Виконання наших завітів

Із стародавніх часів і до сьогодення справжні учні Ісуса Христа розуміли, як важливо укладати завіти з Господом і дотримуватися їх.

Приблизно в 64 році до н. е. нефійський народ жив у вкрай важкий час. Через беззаконня, розбрати й інтриги люди опинилися в найнебезпечніших обставинах (див. Алма 53:9). Уряд знаходився на грані краху. Війна з ламанійським народом тривала роками. Нефійські перебіжчики приєднувалися до ворожих сил. Багато нефійських міст зазнали нападу і їх було захоплено.

В цій небезпечній та хаотичній ситуації потрібні були праведні люди, щоб керувати військами Нефійців—такі люди, як Мороній і Геламан. Ці нефійські провідники розуміли, що здатність народу захищатися була прямо пропорційною до його послушності Господу. Вони постійно докладали зусиль, спонукаючи населення пам’ятати Господа і виконувати Його заповіді.

В цей дуже критичний період, після того як було втрачено багато нефійських міст і здавалося, що перевага на боці ламанійців, відбулася дивовижна подія. Група людей, які колись були ламанійцями, а тепер відомі як аммонійці, оскільки їх було навернено до євангелії Ісуса Христа через учення Аммона, вийшла вперед, бажаючи взятися за зброю на захист своєї нещодавно успадкованої землі, країни і способу життя (див. Алма 53:13).

Раніше батьки аммонійських сімей присягнули Господу, що більше ніколи не візьмуться за зброю. Геламан, нефійський пророк, порадив цим людям додержуватися того, що вони пообіцяли Господу (див. Алма 53:15). Геламан розповідає, що відбулося після того, як він порадив це:

“Але ось, сталося, що в них було багато синів, які не увійшли в завіт про те, що не будуть братися за зброю війни, щоб захищати себе проти своїх ворогів; тому вони зібралися тоді разом стільки, скільки могли тримати зброю, і вони називали себе Нефійцями.

І вони увійшли в завіт боротися за волю Нефійців, так, щоб захищати землю аж до того, щоб положити свої життя; так, тож вони склали завіт, що вони ніколи не віддадуть своєї волі…

Тож ось, було дві тисячі тих молодих чоловіків, які увійшли в цей завіт і взялися за свою зброю війни, щоб захищати свою країну…

І всі вони були молодими чоловіками, і всі вони були надзвичайно хоробрими, бо мали мужність, а також силу і спритність; але знаєте, це ще не все—вони були такими людьми, які були вірними завжди в усьому, що їм довірялося.

Так, вони були людьми істини і розсудливості, бо їх було навчено дотримуватися заповідей Бога і йти чесно перед Ним.

І тоді сталося, що Геламан вирушив на чолі своїх двох тисяч юних воїнів на підтримку народу” (Алма 53:16–18, 20–22).

Геламан разом із 2000 юних воїнів хоробро боровся, захищаючи їхні сім’ї та свободу. З’явившись на полі битви, вони змінили хід війни. Перевага знову була на боці Нефійців.

В листі, написаному до Моронія, Геламан розповідає про віру і мужність, яку виявили ці юнаки:

“І ось я кажу тобі, мій улюблений брате Моронію, що ніколи не бачив я такої мужності, ні, ніколи серед усіх Нефійців…

Тож вони ніколи не воювали, і все ж таки вони не боялися смерті; і вони більше думали про волю своїх батьків, ніж про своє життя; так, вони були навчені своїми матерями, що якщо вони не сумніватимуться, Бог визволить їх” (Алма 56:45, 47).

Брати і сестри, “вони не сумніва[лися], [і] Бог визволи[в] їх”. У першій великій битві жодного з 2000 не було поранено. Після битви ще 60 юних аммонійців приєдналося до маленької армії. Геламан говорить нам, що “вони слухалися і стежили за виконанням кожного слова наказу з точністю; так, і саме відповідно до їхньої віри було зроблено їм” (Алма 57:21).

