Будем труд вершить

У євангелії Ісуса Христа вимога витерпіти до кінця є одним з основних положень. Ісус навчав: “А хто витерпить аж до кінця,—той буде спасений!”¹ І: “Як у слові Моїм зостанетеся, тоді справді Моїми учнями будете”². Дехто вважає, що витерпіти до кінця—це просто витерпіти страждання. Ні, не так, це набагато більше—це процес наближення до Христа і вдосконалення в Ньому.

Нефій, пророк з Книги Мормона, навчав: “Отже, ви повинні просуватися вперед з непохитною вірою в Христа, маючи справжню яскравість надії, і любов до Бога і до всіх людей. Отже, якщо ви просуватиметеся вперед, бенкетуючи словом Христа, і витерпите до кінця, ось так каже Батько: Ви будете мати вічне життя”³.

Витерпіти до кінця означає, що людині необхідно продовжувати йти шляхом, який веде до вічного життя, якщо вона ступила на цей шлях через віру, покаяння, хрищення і дарування Святого Духа. Щоб витерпіти до кінця, людина має прагнути цього всім своїм відкритим серцем або, як вчив пророк Амалекій з Книги Мормона, ми повинні “прий[ти] до нього, і відда[ти] всю нашу душу як жертвоприношення йому, і продовжу[вати] поститися і молитися, і терпіти до кінця; і як те, що Господь живий, ви будете спасенні”⁴.

Витерпіти до кінця означає, що ми вже надійно посадили своє життя в євангельський ґрунт і залишаємося в руслі Церкви, смиренно служачи ближнім, живучи відповідно до вимог Христа і дотримуючись наших завітів. Ті, хто терплять до кінця,—урівноважені, послідовні, покірні, постійно вдосконалюються, у них немає підступу. Їхнє свідчення основується не на людських уподобаннях, а на істині, знанні, досвіді і Духові.

Господь простою притчею про сіяча навчав про необхідність витерпіти до кінця.

“Сіяч сіє слово.

А котрі край дороги, де сіється слово,—це ті, що як тільки почують, то зараз приходить до них сатана, і забирає слово, посіяне в них.

Так само й посіяні на кам’янистому ґрунті,—вони, як почують те слово, то з радістю зараз приймають його,

та коріння не мають у собі й непостійні; а згодом, як утиск або переслідування наступає за слово, вони спокушаються зараз.

А між терен посіяне,—це ті, що слухають слово,

але клопоти цьогосвітні й омана багатства та різні бажання ввіходять та й заглушують слово,—і плоду воно не дає.

А посіяне в добру землю—це ті, що слухають слово й приймають,—і родять утридцятеро, у шістдесят і в сто раз”⁵.

У цій притчі описані види ґрунту, в які зерна істини сіються і в яких вони знаходяться. Кожний вид ґрунту символізує рівень нашого зобов’язання і здатності витерпіти до кінця.

Перший вид ґрунту, який “край дороги”, символізує тих, хто чує євангелію, але ніколи не дає істині можливості пустити коріння.

Другий вид ґрунту, “кам’янистий”, символізує тих у Церкві, хто при перших же труднощах чи потребі жертвувати чимось відходять ображені, не бажаючи платити ту ціну.

Третій вид ґрунту, “між терен”, символізує тих членів Церкви, які збиті з пантелику і зосереджені лише на турботах, багатствах і принадах світу.

І, нарешті, “добра земля”—це члени Церкви, чиє життя вказує, що вони учні Господаря, чиє коріння глибоко проросло в євангельський ґрунт, і тому вони приносять багато плодів.

У притчі про сіяча Спаситель називає три причини, які заважають витерпіти до кінця і через які наші душі можуть бути знівечені і припиниться наш вічний прогрес.

Перше, що заважає витерпіти до кінця,— “клопоти цьогосвітні”—по суті, це гордість⁶. Гордість піднімає свою бридку голову по-різному, але щоразу—нищівно. Наприклад, у наш час дуже поширена гордість за свій розум. Деякі люди підносяться вище Бога і Його помазаних слуг через свою вченість і досягнення в науці. Ми ніколи не повинні дозволяти, щоб наш інтелект брав гору над нашим духом. Наш інтелект може живитися завдяки нашому духові, і наш дух може живитися завдяки нашому інтелекту, але якщо ми дозволимо нашому інтелекту переважати наш дух, ми будемо оступатися, шукати помилки в інших і можемо навіть втратити своє свідчення.

