Сіон посеред Вавилону

Минулого літа нам з дружиною поталанило відвідати Сан-Дієго Каліфорнія, і подивитись Макбет Шекспіра в театрі Старий Глобус. Ми подивилися дві вистави, оскільки наша дочка Керолін грала роль однієї з трьох відьом у цьому спектаклі. Звичайно, нам було приємно бачити її гру, а найбільш вразив драматичний момент, коли вона проголосила славнозвісні рядки: “В мене пальці засвербіли—щось недобре прилетіло” (Макбет: Дія IV, сцена 1).

Почувши це, я подумав, як добре було б мати систему завчасного попередження, яка б сповіщала нас про наближення зла, щоб ми могли зустріти його з готовністю. Зло наближається до нас незалежно від того, маємо ми систему завчасного попередження чи ні.

Іншого разу ми з дружиною, їдучи на машині вночі сільською місцевістю, наближалися до великого міста. Проїхавши пагорби і побачивши яскраві вогні на горизонті, я легким поштовхом розбудив дружину і промовив: “Ось, місто Вавилон!”

Звичайно, сьогодні не існує конкретного міста, що уособлює Вавилон. У часи давнього Ізраїля Вавилон був хтивим, занепалим і корумпованим містом. Головною будівлею цього міста був храм лжебогові, якого ми нерідко називаємо Вел чи Ваал.

Однак цю хтивість, корупцію, занепад і поклоніння лжебогам можна бачити в багатьох містах, великих і малих, розсіяних по всьому світу. Як сказав Господь: “Вони не шукають Господа, щоб установити Його праведність, але кожна людина йде своїм власним шляхом і за образом свого власного бога, чий образ є подобою світу” (УЗ 1:16).

Дуже багато людей у світі стають схожими на Вавилон, йдучи своїм власним шляхом і слідуючи за богом, “чий образ є подобою світу”. Я вважаю, що, зазвичай, це означає робити те, що є популярним.

Одним з найбільших викликів, що стоять перед нами, є здатність жити у світі і в той же час не належати світові. Ми маємо створити Сіон посеред Вавилону.

“Сіон посеред Вавилону”. Яка це світла і осяйна фраза, що немов світло сяє серед духовної темряви. Цю думку нам слід тримати в серцях, коли бачимо, що Вавилон поширюється все більше і більше. Ми бачимо Вавилон у наших містах, у нашому суспільстві, ми бачимо його усюди.

Вавилон йде в наступ, тож ми маємо створити Сіон посеред нього. Не слід дозволяти навколишній культурі засмоктувати нас. Ми не часто усвідомлюємо, до якої міри ми є продуктом культури свого місця і часу.

У дні давнього Ізраїля народ Господа був острівцем єдиного істинного Бога, оточеним океаном ідолопоклонства. Хвилі цього океану безперервно обрушувались на береги Ізраїля. Незважаючи на заповідь не робити собі божків і не поклонятися їм, Ізраїль, здається не міг протистояти, піддаючись впливу культур різних місць і часів. Знов і знов, незважаючи на заборону Господа, незважаючи на слова пророків і священиків, Ізраїль прагнув знайти чужинних богів і вклонятися їм.

Як міг Ізраїль забути Господа, який вивів його з Єгипту? Ізраїльтяни постійно зазнавали впливу того, що було популярним у тій місцевості, де вони проживали.

Якою підступною є культура, серед якої ми живемо. Вона пронизує наше оточення, і ми вважаємо себе раціональними і логічними, хоча занадто часто нас формує традиція, яку німці називають zeitgeist або культура нашого місця і часу.

Оскільки ми з дружиною мали нагоду мешкати в 10-ти різних країнах, ми бачили вплив традицій на поведінку. Звичаї зовсім доречні в одній культурі є неприйнятними в іншій; вишукана мова в одних місцях, вважатиметься за недоречну в інших. Люди в кожній культурі живуть в межах кокону самовдоволеного самообману, повністю впевнені, що вони бачать все саме так, яким воно в дійсності й є.

Наша культура схильна визначати, яка їжа нам подобається, як нам одягатися, що є вишуканою поведінкою, яким спортом нам слід захоплюватись, якими мають бути музичні уподобання, яка освіта важлива, яким має бути наше ставлення до чесності. Вона чинить вплив на чоловіків щодо важливості відпочинку чи релігії, на жінок щодо пріоритетності кар’єри чи народження дітей, і має сильний вплив на наше ставлення до дітонародження і питань моралі. Дуже часто ми схожі на маріонеток на мотузці, коли наша культура визнає, що є “крутим”.

Звичайно існує і zeitgeist, якому нам слід приділяти увагу—це традиції Господа, культура народу Божого. Як стверджує Петро: “Але ви—вибраний рід, священство царське, народ святий, люд власности Божої, щоб звіщали чесноти Того, Хто покликав вас із темряви до дивного світла Свого” (1 Петра 2:9).

Це культура тих, хто дотримується заповідей Господа, ходить Його шляхами і “жи[ве] кожним словом, що йде з вуст Бога” (УЗ 84:44). Якщо це робить нас особливими, то ж хай буде так.

Моя участь у будівництві Манхеттенського храму дала мені нагоду часто відвідувати храм ще до його освячення. Як це чудово сидіти у целестіальній кімнаті і бути там у повній тиші, коли не чутно жодного звуку з шумних навколишніх вулиць Нью-Йорку. Як сталося, що в храмі панує така благоговійна тиша, коли шум і поспіх великого міста лише в декількох метрах поруч?

