Храми починають наповнювати землю

Я люблю храми. Люблю туди повертатися і знову занурюватися в особливу атмосферу, яка там панує, яку ми починаємо відчувати ще на шляху до храму, просто наближаючись до нього. Я знаю, що храм – це дім Господа, і я неодноразово переконувалася, як близько до Нього я почуваюся там, ніби прийшла в гості до люблячого батька, замість звичного дзвінка по телефону або Скайпу.

Я приїжджаю до храму, щоб навчатися. Щоб згадувати свої завіти. Щоб дізнаватися більше про Христа. Щоб дізнаватися більше про наш небесний дім. Щоб дізнаватися більше про те, як жити зараз.

Я приїжджаю до храму, щоб служити. Щоб наблизитися до своїх рідних, які за завісою. Щоб допомогти тим, кому я можу допомогти. Щоб відчути зв’язок поколінь. Щоб побачити перспективу.

Я приїжджаю до храму за одкровеннями. Я часто знаходила там відповіді на запитання, з якими приїжджала, а іноді й на ті, які не встигла поставити. Одна з найбільш незабутніх поїздок до храму та, коли я приїхала просто послужити, без переліка прохань і запитань. Але кожного дня свого перебування у храмі Господь наповнював моє серце особливими почуттями, завдяки яким я зрозуміла, що Він хоче подарувати мені в майбутньому. Якщо чесно, в ту мить мені здалося, що я цього не потребую. Я багато розмірковувала. Зараз розумію, що саме та поїздка до храму стала першим кроком до змін у моєму світогляді й до змін, які пізніше відбулися в моєму житті. Точніше, навіть не до самих змін, а моєї здатності прийняти їх у моєму житті.

У кожного з нас є свої запитання, як висловлені, так і не висловлені, сформульовані і не сформульовані. Так, наш Небесний Батько знає нас, знає наші серця, як знає і наші питання. Так, Він може відповісти нам і вдома, а інколи й на вулиці, по дорозі на роботу, наприклад. Але ж ми знаємо, що навіть пророки часто йшли на гору, коли зверталися до Господа. Чи не варто й нам наслідувати їхній приклад?

Храм – це особливе місце. Коли ми намагаємося частіше відвідувати храм, то показуємо Богові, що прагнемо частіше наближатися до Нього. Ми показуємо, що намагаємося завжди бути гідними перебування в Його присутності. Ми показуємо, що ми Його любимо, адже коли любиш когось, ти хочеш бути до нього якомога ближче.

Коли я їхала на місію повного дня, мені дали пораду: намагатися відвідувати храм якомога частіше. Я служила в Українській Дніпропетровській місії ще до того, як у Києві освятили храм, тож я прекрасно розуміла, що побувати у храмі я зможу не раніше завершення служіння, через півтора роки, а то і пізніше, беручи до уваги, що я живу в Росії, а це означає, що до поїздки в храм необхідно підготуватися. Людина, з якою я розмовляла, про це знала, тому мені порадили таке: якщо ти не можеш піти чи поїхати до храму фізично, необхідно робити це в своєму серці. Розмірковуй про храм. Згадуй свої завіти. Знайди час, заплющи очі й уяви, як ти входиш до храму. Що ти бачиш? Які запахи відчуваєш? Які звуки чуєш? Що відбувається у твоєму серці? Спробуй відчути атмосферу храму. Спробуй зберегти себе в ній.

Мені це допомагало у важкі моменти: просто закрити очі і розмірковувати про храм. Молитися. Відчувати спокій. Це допомагає відчувати себе трохи ближче до Бога.

Я радію, що живу в той час, коли храми починають наповнювати землю. Я чекаю миті, коли храм у Росії буде збудовано і його можна буде відвідувати. У храмі виконується робота, яка не може бути виконана більше ніде, і ми благословенні тим, що можемо брати участь у цій роботі.