Сила Божої любові

А як щодо істинної любові, яка торкається кожного серця? Чому просте речення “Я люблю тебе” викликає таку універсальну радість?

Люди дають різні пояснення, але дійсна причина в тому, що кожна людина, яка приходить на землю, є духовним сином чи донькою Бога. Оскільки вся любов іде від Бога, ми народилися із здатністю й бажанням любити й бути любимими. Один із найсильніших зв’язків, що ми маємо зі своїм доземним життям, це наскільки сильно наш Батько та Ісус любили нас, і наскільки сильно ми любили Їх. Хоча на нашу пам’ять було опущено завісу, але коли б ми не відчували справжню любов, вона будить палке бажання, яке не можна відкинути.

Відповідь на справжню любов є частиною самого нашого буття. Наше закономірне бажання знову об’єднатися тут із любов’ю, яку відчували там. Тільки відчуваючи Божу любов і наповнюючи Його любов’ю свої серця, можемо ми бути насправді щасливими.

Божа любов наповнює нескінченність простору, отже, у всесвіті немає нестачі любові, вона є тільки у нашій готовності робити все необхідне, аби відчувати її. Ісус пояснив: аби зробити це, ми маємо “люби[ти] Господа Бога свого всім серцем своїм,… душею… силою,… і… розумом, і свого ближнього, як самого себе” (Лука 10:27).

Чим більше ми слухаємося Бога, тим більше ми бажаємо допомагати іншим. Чим більше ми допомагаємо іншим, тим більше ми любимо Бога—і знову, і знову. Навпаки, чим більш непокірними Богові та егоїстичними ми є, тим менше любові ми відчуваємо.

Намагання знайти сильну любов, не слухаючись Бога, схоже на спробу втамувати спрагу п’ючи з порожньої чаші—ви можете робити вигляд, але спрага залишається. Аналогічно, намагання знайти любов без допомоги і жертвування заради інших схоже на життя без їжі—воно суперечить законам природи і не може мати успіху. Ми не можемо підробити любов. Вона повинна стати частиною нас. Пророк Мормон пояснив:

“Милосердя є чиста любов Христа, і воно витерпить назавжди; і той, хто матиме його в останній день, з ним усе буде добре.

Отже, мої улюблені браття, моліться Батькові з усією енергією вашого серця, щоб вас було сповнено цією любов’ю” (Мороній 7:47–48).

Бог турбується, щоб допомогти нам відчути Його любов, де б ми не були. Дозвольте навести приклад.

Молодим місіонером я був призначений на невеликий острів із 700 мешканцями у віддаленій частині Південно-тихоокеанського регіону. Спека для мене була гнітючою, москіти—жахливими, мова—неймовірною, скрізь—бруд, а їжа—ну, ну просто “інша”.

Через кілька місяців на наш острів налетів потужний ураган. Сталося значне спустошення. Урожай було знищено, худоба загинула, житло зруйновано, а телеграф, наш єдиний зв’язок із зовнішнім світом, відключено. Маленький державний пароплав зазвичай приходив раз на місяць чи два, тож ми економно споживали свою їжу, аби протриматись чотири чи п’ять тижнів, сподіваючись, що пароплав прийде. Але пароплава не було. Ми слабшали з кожним днем. Були вчинки великої доброзичливості, але коли майже без їжі минули шостий і сьомий тижні, наші сили помітно зменшились. Мій місцевий напарник Фекі допомагав мені чим міг, але коли розпочався восьмий тиждень, енергії у мене вже не було. День і ніч я просто сидів під деревом і молився, і читав Писання і провів години, розмірковуючи над питаннями вічності.

Дев’ятий тиждень розпочався маленькою зовнішньою зміною. Однак, відбулася велика внутрішня зміна. Я відчув Господню любов сильніше, ніж будь-коли раніше, і з власного досвіду дізнався, що Його любов є “бажаніш[ою] за все… Так, і найрадісніш[ою] для душі” (1 Нефій 11:22–23).

На той час я перетворився на саму шкіру та кістки. Пригадую, як з великим благоговінням спостерігав своє серце, що билося, легені, які дихали, і думав, яке дивовижне тіло Господь створив аби поселити в ньому наш такий же дивовижний дух! Думка про постійний союз цих двох складових частин, що стало можливим завдяки любові Спасителя, спокутній жертві й воскресінню, була такою надихаючою і заспокійливою, що будь-яка фізична незручність відразу забувалася.

Коли ми розуміємо ким є Бог, ким є ми, як Він любить нас і який у Нього щодо нас план, страх зникає. Якщо найшвидшим поглядом промайнути ці істини, наше занепокоєння щодо світських проблем зникає. Думати, що ми насправді віримо в брехню Сатани, що влада, слава чи багатство є важливими, насправді смішно, якщо б не було так сумно.

Я дізнався, що так само як ракета, аби вирватись у космічний простір, має подолати силу тяжіння, ми, аби піднятися у вічне царство розуміння й любові, мусимо подолати тяжіння світу. Я зрозумів, що моє смертне життя могло б закінчитись там, але паніки не було. Я знав, що життя продовжуватиметься, а тут чи там—насправді не мало значення. Що мало значення, то це—як багато любові я маю у своєму серці. Я знав, що мені потрібно більше. Я знав, що наша радість тепер і завжди нерозривно зв’язана з нашою здатністю любити.