Відповіддю на це є конструкція храму. Храм побудовано в стінах уже існуючого будинку, і внутрішні стіни храму прикріплені до зовнішніх стін лише в декількох з’єднувальних місцях. Саме так храм (Сіон) обмежує вплив Вавилону або зовнішнього світу.

Це може бути уроком для нас. Ми можемо створити справжній Сіон серед себе, обмежуючи ступінь, з яким Вавилон впливатиме на наше життя.

Коли майже за 600 років до Р.Х. Навуходоносор прийшов з Вавилону і підкорив Юдею, він забрав із собою народ Господа. Навуходоносор обрав декількох молодих людей, бо вони мали особливу освіту і навички.

Серед них були Даниїл, Ананія, Мисаїл та Азарія. Вони мали особливий привілей серед молодих людей, приведених до Вавилону. За наказом царського слуги вони мали їсти царську їжу та пити царське вино.

Давайте ясно уявімо під яким тиском опинилися ці четверо юнаків. Їх було забрано у полон завойовником, вони жили в домі царя, який мав владу над їхнім життям і смертю. І все ж … Даниїл і його брати відмовились вчинити те, що вважали неправильним, хоча з позицій вавилонської культури все було вірно. І за цю відданість і хоробрість Господь благословив їх і “дав їм … пізнання та розуміння в кожній книжці та мудрості” (Даниїл 1:17).

Знаходячись у полоні своєї культури, ми часто навіть не усвідомлюємо, що поклоняємося ідолам, коли нас смикає за мотузки те, що є популярним у Вавилонському світі. І справді, як казав поет Вордсворт: “Світ має надто велике значення для нас” (“The World Is Too Much with Us; Late and Soon,” in The Complete Poetical Works of William Wordsworth [1924], 353).

У своєму першому посланні Іван пише:

“Писав я до вас … бо міцні ви, і Слово Боже в вас пробуває, і лукавого перемогли ви.

Не любіть світу, ані того, що в світі” (1 Івана 2:14–15).

Нам не слід переймати стандарти, звичаї і мораль Вавилону. Ми можемо створити Сіон посеред Вавилону. Ми можемо мати власні стандарти музики і літератури, танців і фільмів, а також мови. Ми можемо мати власні стандарти одягу і поведінки, чемності і поваги. Ми можемо жити за законами моралі Господа. Ми можемо обмежити вавилонський вплив засобів масової інформації і зв’язку на наші сім’ї.

Ми можемо жити як народ Сіону, якщо забажаємо. Чи буде це складно? Авжеж, що так, бо хвилі Вавилонської культури безперервно обрушуються на наші береги. Чи потрібна для цього сміливість? Звичайно, так.

Нас завжди захоплюють розповіді про відвагу, про тих, кого спіткали страшні випробування, і хто переміг. Сміливість є основою усіх інших чеснот; нестача сміливості зменшує будь-яку нашу чесноту. Якщо нам слід мати Сіон посеред Вавилону, ми маємо бути відважними.

Чи доводилось вам уявляти, що колись настане час випробування, і ви здійсните мужній вчинок? Мені—так, коли я ще був хлопчиком. Я уявляв, що хтось в небезпеці і, що я, ризикуючи власним життям, рятую його. Або в небезпечному протистоянні зі страшним супротивником, з мужністю долаю його. Таке нам мріялось в молоді роки!

Майже 70 років життя навчили мене, що таких можливостей виявити героїзм небагато, якщо взагалі вони будуть.

Але можливостей відстоювати те, що вірно, коли тиск є прихованим, і навіть коли наші друзі заохочують нас вдатися до сучасних форм ідолопоклонства, … таке трапляється, набагато частіше. Жодний фотограф не зробить репортаж про наш героїзм, жодний журналіст не славитиме нас на першій шпальті газети. Лише у спокійному осмисленні свого сумління ми знатимемо, що складали тест на мужність: Сіон або Вавилон?

Не помиліться щодо цього: більшість усього, що належить до Вавилону, якщо не все, є злом. І в нас не будуть свербіти пальці, щоб попередити нас. Але хвиля іде за хвилею, обрушуючись на наші береги. Отже, Сіон чи Вавилон?

Якщо Вавилон є містом світу—Сіон є містом Бога. Господь сказав про Сіон: “Сіон не може бути збудовано інакше, як тільки за принципами закону целестіального царства” (УЗ 105:5), та: “Чисті серцем—це і є Сіон” (УЗ 97:21).

Де б ми не були, в якому б місті не жили, ми можемо будувати свій власний Сіон за принципами целестіального царства і завжди прагнути стати чистими серцем. Сіон є чудовим, і Господь тримає його у Своїх долонях. Наші домівки можуть бути місцями безпеки і захисту, як і Сіон.

Нам не слід ставати маріонетками в руках культури певних країв і часів. Ми можемо бути мужніми і йти шляхами Господа, слідуючи за Ним. І коли робитимемо це, нас називатимуть Сіоном, і ми будемо народом Господа.

Я молюся, щоб нас було укріплено протистояти нападам Вавилону, і щоб ми змогли створити Сіон у наших оселях і суспільствах—воістину, ми можемо мати “Сіон серед Вавилону”.

Ми прагнемо Сіону, оскільки він є місцем проживання нашого Господа, самого Ісуса Христа, нашого Спасителя і Викупителя. В Сіоні і з Сіону Його осяйне і яскраве світло світитиме, і Він буде правити вічно. Я свідчу, що Він живе і любить нас, і зберігатиме нас.

В ім’я Ісуса Христа, амінь.