Як дитя

Пророки Бога передбачали часи, в які ми живемо. Апостол Павло писав Тимофію: “Знай же ти це, що останніми днями настануть тяжкі часи”¹. Кожний, хто очима може бачити ознаки тих часів і вухами чути слова пророків, знає, наскільки великою є небезпека. Ця небезпека йде від сил нечестя. Ті сили зростають. А отже, ставатиме важче, а не легше дотримуватися завітів, які ми повинні укласти, щоб жити за євангелією Ісуса Христа.

Для тих з нас, хто через таке майбутнє тривожиться за себе і тих, кого любимо—у наших сім’ях, наших кворумах і наших класах—є надія в обіцянні, що Господь дав нам місце безпеки для буремних часів, що настануть. Таке місце описано. Ми читали про нього в Писаннях. Неодноразово воно описувалося сучасними пророками. Люблячий батько так розказував своїм синам про нього, коли намагався зміцнити їх проти бур спокус:

“І ось, сини мої, пам’ятайте, пам’ятайте, що на камені нашого Викупителя, Який є Христос, Син Бога, ви повинні будувати свій фундамент; так, щоб коли диявол пошле вперед свої могутні вітри, так, свої стріли у вихорі, так, коли весь його град і його могутня буря вдарить по вас, воно не матиме сили над вами, щоб втягнути вас до безодні нещастя і нескінченного горя, завдяки каменеві, на якому ви збудувалися, який є надійним фундаментом, фундаментом, що на ньому якщо люди будують, вони не можуть упасти”².

Ніколи ще не було так важливо розуміти, як будувати на цьому надійному фундаменті. Для мене про це ніде не сказано краще, ніж в останній проповіді царя Веніямина, записаній в Книзі Мормона. Нещодавно більшість з нас ще раз її прочитали і не раз над нею задумувалися. Цар Веніямин міг бачити нас і наших нащадків. Пророчою силою він знав, що чекає нас. Він на собі пізнав жахи війни. Він захистив свій народ, покладаючись у битві на Божу силу. Він чітко бачив страшні сили Люцифера, направлені, щоб спокушати і подолати нас.

Він був великою і святою людиною. І він, як і кожний з Господніх пророків, знав, як запросити людей будувати на надійному камені.

У своєму зверненні він почав з того, з чого всі ми повинні починати, аби допомогти людям уникнути духовної катастрофи. Щоб люди захотіли шукати безпечного місця, вони мають повірити в реальність загрози. Вони мають боятися наслідків ігнорування небезпеки. Він ясно вказав на ризики, які у нас будуть, оскільки ми вільні вибирати між правильним і неправильним, тому нам не уникнути наслідку цього вибору. Він говорив прямо і різко, бо знав, яке горе може прийти до тих, хто не почує і не прислухається до його попереджень.

Ось як він описав наслідки нашого вибору, коли ми прислухаємося або до підказок Духа Христа, або недобрих послань, які приходять від Сатани, чиєю метою є спокусити і заманити нас у гріх.

“Бо знайте, горе проголошено тому, хто бажає слухатися того духа; бо якщо він бажає слухатися його, і залишається і помирає в своїх гріхах, той п’є прокляття для своєї власної душі; бо він одержує як винагороду вічне покарання, переступивши закон Бога всупереч своїм власним знанням…

Отже, якщо та людина не покається і залишиться, і помре ворогом Богові, вимоги божественної справедливості пробудять її безсмертну душу до живого відчуття її власної провини, яке змусить її відступити від присутності Господа, і сповнить її груди провиною, і болем, і мукою, які схожі на невгасимий вогонь, чиє полум’я піднімається на віки вічні”.

Далі цар Веніямин продовжив: “О всі ви, старі люди, а також ви, молоді люди, і ви, малі діти, хто може розуміти мої слова, бо я говорю вам прямо, щоб ви могли зрозуміти, я молюся, щоб ви пробудилися і запам’ятали жахливе становище тих, хто впав у провину”³.

Для мене сила цього попередження змальовує в моєму розумі той час, коли кожний з нас, проживши своє життя, стане перед Спасителем, щоб бути судженим. Слова царя Веніямина про те, що людина відступить від присутності Господа, вселяють в моє серце страх. Я можу бачити, як я в той день суду стою перед прославленим і воскреслим Спасителем. Усім своїм серцем я хочу не відступити, а дивитися на Нього, побачити Його посмішку і почути слова: “Гаразд, рабе добрий і вірний…—увійди”⁴.

Цар Веніямин ясно вказує, як ми можемо заслужити надію почути ті слова, при умові, що ми шукатимемо шлях у цьому житті, щоб змінитися через спокуту Ісуса Христа. Це єдиний шлях, завдяки якому ми можемо побудуватися на надійному фундаменті і, значить, твердо стояти у праведності під час буревіїв спокус.

Цар Веніямин описує ту зміну через чудове порівняння, яке використовували пророки впродовж тисяч років, а також і Сам Господь: ми можемо і ми повинні стати як дитя—як мале дитя.

