Благословення пролилися на нас обох
Анна Фінгерле
Гессен, Німеччина
Ілюстрація Керолін Вібберт
Коли вантажівка збила мене з велосипеда, я залишилася напівсліпою. Минуло трохи більше 4 років, і під час Різдвяної пори в 2011 році я відчула спонукання попросити одного брата, якого знала з попереднього приходу, надати мені благословення священства. Я зустрічалася з цим братом лише час від часу, тож не розуміла, чому маю просити саме його. Я знала, що є багато інших гідних носіїв священства, до яких я можу звернутися.
У наступні тижні відчуття того, що я маю попросити про благословення, стало сильнішим. Я служила храмовим працівником у Франкфуртському Німецькому храмі, тож вирішила попросити одного з братів, які були там, дати мені благословення.
Після того як я прийняла таке рішення, брат, якого, згідно з духовним спонуканням, я хотіла про це попросити, увійшов до храму. Я відразу ж зрозуміла, що то не було співпадінням—Небесний Батько хотів, щоб я попросила саме його. Я зібрала всю свою сміливість і сказала, що хочу поговорити ним після сесії. Він погодився.
Пізніше я пояснила йому, що, не знаючи чому, я відчула, що маю отримати від нього благословення. Він сказав, що з радістю допоможе. Він запросив ще одного брата увійти до кімнати, а потім вони почали давати мені благословення. По закінченні я відчувала збентеження. Благословення було чудовим, але в ньому не було нічого особливого.
Тоді я відкрила свої очі.
І коли я їх відкрила, то могла майже зовсім чітко бачити всю кімнату. Я не могла цьому повірити! Я запитала у того брата, чи знає він, чому я мала попросити саме його дати мені благословення. Його відповідь сповнила мене смиренням.
“Я не думаю, що це благословення було лише для вас,—сказав він.— Воно було і для мене також. Завтра я буду давати благословення своїй племінниці, бо вона буде христитися. Наша сім’я неактивна в Церкві, і вона перша з сім’ї, хто буде христитися вперше за 20 років. Багато членів нашої сім’ї прийде на хрищення, і я не був упевнений, чи моя віра достатньо сильна для того, щоб дати їй благословення. Тепер я знаю, що можу це зробити”.
У наступні дні мій зір настільки покращився, що я могла ходити без палиці. Я загорнула її й віддала у вигляді Різдвяного подарунка цьому братові разом з листом. “Я знаю, що це не палиця Мойсея,—писала я,—але сподіваюся, що вона буде нагадувати вам про силу священства, яку ви маєте”.
Небесний Батько любить нас і з радістю благословляє. Це благословення священства не лише відновило мій зір, але також дало скромному носієві священства впевненість у його служінні священства.