Коли ці думки наповнили і піднесли мою душу, я поступово усвідомив якісь збуджені голоси. Очі мого напарника Фекі сяяли, коли він сказав: “Коліпокі, прибув пароплав, і він повний їжі. Нас врятовано! Ти не радієш?” Я не був упевнений, але оскільки пароплав прийшов, то це мало бути відповіддю Бога, тоді так, я був щасливий. Фекі дав мені якусь їжу і сказав: “Ось, їж”. Я вагався. Я подивився на їжу. Я подивився на Фекі. Я подивився в небо і закрив очі.

Я відчував щось дуже глибоке. Я був вдячний, що моє життя йтиме тут, як і раніше. Ще було і сумне відчуття: невловимий дух відкладання, ніби темрява накриває яскраві кольори вечірньої зорі й ви розумієте, що мусите чекати іншого вечора, аби знову насолодитися цією красою.

Я був невпевнений, що хочу відкрити очі, але коли зробив це, то зрозумів, що Божа любов змінила все. Спека, бруд, москіти, люди, мова, їжа перестали бути випробуванням. Ті, хто намагалися нашкодити мені, перестали бути моїми ворогами. Кожен став моїм братом чи сестрою. Бути сповненим любов’ю Бога—найрадісніше з усього, і варте будь-якої ціни.

Я подякував Богові за цей час вибору і за численні нагадування про Його любов: сонце, місяць, зорі, землю, народження дитини, посмішку друга. Я подякував Йому за Писання, за привілей молитви і за це дивовижне нагадування Його любові—причастя.

Я дізнався, що якщо ми співатимемо причасні гімни із щирими намірами, то такі фрази, як “Безмежна мудрість і любов” чи “Як Він ніжно нас любив, то й ми Його любім” наповнюватимуть наші серця любов’ю і вдячністю (див. “Безмежна мудрість і любов”, Гімни і дитячі пісні, № 19; “Зелений пагорб височить”, Гімни і дитячі пісні, № 24). Якщо ми щиро будемо слухати молитви, такі фрази, як “завжди пам’ятати Його”, “дотримуватися Його заповідей”, “щоб Його Дух міг… бути з ними” наповнюватимуть наші серця непереборним бажанням бути кращими (див. УЗ 20:77, 79). Якщо ми прийматимемо хліб і воду зі скрушеним серцем і духом, що кається, я знаю, що ми зможемо відчути і навіть почути найдивніші слова: “Я люблю вас. Я люблю вас”.

Мені здавалося, що я ніколи не забуду ці почуття, але тяжіння світу є сильним і ми маємо тенденцію засинати. Але Бог продовжує любити нас.

Через кілька місяців після того, як я відновив свої сили, ми потрапили в новий сильний шторм, тільки цього разу на морі. Хвилі стали такими великими, що перекинули наш невеликий човен, жбурнувши нас трьох у лютий, бурхливий океан. Коли я отямився серед бурхливих хвиль, то був здивований, наляканий і трохи засмучений. “Чому це сталося,—думав я.—Я місіонер. Де мій захист? Місіонери не повинні плавати”.

Але якщо я хотів залишитись живим, то мусив пливти. Щоразу, як я скаржився, то опинявся під водою, тож покинути скарги не зайняло багато часу. Усе є таким, як є, і скарги не допомагають. Щоб тримати голову над водою і вибратись на берег, мені була потрібна кожна краплинка енергії. Заробивши Відзнаку ігл-скаута, я досить непогано плавав, але через певний час вітер і хвилі почали забирати мої сили. Я продовжував старатися, але настав момент, коли мої м’язи просто більше не рухались.

У моєму серці була молитва, та все ж я почав тонути. Коли я опускався вже мабуть востаннє, Господь вселив у мій розум і серце глибоке почуття любові до однієї конкретної особи. Було так, ніби я міг бачити і чути її. Хоча вона була на відстані 12875 кілометрів, сила тієї любові примчала через ці кілометри, подолавши простір і час, досягла мене і витягла—підняла мене з глибини темряви, відчаю і смерті і піднесла до світла і життя, і надії. Завдяки раптовому вибуху енергії я вибрався на берег, де знайшов своїх товаришів. Ніколи не будьте тими хто недооцінює силу справжньої любові, бо вона не знає перешкод.

Коли ми наповнені Божою любов’ю, то можемо робити й бачити і розуміти таке, чого в іншому випадку не могли б робити чи бачити, чи розуміти. Наповнені Його любов’ю ми можемо витримувати біль, заспокоювати страх, вільно прощати, уникати суперечок, відновлювати силу і благословляти та допомагати іншим такими шляхами, що дивують навіть нас самих.

Витримуючи за нас незбагненний біль, жорстокість і несправедливість, Ісус Христос був наповнений величезною любов’ю. Завдяки Своїй любові до нас Він піднісся над нездоланними перешкодами. Його любов не знає перешкод. Він запрошує нас слідувати за Ним і розділити Його безмежну любов, щоб ми також могли піднятися над стражданням, жорстокістю, і несправедливістю цього світу і допомагати, і прощати, і благословляти.

Я знаю—Він живий, я знаю—Він любить нас. Я знаю—ми можемо відчувати Його любов тут і тепер. Я знаю, що Його голос досконалої м’якості, який проникає в саму нашу середину. Я знаю, що Він посміхається і наповнений співчуттям і любов’ю. Я знаю, що Він наповнений лагідністю, добротою, прощенням і бажанням допомагати. Я люблю Його всім своїм серцем. Я свідчу, що коли ми будемо готові, Його чиста любов миттєво прийде крізь простір і час, спуститься на нас і витягне з глибини будь-якого бурхливого моря темряви, гріха, смутку, смерті чи відчаю, в яких ми можемо опинитися, і піднесе нас до світла і життя, любові вічності. В ім’я Ісуса Христа, амінь.