Знання є дуже важливим, воно і ще небагато що залишиться з нами в майбутньому житті⁷. Нам потрібно навчатися завжди. Однак ми повинні бути обережні, щоб не забути в цьому процесі про віру, бо віра справді збільшує нашу здатність навчатися.

Друге, що заважає витерпіти до кінця, —це “омана багатства”. Нам потрібно перестати зосереджуватися на багатстві. Воно лише засіб досягнення мети, а мета ця, в кінцевому рахунку,—побудова Божого царства. Я відчуваю, що надто багато людей переймається тим, в якій машині вони їздять, наскільки дорогий одяг носять, чи не менший їхній будинок за сусідський, і я відчуваю, що вони вже не бачать більш важливого⁸. Ми повинні бути уважними у своєму повсякденному житті, щоб не дозволити речам цього світу відтіснити на другий план речі духовні.

Третє, що заважає, за словами Спасителя, витерпіти до кінця,—це “різні бажання”. Чума порнографії вирує навколо нас, як ніколи. Порнографія призводить до страшних наслідків—аморальності та руйнування сім’ї і життя. Порнографія виснажить до кінця духовні сили. Порнографія—як ті сипучі піски. Ви можете легко потрапити в пастку і залишитися в ній, як тільки ступите на них, не усвідомлюючи страшної небезпеки. Скоріше за все, вам потрібна буде допомога, щоб вибратися із сипучих пісків порнографії. Але було б набагато краще ніколи не ступати на них. Я благаю вас, будьте уважні й обережні, користуючись інтернетом.

За кілька тижнів до смерті Президента Гебера Дж. Гранта один з Братів прийшов провідати його. Перш ніж той брат пішов від нього, він молився і просив: “О Боже, благослови мене, щоб мені не втратити моє свідчення і залишитися вірним до кінця”⁹. Можете собі уявити: Президент Грант, один з великих пророків Відновлення, Президент Церкви упродовж приблизно 27 років, молиться, щоб йому залишитися вірним до кінця?

Ні в кого з нас немає імунітету від впливу Сатани і спокус. Не будьте такими гордовитими, вважаючи себе недоступними для впливу ворога. Стережіться, щоб вам не потрапити в капкан його хитрощів. Ближче тримайтеся до Господа, щоденно вивчаючи Писання і щоденно молячись. Ми не можемо просто собі сидіти і чекати на спасіння, яке має прийти. Ми повинні заповзято трудитися все своє життя¹⁰. Слова Президента Бригама Янга спонукають і нагадують, що нам треба щоденно вести боротьбу, аби витерпіти до кінця: “Чоловіки і жінки, які прагнуть отримати місця в целестіальному царстві, зрозуміють, що вони повинні воювати за нього щодня”¹¹.

Я знаю, є багато людей, які страждають від великого горя, самотності, болю і невдач. Усі ці переживання є необхідною частиною досвіду людини. Однак, будь ласка, не втрачайте надію на Господа і Його любов до вас. Вона—постійна. Він пообіцяв, що не залишить нас невтішеними¹².

Коли в наше життя приходять випробування, ми знаходимо втішення у словах Господа, вміщених в 58 розділі Учення і Завітів:

“Ви не можете бачити своїми фізичними очима, у теперішній час, задум вашого Бога стосовно того, що має статися в майбутньому, і славу, яка прийде після багатьох страждань.

Бо після багатьох страждань приходять благословення. А тому прийде день, коли ви будете увінчані великою славою; той час ще не настав, але вже близько”¹³.

