Ваша місія змінить все

Минув рік, як мене було підтримано на Генеральній конференції. Я вдячний за цей рік і все, що він приніс мені. Я люблю Господа і дуже вдячний за Його жертву і Його євангелію. Я люблю Президента Хінклі і підтримую його як Господнього пророка на землі. Разом з вірними святими останніх днів по всьому світі я свідчу про пророків і апостолів нашого часу і присвячую своє життя Його справі.

Кілька років тому я проводив співбесіди з місіонерами. Зимова хуртовина, що розходилася коли приїхали місіонери, тривала весь день. Сніг з дощем переходив у хвищу, а потім знову йшов сніг з дощем. Дехто з місіонерів прибули потягом з навколишніх міст і по такій негоді йшли до будинку зборів. Інші приїхали на велосипедах. Майже всі вони були щасливі та в гарному настрої. Вони були Господніми місіонерами. Вони мали Його Дух і, незалежно від обставин, відчували радість у Його служінні.

Мені ніколи не забути картину, яку я спостерігав по закінченні співбесіди з усіма парами місіонерів: вони виходять у снігову заметіль, щоб проповідувати євангелію і робити те, що Господь покликав їх робити. Я міг бачити їхню відданість і вірність. Я міг відчути їхню любов до людей і Господа. Спостерігаючи, як вони йдуть, я відчув незбагненну любов до них і до того, що вони роблять.

Пізніше, увечері, я відвідав збори священства у тому ж місті. Негода не припинилася, тільки тепер здебільшого йшов сніг. Уже співали вступний гімн, коли в каплицю увійшли президент найменшої і найвіддаленішої філії і його два радники-місіонери, старійшина Уорнер і старійшина Карповіц. Перед тим як сісти, ці обидва чудові місіонери зняли свої зимові шапки й рукавиці. Скинули пальта. Потім кожний зняв з себе ще й зимову куртку і після цього сів. Як і місіонери, з котрими я зустрічався раніше того дня, вони, незважаючи на таку погоду, були щасливі. Вони відчували Дух Господа у своєму житті. Завдяки служінню Господній справі, вони відчували особливу любов і радість, які важко описати.

Того вечора, дивлячись на цих прекрасних молодих місіонерів, я відчував щось надзвичайне. Я уявляв, як місіонери по всій нашій місії вийшли з дому у цю зимову ніч. Одні стукали в двері до людей і чули їхню відмову, коли хотіли навчати їх євангелії Ісуса Христа. Інші знаходилися в домах чи квартирах, навчаючи окремих людей і сім’ї. Якими б не були умови, вони робили все можливе, щоб навчати євангелії Ісуса Христа тих, хто погодився б слухати їх, і були щасливі. У серці я відчув те, що не можу повністю пояснити.

Завдяки прекрасному дару Духа, я відчув Його любов, чисту любов Христа, яку Він має до вірних місіонерів, де б вони не були, і це змінило мене назавжди. Я зрозумів, наскільки безцінним є для Нього кожний місіонер. Я побачив приклад того, що пророки описують як найвеличніше покоління місіонерів, якого ще ніколи не знав світ (див. М. Рассел Баллард, “Найвеличніше покоління місіонерів”, Ліягона, лис. 2002, с. 46). Я зрозумів, чому було необхідно вище підняти планку, аби місіонерам, де б вони не були, надавалися захист, керівництво і щастя, що приходять від Духа Господа. Також я почав розуміти, чому ми—як батьки, єпископи, президенти колів та інші керівники—повинні робити все, що можемо, аби допомогти молодим людям Церкви стати гідними благословень місіонерського служіння.

Президент Хінклі, розказуючи про свій ранній місіонерський досвід, описав, що відбувається в серці кожного місіонера, який обіцяє жити і працювати для Господа. Сталося так, що на початку свого служіння на місії він занепав духом. Робота йшла важко: люди не сприймали [євангелію]. Та настав момент, коли занепад духу змінився зобов’язанням. Поштовхом для цього став лист від батька, в якому він прочитав: “Дорогий Гордоне, я отримав твого листа… У мене є лише одна порада: забудь про себе і йди працювати”. Описуючи, що сталося далі, він сказав: “Я став на коліна в тій маленькій спальні… і присягнувся, що намагатимусь усього себе віддавати Господу.

