З малого виходить те, що є великим

Слова величного гімну Відновлення, які ми співали на початку наших зборів, лунають у моєму розумі й серці з того моменту, як ми обрали цю тему. “Здіймайся, Сіоне, у своїй красі; Твоє світло починає сяяти… Народ готується зустрічати Господа” (“Let Zion in Her Beauty Rise,” Hymns, no. 41). Як славетно думати про обіцяний час, коли повернеться Господь, але слід серйозно поміркувати над змінами, яких потребує кожна з нас, щоб бути готовою до цього. Любі сестри, зустрічаючись з вами, я бачила вашу відданість і впевнена, що, як народ, ми не є настільки непідготовленими, як вважаємо. У нас є причини для впевненості та надії, якщо ми готуємося.

Вересень 1832 р. був напруженим часом для підготовки перших святих. Пророк готувався переїхати в дім Джона Джонса у південно-східній частині Кертленда, штат Огайо; інші брати готувалися до виїзду в Міссурі. Саме під час цієї підготовки Джозеф Сміт отримав одкровення, яке ми зараз знаємо як розділ 64 Учення і Завітів. Даючи настанови чоловікам, які вирушали в Міссурі, Господь нагадав їм: “Все має статися у свій час. Отже, не втомлюйтесь у доброчинності, бо ви закладаєте основи великої роботи. І з малого виходить те, що є великим” (див. УЗ 64:32–33; курсив додано).

Ці вірші є дороговказом у час, коли ми готуємо себе і сім’ї до життя у “тяжкі часи” (див. 2 Тимофію 3:1). Ми не повинні стомлюватися у доброчинності, так само, як не повинні ставати нетерплячими. Зміни, яких ми шукаємо, настануть у “свій час”. Найважливіше, що велика робота, яку ми хочемо виконувати, основується на незначних речах.

Одна з таких незначних речей, як я вже зрозуміла, полягає в тому, що я повинна присвячувати час для щоденного поповнення джерела своїх духовних сил. Дуже спокусливо скласти довжелезний перелік своїх недоліків, а потім працювати над ними, за словами однієї з моїх подруг, ніби “вбиваючи змій”. Самовдосконалення трохи подібне до проекту служіння, але потрібно зосередитися на серці, на зміні серця. Коли ми, жінки, намагаємося впоратися з життєвими проблемами: виховувати дітей, піклуватися про все необхідне, навчатися, долати випробування, пов’язані з віком чи слабким здоров’ям—наша особиста духовність часто знаходиться в кінці списку під назвою “що зробити”.

Вивчення Писань і молитва принесуть зміни, але вони не відбудуться автоматично. Якщо ми читаємо лише одним оком і молимося половиною серця, то це лише ритуал. І хоча цей час не повністю змарнований, але й не використаний на повну потужність. Нам потрібно, за підтримки сім’ї, звільнити достатньо часу для вивчення Писань—не просто читати їх, а розмірковувати, відчувати, чекати на відповідь. Господь пообіцяв, що Він зміцнить нас, укріпить і дасть сили, якщо ми щодня будемо віддавати Йому частину часу (див. УЗ 88:63).

Сестри, ми повинні готуватися, якщо хочемо служити, і ми маємо служити, якщо хочемо підготуватися. Коли мені було 16 років, мене було покликано навчати трирічних дітей у Недільній школі для дітей, як вона тоді називалася. (Ви знаєте, в ті давні часи була така школа). Я навчала кількох непосидючих дітей. Вони лазили на стільцях і столах та під ними і здавалося, що ніколи не зупинялися. Я була зовсім недосвідченою і під час перших кількох тижнів почала сумніватися, чи правильно зробила, що прийняла покликання.

Але я не здавалася і зрозуміла—дуже швидко—що не можна просто молитися про допомогу. Я повинна була готуватися. Це означало планування вправ, історій, уроків, а також наявність плану Б разом з планом В і так аж до Я. Через багато років, коли мене покликали керувати Недільною школою для дітей, я знала, як допомогти новим учителям. Я знала, як любити дітей і знала, як важливо бути вірною у своєму покликанні.