Отже, брати і сестри, ми будемо труд вершить і зрештою станемо більш схожими на Господа. Ми всі знаємо людей, які пережили страшні випробування і залишилися вірними до кінця. Наведу приклад одного святого останніх днів з 19-го століття, Уоррена М. Джонсона, який отримав завдання від провідників Церкви і був посланий у пустиню, щоб працювати на Лі’з Феррі, важливій переправі через ріку Колорадо у північній Арізоні. У брата Джонсона були тяжкі випробування, однак він залишався вірним усе життя. Послухайте, як він писав Президенту Уілфорду Вудраффу про трагедію в його сім’ї:

“У травні 1891 року одна сім’я… прибула сюди [в Лі’з Феррі] з Річфілда, Юта, де вони… жили зиму, відвідуючи друзів. У Пенгвічі вони поховали дитину, … і [не помили] фургон, не помилися самі… Вони приїхали в наш дім і залишилися у нас на ніч, і були разом з моїми маленькими дітьми…

Ми не знали, що то за хвороба [дифтерит], але мали віру в Бога, перебуваючи тут на дуже важкій місії, і ми намагалися, наскільки знали, виконувати [заповіді],… щоб наші діти могли бути захищені. Але, на жаль, через чотири з половиною дні [найстарший хлопчик] помер… на моїх руках. Захворіли ще двоє дітей, і ми постилися й молилися стільки, скільки могли, бо мали виконувати тут ще багато обов’язків. Ми постилися двадцять чотири години, а я одного разу постився сорок годин, але це не допомогло, і обидві мої маленькі дівчинки також померли. Десь через тиждень після їхньої смерті моя п’ятнадцятирічна донька Мелінда злягла, і ми робили для неї все, що могли, та вона [невдовзі] пішла з життя… Троє моїх любих донечок і один синок [були] забрані від нас, і це ще не все. Моя найстарша донька, якій дев’ятнадцять років, зараз теж захворіла, і ми постимося й молимося сьогодні про неї… Я хотів би попросити, щоб і ви своєю вірою і молитвами просили про неї. Що ми зробили, що Господь полишив нас, і що ми можемо зробити, щоб повернути Його прихильність знову[?]”

Невдовзі брат Джонс написав у листі до одного місцевого провідника і свого друга, зазначаючи, що має віру і далі вершити свій труд:

“Це найтяжче горе в моєму житті, але я хочу досягти свого спасіння і впевнений,… що з допомогою Небесного Батька я міцно триматимуся за жезл із заліза, які б нещастя не приходили до мене. Я не ухилявся від виконання своїх обов’язків і сподіваюся й вірю, що мої брати з вірою молитимуться про мене, аби мені жити так, щоб отримати благословення…”¹⁴.

Дозвольте мені назвати три речі, які допоможуть витерпіти до кінця у наш час.

По-перше, свідчення. Свідчення дає нам вічну перспективу, необхідну, щоб побачити випробування в минулому або труднощі в майбутньому, яких нікому з нас не уникнути. Пам’ятайте, що пророкував Гебер Дж. Грант:

“Настане час, коли жоден чоловік і жодна жінка не зможуть витерпіти до кінця у позиченому світлі. Кожного буде направляти тільки те світло, яке є в ньому…

Якщо у вас немає його, ви не встоїте; отже, набувайте свідчення про Христа і залишайтеся вірними йому, щоб коли прийдуть тяжкі часи, вам не оступитися і не впасти”¹⁵.

По-друге, смирення. Смирення—це вдячність за Господню допомогу і визнання Його руки у всьому, які людина має відчувати упродовж цього життя. Витерпіти до кінця самі по собі ми не зможемо. Без Нього ми ніщо¹⁶.

По-третє, покаяння. Великий дар покаяння дозволяє нам повернутися на вірний шлях з новим серцем і дає нам силу витерпіти до кінця по дорозі, що веде до вічного життя. Тому причастя стає основною складовою в нашому терпінні до кінця у цьому житті. Причастя щотижня дає безцінну можливість поновити наші завіти хрищення, покаятися і оцінити свій розвиток у досягненні піднесення.

Ми сини і дочки Небесного Батька і можемо стати співспадкоємцями з Христом¹⁷. Знаючи, хто ми є, ми ніколи не повинні зупинятися, досягаючи мету своєї вічної долі.

Я свідчу, що у вічностях, коли ми озирнемося на короткий відрізок існування тут на землі, ми будемо вигукувати і радіти, що всупереч всім труднощам, які були у нас, ми мали мудрість, віру і сміливість витерпіти до кінця і вершити свій труд.

Щоб ми могли робити це сьогодні і завжди, я молюся в ім’я Ісуса Христа, амінь.