Увесь світ змінився. Туман розсіявся. Сонце знову засяяло в моєму житті. У мене відновився інтерес. Я побачив красу тієї чудової землі. Я побачив велич того народу… Усе хороше, що з того часу відбувалося в моєму житті, відбувалося завдяки прийнятому в тому маленькому будинку рішенню…” (in Mike Cannon, “Missionary Theme Was Pervasive during Visit of President Hinckley”, Church News, Sept. 9, 1995, 4).

Президент Хінклі, продовжуючи, сказав: “Ви хочете бути щасливими? Забудьте про себе, пориньте в цю велику справу і зосередьте свої сили, щоб допомогти людям…” (in Church News, Sept. 9, 1995, 4).

Я хочу сказати кожному молодому чоловіку: “Ви хочете бути щасливим?” Якщо так, приходьте і приєднуйтесь до нас, 52-х тисяч відважних, яких дедалі стає більше, і служіть вашим ближнім як місіонер Господа. Зобов’яжіться присвятити два роки свого життя Господу. Це все змінить. Ви будете щасливі. Туман розсіється. Ви полюбите людей, яким будете покликані служити, і їхню культуру. Робота буде важкою, але у служінні буде також велике задоволення і радість. Якщо ви будете вірними упродовж місії і після неї, то, озираючись назад, скажете разом з Президентом Хінклі: “Усе хороше, що з того часу відбувалося в моєму житті, відбувалося завдяки прийнятому рішенню служити на місії і присвятити своє життя Господу”.

Президент Хінклі нагадав нам, що не лише молоді старійшини мають право на ці благословення. Чудово служать і місіонерські подружні пари, а в них є дуже велика потреба. Хоча молоді сестри і не зобов’язані служити на місії, Президент сказав: “Нам потрібні молоді жінки. Вони виконують чудову роботу” (“Єпископам Церкви”, Всесвітні збори навчання провідництва Церкви, 19 чер. 2004, с. 27). Також ми знаємо, що є люди, чиє здоров’я або інші обставини виправдано не дозволяють їм служити на місії. Ми любимо їх і знаємо, що Небесний Батько дасть їм відповідні благословення в житті, якщо вони служитимуть в інший спосіб і будуть відданими.

Рік тому старійшина Баллард попросив батьків, єпископів і президентів філій працювати разом, аби допомогти щонайменше ще одному молодому чоловіку, додатково до тих, хто вже підготовлений служити, стати гідним і бути покликаним з кожного прихода і кожної філії Церкви (див. “Ще один”, Ліягона, тр. 2005, с. 69). Багато хто відгукнувся. Як керівники, ми повинні знову зобов’язатися виконати це натхненне прохання.

Брати і сестри, багато хороших єпископів уже давно робили те, про що просив старійшина Баллард. Тридцять шість років тому єпископ Френк Метсон подзвонив мені додому і запросив прийти до нього в офіс. Через ситуацію у світі кількість місіонерів, яких міг послати будь-який приход, була обмежена, але виявилося, що можна послати додатково одного місіонера, тож він мав відповідальність рекомендувати для цього ще одну особу. Він сказав мені, що молився разом зі своїми радниками. Він сказав, що відчув, що саме зараз настав час, коли Господь хоче, щоб я служив на місії. Це було приголомшливо. Ще ніхто ніколи не казав мені, що у Господа є робота, яку Він хотів би, щоб я виконав. Я відчув, що Дух Господа свідчить мені, що я повинен їхати служити і маю їхати зараз. Я сказав єпископу: “Якщо Господь хоче, щоб я їхав на місію, я поїду”.

Для мене змінилося все. Туман справді розсіявся, щастя й радість прийшли в моє життя. Так чи інакше, все хороше, що сталося в моєму житті з того дня, сталося завдяки моєму зобов’язанню служити Господу та Його дітям і віддати два роки свого життя для Його служіння.

Я повторюю: Приходьте і приєднуйтесь до нас. Приходьте і будьте чистими. Приходьте і будьте щасливими. Приходьте і пізнайте те, що Господь назвав “найціннішим” (УЗ 15:6) для вас у цей період вашого життя. Приходьте і станьте частиною найвеличнішого покоління місіонерів, якого ще ніколи не знав світ.

Це робота Господа. Наш Небесний Батько живий, і Його Син, Ісус Христос, веде і спрямовує цю роботу сьогодні. Я свідчу про це, в ім’я Ісуса Христа, амінь.