Друга битва, в яку вступила ця маленька армія, була важчою, ніж перша. Після її закінчення Геламан пише:

“І сталося, що було двісті з моїх двох тисяч і шістдесяти, які знепритомніли через втрату крові; проте, згідно з великодушністю Бога,… жодної душі не було серед них, яка б не мала багато поранень.

І ось, їхнє збереження було дивним для всього нашого війська, так,… [і] ми справедливо приписували це чудотворній силі Бога, через їхню надзвичайну віру…” (Алма 57:25–26).

Геламан і його юні воїни розуміли важливість завітів, укладених з Господом. Вони також отримували благословення, які приходять до тих, хто вірно виконує свої завіти.

Як члени Церкви Ісуса Христа Святих Останніх Днів ми також взяли на себе священні зобов’язання. Ми зробили це у водах хрищення, а також у храмах Господа. Ці зобов’язання ми називаємо завітами. Завіти— це обіцяння, які ми даємо Господові. По своїй природі вони є надзвичайно священними. Найважливіше, що ми можемо зробити в цьому житті—це виконувати обіцяння, які ми дали Господу, або завіти, які уклали з Ним. Коли ми виконуємо свої обіцяння перед Господом, Він дозволяє нам духовно розвиватись.

Протягом двох минулих років сестру Мейнз і мене було призначено служити на Філіппінах. Ми зустріли багато філіппінських сімей і окремих людей, які розуміють і виконують завіти, що вони уклали з Господом. Дозвольте мені поділитися з вами досвідом, який ми отримали в одній з цих сімей.

Декілька місяців тому мене призначили головувати на конференції Телісейського Філіппінського колу. Під час недільної загальної сесії я почав свою промову з того, що подякував громаді за благоговіння. Під час промови я поглянув ліворуч і побачив дуже велику сім’ю, члени якої сиділи у перших рядах. Я був вражений, звернувши на них увагу, і використав їх як взірець сім’ї, що розуміє принцип благоговіння й живе за ним. Батьки сиділи в оточенні багатьох-багатьох благоговійних дітей.

Після закінчення зборів ми мали чудову можливість познайомитися з сім’єю Абасанта. Чим більше я дізнавався про них, тим більше мене вражав той факт, що вони справді розуміють, що означає виконувати завіти і жити за євангелією Ісуса Христа.

Брат Лані й сестра Іренеа Абасанта приєдналися до церкви 22 роки тому. Вони мають 17 дітей. Серед цих 17 дітей—одна трійня. Усі ми знаємо, що виховання дітей є нелегким завданням будь-де у світі, і Філіппіни—не виняток. Сім’я Абасанта—живий взірець того, як це можна зробити у правильний спосіб.

Успіхи, яких вони досягли, виховуючи своїх дітей в церкві, виявляються багатьма способами. Сім’я з 19 чоловік, які благоговійно ставляться до церковних зборів—це тільки один приклад.

Інший приклад пояснює, як старанно вони працюють разом, щоб забезпечити свої щоденні фінансові потреби. Брат Абасанта працює електриком. Сестра Абасанта із допомогою дочок виготовляє і продає ювелірні прикраси. Разом вони успішно забезпечують себе всім, що необхідно для потреб їхньої сім’ї.

Навіть важливішим, ніж їхній приклад того, як фінансово забезпечувати свою велику сім’ю, є те, як вони навчають своїх дітей жити за євангелією Ісуса Христа. Регулярні домашні сімейні вечори відіграють суттєву роль у навчанні їхньої сім’ї. Стосовно домашніх сімейних вечорів брат Абасанта розповів: “По-перше, ми обговорюємо будь-які проблеми, що можуть виникнути в сім’ї, а також те, яким чином ми можемо більше об’єднатись; потім—духовна думка або урок, після чого ми граємо в ігри”.