Для декого буде нелегко зрозуміти це чи прийняти. Більшість з нас воліють бути сильними. Ми можемо вважати, що бути як дитина означає бути слабкими. Більшість батьків хотіли, щоб їхні діти були б часом менш легковажними. Навіть апостол Павло писав про це, коли спонукав нас мати у своєму житті милосердя, чисту любов Христа. “Коли я дитиною був, то я говорив, як дитина, як дитина я думав, розумів, як дитина. Коли ж мужем я став, то відкинув дитяче”⁵.

Але цар Веніямин, який розумів, як і будь-хто з людей, що означає бути людиною сильною і сміливою, пояснює, що бути як дитя—це не те саме, що бути легковажним. Це означає бути схожим на Спасителя, Який молився Своєму Батькові про силу, щоб виконати Його волю, а тоді—виконав її. Наша сутність повинна змінитися, щоб ми стали як дитя, аби набути сили, яку ми повинні мати, щоб бути спасенними в часи моральної небезпеки.

Ось хвилюючий опис царя Веніямина того, яка це має відбутися зміна, щоб ми стали як дитя, і як вона стається:

“Бо тілесна людина є ворогом для Бога, і була від падіння Адама, і буде на віки вічні, доки вона не піддасться натхненню Духа Святого, і не скине з себе оболонку тілесної людини, і не стане святою через спокуту Христа Господа, і не стане як дитина, смиренною, лагідною, покірною, терпеливою, сповненою любові, бажаючою підкорятися усьому, що Господь вважає за належне заподіяти їй, саме як дитина підкоряється своєму батькові”⁶.

Ми в безпеці на камені, яким є Спаситель, коли маємо віру в Нього, відповідаємо спрямуванням Святого Духа у виконанні заповідей—достатньо довго і достатньо віддано,—щоб сила Його спокути змінила наше серце. Коли ми завдяки такому досвіду стаємо як дитина у нашій спроможності любити і слухатися, тоді ми—на надійному фундаменті.

Від царя Веніямина дізнаємося, що ми можемо зробити, щоб бути на тому безпечному місці. Але пам’ятайте: те, що ми робимо, є засобом, а не кінцевим результатом, якого ми прагнемо. Те, що ми робимо, дозволяє спокуті Ісуса Христа змінити нас, щоб ми стали такими, якими повинні бути. Наша віра в Ісуса Христа приводить нас до покаяння і виконання Його заповідей. Ми слухаємося і опираємося спокусам, прислухаючись до підказок Святого Духа. Тоді-то зміниться наша сутність. Ми станемо як малі діти, слухняні Богу і більш люблячі. Та зміна, якщо ми робимо все, щоб вона й надалі відбувалася в нас, буде надавати нам право на дари, які приходять через Святого Духа. Ось тоді ми будемо у безпеці на єдиному надійному камені.

Як і ви, я відчув, що саме мав на увазі цар Веніямин, коли сказав, що ми можемо стати як мале дитя перед Богом. Я молився, як молилися й ви, аби знати, що робити, коли вибір, який мені треба зробити, мав вічні наслідки. Упродовж багатьох років я бачив, що спосіб, у який відповіді на такі молитви приходили найбільш ясно, залишався незмінним.

Ось приклад: якось я молився всю ніч, щоб знати, який вибір мені треба зробити вранці. Я знав, що ніякий мій інший вибір не вплине більше на життя інших і моє власне. Я знав, який вибір був би найзручніший для мене. Я знав, якого результату я хотів. Але я не міг бачити майбутнього. Я не міг бачити, який мій вибір привів би до того результату. Отже, ризик помилитися здавався мені надто великим.

Я молився, години проходили, а відповіді не було. Уже перед світанком до мене прийшло певне відчуття. Сильніше, ніж будь-коли у своєму дитинстві, я відчув себе дитиною. Моє серце і розум, здавалося, заспокоїлися. Мир відчувався у тому моєму внутрішньому спокої.

На мій подив, я усвідомив, що молюся: “Небесний Батьку, немає значення, чого хочу я. Мене більше не турбує, чого я хочу. Я лише хочу, щоб сталося за Твоєю волею. Це все, що я хочу. Будь ласка, скажи мені, що робити”.

У ту мить я відчув такий спокій в душі, який вже не раз відчував. І послання прийшло, і я був впевнений, від кого воно. Стало ясно, що мені робити. Я отримав не обіцяння, що буде саме той результат. Це було лише запевнення, що я був дитям, якому сказано, яким шляхом іти, щоб досягнути того, чого Він хотів для мене.

З того досвіду і багатьох подібних я дізнався, що описання Святого Духа як “тихого лагідного голосу” відповідає дійсності. Це поетично, але не поезія. Тільки тоді, коли моє серце було тихим і спокійним, покірливим, як у малої дитини, я міг чути Дух серцем і розумом.

Цар Веніямин навчав нас, як же такі моменти можуть наставати частіше; а вони повинні наставати частіше у небезпеках, які ми зустрічаємо. Він сказав нам, що саме ми можемо і повинні робити, аби запросити благословення тієї зміни в серце, щоб воно стало як у дитини.

