Сімейна Різдвяна традиція

Ми прийшли до Церкви у 1993 році. Тоді в нашій сім’ї була одна дитина. З того часу відбулося багато змін. Але розповісти мені хотілося б про одну традицію, яка з’явилася в нашій родині, коли ми прийшли до Церкви.

У нашій країні Різдво святкували 7 січня. Родини наших з чоловіком батьків взагалі не дуже шанували це свято. Найбільшим святом вважався Новий рік. Після набутих знань про Ісуса Христа ми з чоловіком вирішили святкувати Різдво 25 грудня, оскільки час рахується від Різдва Христового. Ми подумали, що нерозумно зустріти Новий рік, а потім 7 січня святкувати Різдво. Але це виявилося непросто! Часто свято було в робочий день, і я чекала на чоловіка з роботи, щоб ми могли почати все разом, а вранці дітям треба було йти до школи, а чоловікові—на роботу. Проте все це дрібниці у порівнянні з дивами, які відбувалися завдяки нашій традиції.

Святкування завжди починалося з гімну і молитви, а потім ми розігрували Різдвяну сценку. В нашому першому Різдвяному інсценуванні нам вочевидь бракувало учасників: чоловік, я і наша трирічна донька. Ми мінялися ролями, але наступного разу вирішили підготуватися до Різдва ґрунтовніше і запросили родину сестри мого чоловіка з дитиною. Ролі було легше розподіляти, але все одно було багато вакансій.

На третє Різдво у нас народилася друга дитина, і їй була надана почесна роль Немовляти. Тоді ми усі відчули особливий дух, і незабаром чоловік сестри та племінник охристилися в нашій Церкві.

Наступного Різдва ми вирішили запросити наших батьків, хоча вони завжди виступали проти Церкви. Незабаром моя мама охристилася.

Наша сім’я зростала, діти взяли на себе відповідальність за спецефекти і музичний супровід, і хтось із задоволенням виконував ролі віслюка, овець, господаря стайні та перехожих. Найцікавіше те, що у нас майже завжди було живе Немовля у Марії на руках.

Зараз у нас 8 дітей. Дві старші доньки заміжні і уклали храмовий шлюб, син служить на місії. Племінник відслужив місію, і зараз у нього троє малюків. Він служить єпископом одного з приходів. У нас троє онуків, і до Різдва ми очікуємо четвертого. Роль Немовляти, звичайно, буде для нього. Тепер наша Різдвяна сценка об’єднує багатьох учасників, але я традиційно читаю Євангелію, і в кінці ми всі разом співаємо гімн “Тиха ніч, ніч свята”.

Цього року трапилося ще одне диво, влада нашої країни зробила 25 грудня вихідним! Це була моя давня мрія, я рада, що вона здійснилась.

Отже, звичайна сімейна Різдвяна традиція зробила нашу сім’ю міцною, привела наших родичів і близьких до Христа, кожен рік надихаючи нас наблизитися до Господа, наповнюючи наші серця вдячністю за Народження Спасителя.