На нещодавньому домашньому сімейному вечорі брат Абасанта використав журнал Ліягона як засіб, який допоміг йому навчати своїх дітей витрачати менше часу, дивлячись телевізор, а замість цього використовувати цей час на виконання чогось більш гідного, наприклад, домашньої роботи або читання Писань. Протягом років під час домашніх сімейних вечорів дітей навчали бути благоговійними. Через те, що вони навчили своїх дітей бути благоговійними вдома, дітям легше виявляти благоговіння у неділю в церкві.

Інший приклад життя за євангелією і виконання завітів—це пріоритет, який вони надали важливості навчати своїх дітей сплачувати чесну і повну десятину. Брат Абасанта стверджує: “Ми навчаємо своїх дітей, що їжа, яку ми маємо, є прямим результатом того, як ми сплачуємо десятину. Коли наші діти мають власну роботу, ми переконуємося, що розповіли їм про необхідність сплачувати десятину. Нелегко забезпечити все необхідне для такої великої кількості дітей, але коли я з вірою і чесно сплачую десятину, це зовсім не важко. Ми просто довіряємо Господу на 100 відсотків, що коли сплачуватимемо чесну десятину, то кожного дня матимемо їжу”.

Згадайте, як я говорив, що брат і сестра Абасанта мають 17 дітей. Тепер дозвольте мені розповісти про трійню. Так сталося, що всі вони хлопчики. Так сталося, що їм по 19 років. Їх звати Аммон, Омній, Омнер. Так, ви здогадалися. Усі троє служать Господу вірними й старанними місіонерами повного дня. Аммон служить в Філіппінській Багійській місії, Омній—в Філіппінській Даваоській місії, Омнер—в Філіппінській Манільській місії.

Зараз я не хочу, щоб у вас склалося враження, ніби сім’я Абасанта досконала. Ніхто з нас не є досконалим. Однак через те, що вони намагаються робити все можливе, щоб жити за заповідями і виконувати завіти, сім’я Абасанта здатна в своєму житті насолоджуватися благословеннями Господа.

Брати і сестри, усі ми з нетерпінням чекаємо того дня, коли зможемо повернутися додому до нашого Небесного Батька. Для того, щоб заслужити піднесення в Целестіальному царстві, ми повинні здобути довіру Господа тут на землі. Ми здобуваємо довіру Господа, заслуговуючи її, і це досягається шляхом реального впровадження в життя Його євангелії і виконання наших завітів. Іншими словами, ми здобуваємо довіру Господа, виконуючи Його волю.

Пам’ятайте, як Господь застерігав Джозефа Сміта стосовно тих, хто “наближається до Мене своїми вустами, але їхні серця далеко ухилилися від Мене” (Джозеф Сміт—Історія 1:19).

Пам’ятайте застереження Якова: “Будьте ж виконавцями слова, а не слухачами самими” (Якова 1:22).

Вчинки дійсно говорять гучніше за слова. Насправді для Господа вчинки мають більше значення, ніж слова. Господь проголосив у книзі “Учення і Завіти”: “Якщо ти любиш Мене, ти будеш служити Мені і дотримуватися всіх Моїх заповідей” (див. УЗ 42:29).

Геламан і його юні воїни є стародавнім прикладом благословень, що приходять до тих, хто віддано виконує свої обіцяння перед Господом. Сім’я Абасанта—це сучасний зразок сім’ї, яка робить все можливе, щоб виконувати завіти і жити за принципами євангелії Ісуса Христа.

Усі члени Церкви Ісуса Христа Святих Останніх Днів дали обіцяння Господу. Ми пообіцяли взяти на себе ім’я Ісуса Христа, завжди пам’ятати Його і виконувати Його заповіді (див. УЗ 20:77). Вірні члени церкви виконують ці обіцяння.

Сьогодні я молюся про те, щоб усі ми поглянули на себе і зробили все, що в нашій змозі, аби здобути довіру Господа, виконуючи Його волю, живучи за Його євангелією і виконуючи наші завіти, в ім’я Ісуса Христа, амінь.