Усе, що ми можемо й повинні робити для цього, стосується зміцнення віри в Ісуса Христа, а значить і підготовленості, щоб отримати допомогу Святого Духа. Цар Веніямин мав підставу для цього:

“І більше того, я кажу тобі, що не буде дано ніяке інше ім’я або іншу путь, чи засіб, якими спасіння може прийти до дітей людських, тільки в імені Христа, Господа Вседержителя, і через Нього”⁷.

Що нам треба, так це віра в Нього і любов до Нього. Ми повинні знати, що Він живий і Хто Він є. Коли ми це знаємо, ми будемо любити Його. Цар Веніямин підказував, як нам пізнати Його, словами, які ви часто чули:

“Бо як може знати людина господаря, якому вона не служила, і хто є незнайомцем для неї, і далеко від думок і намірів її серця”⁸.

Ми починаємо любити тих, кому служимо. Якщо ми вирішуємо служити Господарю навіть з найменшою вірою, ми почнемо пізнавати Його. Ми будемо розуміти Його цілі для людей, яким служимо заради Нього. Навіть якщо вони не приймають наше служіння, ми відчуємо Його визнання, якщо будемо наполегливими.

Коли ми наполегливі, то відчуємо, що нам потрібен вплив Святого Духа, оскільки наше завдання видаватиметься нам не по силі. На нашу смиренну молитву Небесному Батькові прийде відповідь. Щонайперша мета Святого Духа—свідчити, що Ісус є Христос. Коли ми молимося про допомогу в служінні Йому, Святий Дух прийде і зміцнить нашу віру в Нього. Наша віра в Спасителя зросте. І, якщо ми продовжуємо служити Йому, до нас приходить любов до Нього. Бути покликаним служити—це означає покликання відчувати любов до Господаря, Якому ми служимо. Це покликання, щоб змінити свою натуру.

Щоб мати й надалі благословення тієї зміни у своєму серці, нам потрібні рішучість, зусилля і віра. Цар Веніямин навчав принаймні про кілька вимог, яких треба дотримуватися. Він сказав, що заради збереження прощення наших гріхів день у день ми повинні нагодувати голодних, одягти роздягнених, відвідати хворих і надати їм допомогу, духовну і матеріальну⁹. Він застеріг, що ми повинні утримуватися навіть від почуття суперечки, що входить в наше серце¹⁰. Він ясно вказав, що могутня зміна, яка приходить завдяки спокуті, діючій в нас, може послабшати, якщо ми не бережемося гріха. Господь сказав, попереджаючи: “Отже, нехай Церква звертає увагу і молиться завжди, щоб не впасти у спокусу; Так, і нехай навіть ті, кого освячено, також звертають увагу”¹¹.

Через гріх цей дар може бути втрачено. Цар Веніямин навчав, що на нас лежить відповідальність докладати необхідних зусиль, щоб не піддатися спокусі. Він попереджав свій народ про конкретні спокуси. Але попередивши про них, він поклав відповідальність на людей. Кожного разу, коли ми молимося, щоб не піддатися спокусі і бути звільненими від гріха, ми відповідальні самі за себе. Ось слова, які він сказав, і це слова не його, а від Бога:

“І нарешті, я не можу сказати вам про все те, коли ви можете вчинити гріх; бо є різні шляхи і засоби, а саме, їх так багато, що я не можу перелічити їх.

Але ось що я можу сказати вам, якщо ви не будете стежити за собою, і вашими думками, і вашими словами, і вашими ділами, і не будете виконувати заповідей Бога, і не продовжуватимете вірувати в те, що ви чули про пришестя нашого Господа, аж до кінця вашого життя, тоді ви повинні загинути. І ось, о людино, пам’ятай, і не загинь”¹².

З допомогою Святого Духа ми можемо пильнувати себе. Ми можемо молитися, щоб розпізнати і відкинути перші ж гріховні думки. Ми можемо молитися, щоб розпізнати попередження не говорити слова, які б образили чи спокусили когось. І ми можемо, коли повинні, молитися про смирення і віру, щоб покаятися.

Напевно будуть ті, хто слухаючи мій голос, подумають: “Але спокуси надто великі для мене. Я не піддавався їм, скільки міг. Для мене ці заповіді надто важкі. Моральні норми надто високі”.

Це не так. Спаситель є нашим Захисником перед Батьком. Він знає наші слабкості. Він знає, як допомогти тим, хто стикається зі спокусою¹³.

Я свідчу, що Спаситель живе і що Він—надійний фундамент. Я знаю, що, діючи з вірою в Нього, ми можемо очиститися і змінитися, щоб стати чистими і сильними, як мале дитя. Я свідчу, що Святий Дух може нас вести до істини і відводити від гріха.

Джозеф Сміт бачив Небесного Батька і Його Улюбленого Сина. Книга Мормона є Божим словом і свідченням, що Ісус Христос є нашим Спасителем. Це істинна Церква. Я знаю, що ми можемо вибрати обіцяну радість вічного життя, які загрозливі не були б часи.

В ім’я Ісуса Христа, амінь.