Я, подібно багатьом з вас, мала багато покликань у Церкві. Деякі були для мене легшими ніж інші, але я намагалася звеличувати кожне з них. Чи змушувала вас нервувати фраза “звеличувати покликання”? Вона непокоїла мене! Нещодавно я прочитала виступ президента Томаса С. Монсона, присвяченого цій темі: “І як людина звеличує покликання? Просто виконуючи служіння, яке йому відповідає” (“Сила священства”, Ліягона, січ. 2000, с. 60). Сестри, ми можемо це робити! Я чую, як жінки кажуть, що їхні покликання стомлюють їх і що в них немає часу служити. Але звеличення покликань не означає, що ми повинні не спати всю ніч, готуючи роздатковий матеріал чи виробляючи прикраси для столу. Це не означає, що, йдучи на візитне вчителювання, ми кожного разу повинні щось нести своїй сестрі. Іноді ми самі собі найлютіші вороги. Давайте все спрощувати. Послання хорошого уроку доходить завдяки духовній підготовці. Давайте зосередимося на євангельських принципах і на матеріалі наших посібників. Давайте приготуємося, щоб провести цікавий обмін думками завдяки обговоренню, а не додатковій видуманій роботі, яка так стомлює нас, що ми починаємо обурюватися, як багато часу витрачається на виконання покликання.

Коли нас покликають служити, нам не кажуть, як довго це триватиме. Ми служимо протягом усього життя. Луіс Боннер, жінка з мого колу, якій 92 роки, почала служити візитною вчителькою, коли одружилася 65 років тому. Вона й досі вірно служить. Подружжя Нельсонів з Канади і Еллсвортів з Юти, служачи місіонерами, навчали, наставляли і любили тих з нас, хто жив у маленькому, зростаючому приході в Міссурі. Ми навчилися, завдяки їм, радості служіння, а мудрість їхнього досвіду принесла нам користь. Я не знаю кращого способу віддячити Батьку за все, що Він нам дає, ніж служити його дітям у будь-якому віці.

Нарешті я починаю розуміти значення і важливість жертвування. Зокрема десятини й пожертвувань від посту. Протягом усієї книги Учення і Завіти Господь навчає нас дбати одне про одного і добровільно віддавати від свого мирського статку на розбудову царства Божого. В дійсності, наше бажання робити це—є однією з умов повернення Господа на землю (see Daniel H. Ludlow, A Companion to your Study of the Doctrine and Covenants, 2 vols. [1978], 2:46). Хоча всі ми маємо різні обставини, дуже важливо, щоб ми віддавали все, що можемо. Господь рідко вимагав від людини віддавати все, що вона має, але для Нього важливо знати, що ми були б здатні і зробили б це, якби Він попросив (see Bruce R. McConkie, “Obedience, Consecration, and Sacrifice,” Ensign, May 1975, 50). В одному з колів, де ми жили разом з чоловіком, наш президент колу закликав членів Церкви подвоїти пожертвування від посту й приготуватися до благословень. Зараз я можу скласти особисте свідчення, що Господь благословить нас незмірно, якщо ми будемо вірними та відданими в тому, щоб давати щедро.

Духовність, яка приходить через молитву й навчання. Служіння іншим. Щедрі десятини й пожертвування від посту. Це не нові принципи. Це кілька маленьких речей, з яких складається те, що є великим. З вірша, який я зараз прочитаю, ми дізнаємося, чого Господь вимагає від нас. Він вимагає “серця і небайдужого розуму” (див. УЗ 64:34; курсив додано). Саме наше серце і розум нам потрібно оновити. Усі ми робимо помилки, маємо слабкості, недбайливі у ставленні до інших. Господь просить нас відкриватися Йому в усьому, нічого не приховуючи. Він просить нас не прагнути “свого власного життя”, але “прагну[ти] виконувати мою волю і дотримуватися моїх заповідей” (Геламан 10:4). Серце стає оновленим, коли ми робимо і віддаємо все, що можемо, а потім підкоряємо серце і волю Батькові. Коли ми так чинимо, Батько обіцяє, що ми будемо мати достаток у цьому житті й у вічності. Нам не слід боятися.

Сестри, не втомлюйтеся у доброчинності. Якщо ми будемо терплячими, то наше серце зміниться, як ми й бажаємо. Для більшості з нас необхідно лише трохи змінити напрямок життя, спрямувавши кроки строго на північ. Ці зміни, які нам слід зробити, стосуються маленьких речей, але це не означає, що буде легко. Надто багато сил намагаються впливати на стрілку нашого компаса. Але ми зможемо розрізнити, коли вона вказуватиме на Полярну зірку. Це і є напрямок додому.

Я свідчу вам про реальність обіцянь, даних Батьком нам, Його улюбленим донькам. Я свідчу, що, налаштувавшись у своєму житті наслідувати приклад Спасителя, ми будемо знати, що світло Сіону вже сяє і що ми вже стаємо народом, підготовленим до Його повернення. В ім’я Ісуса Христа, aмінь.