Старійшина Квентін Л. Кук

Квентін народився 8 вересня 1940 р. в Логані, шт. Юта, в сім’ї Дж. Вернона і Берніс Кімбол Куків. Від свого батька ще в юному віці він навчився, як важливо встановлювати цілі й досягати їх.

“У батька було три правила,—каже старійшина Кук. —По-перше, ми повинні мати гідні цілі. По-друге, у будь-який час ми можемо міняти свої цілі. Але, по-третє, яку б ціль ми не обрали, нам потрібно було старанно над нею працювати”.

Його часті розмови з батьком навчили його бути спостережливим і застосовувати найкраще з того, що він помічав у інших людях. “Люди можуть нам так багато дати, якщо ми хочемо від них навчатися,—каже старійшина Кук.—Ось чому так важливо оточувати себе хорошими людьми”.

У нього була можливість це зробити, коли він зростав у Логані. Наприклад, він пам’ятає, як уважно слухав, коли старійшина Л. Том Перрі, зараз член Кворуму Дванадцятьох Апостолів, а тоді юнак, який щойно повернувся з Другої світової війни, розповідав на причасних зборах про те, що пережив. Той надихаючий момент залишається серед найперших і найсильніших дитячих спогадів.

У юності старійшина Кук любив спорт і разом зі своєю шкільною командою вигравав матчі штату з баскетболу й футболу. Його також цікавили дебати й політика. У 16 років він був одним з двох юнаків, яких обрали представляти штат під час загальнонаціональної події. Там він мав нагоду зустрітися з тодішнім і майбутніми президентами США Дуайтом Д. Ейзенхауером, Джоном Ф. Кеннеді, Ліндоном Б. Джонсоном, Річардом М. Ніксоном і Джеральдом Р. Фордом. Він був глибоко вражений, спостерігаючи, як вони займаються законотворчим процесом, і саме це вплинуло на його рішення вивчати закон.

До місії старійшина Кук відвідував Державний університет штату Юта, де його було обрано до студентського комітету разом з його другом В. Рольфом Керром, якого пізніше покликали до Першого кворуму сімдесятників і який зараз служить відповідальним за Церковну систему освіти.

З 1960 по 1962 рік старійшина Кук служив у Британській місії, тій самій, до якої було покликано й мене. Велике враження на нас справив наш президент місії старійшина Меріон Д. Хенкс, у той час член Першої ради сімдесятників. Він звертав особливу увагу місіонерів на учнівство й рішучість. Він навчав любити Спасителя, трепетно ставитися до Книги Мормона, бути вірними Церкві та євангелії до кінця життя. Зараз, коли минуло понад 45 років, ми маємо виняткову нагоду мати двох колишніх напарників по місіонерській роботі у Кворумі Дванадцятьох Апостолів.

Перелік хороших чоловіків і жінок, від яких він мав нагоду навчатися, можна продовжувати й далі, але старійшина Кук наголошує на тому, що більшість цих людей не здобули високих посад. Вони були просто хорошими людьми.

“Ми можемо навчатися, засвоюючи доктрину і завдяки хорошому прикладу,—каже старійшина Кук.— Але коли ми знаходимо людей, які поєднують одне й інше, чиє життя не розходиться з тим, що вони засвоїли з євангелії Ісуса Христа,—це є чудовим поєднанням. Ці люди не обов’язково мають бути генеральними авторитетами чи займати високі посади. Таких людей можна знайти серед усіх верств населення”.

Хоча старійшина Кук зустрічав хороших людей протягом життя, найбільший вплив на нього справили члени його сім’ї.

Він вдячний за люблячого, небайдужого батька і матір, яка “любила Спасителя. Вони робили все можливе, щоб належним чином виховати нас”. Він вдячний за любов і підтримку свого брата Джо і сестри Сюзен.

Одна з доленосних подій життя відбулася, коли старійшині Куку було 15 років. Його брат Джо хотів служити на місії, але батько, який був хорошою людиною, проте втратив інтерес до Церкви, відчував, що замість цього Джо слід зайнятися вивченням медицини. Джо і Квентін глибоко шанували свого батька, отже, вони усамітнилися, щоб обдумати його пораду.

Вони проговорили всю ніч, зважуючи всі “за” і “проти”. Висновок, якого вони дійшли, був таким: якщо Церква є просто однією з багатьох хороших організацій, тоді Джо може більше допомогти людям, вивчаючи медицину. Однак, якщо Спаситель дійсно живий, якщо Джозеф Сміт дійсно був пророком, якщо Церква, яку він організував під Божим проводом, є дійсно Церквою Ісуса Христа, якщо Книга Мормона істинна, тоді немає сумнівів, у чому полягає обов’язок Джо. Наступного ранку Джо підійшов до батька зі своїми поясненнями і склав своє свідчення. Невдовзі він поїхав на місію, отримавши підтримку від батька і радісне благословення від матері.

Та розмова справила глибоке враження на юного Квентіна. Він завжди мав свідчення про Спасителя. Однак Джозеф Сміт, Церква, Книга Мормона—все ще залишалися далеко від справ 15-річного хлопчика. Він вірив, але ще не отримав духовного свідчення, яке б підтверджувало їхню реальність.

Після того як вони з Джо розійшлися того вечора, Квентін пішов у свою кімнату, став на коліна і в молитві попросив такого самого свідчення, яке мав його брат, свідчення, яке він бажав отримати всім своїм серцем. І воно прийшло й було таким потужним, що будь-які сумніви зникли назавжди.

Серед людей, які справили великий вплив на його життя була його дружина Мері. “Було б важко знайти у світі людину, яка була б такою ж хорошою, праведною і яскравою, як вона,—каже її чоловік.—У неї чудове почуття гумору”.

Дочка Куків, Кетрін Кук Найт, підтверджує це твердження. “Тато був чудовим батьком,—каже вона.—Все у ньому викликає моє захоплення. Але мама—просто свята”.

Сестра Кук має великий музикальний талант. Вона викладала музику і наповнювала свій дім музикою. Насправді, старійшина Кук вперше познайомився з Мері на показі талантів серед семикласників. Він згадує: “Ця маленька дівчинка зі світлим волоссям встає і співає “On the Sunny Side of the Street“ (На сонячній стороні вулиці). Навіть у середній школі вона мала надзвичайно зрілий, глибокий голос. Я був повністю зачарований. І ця пісня могла б бути девізом її життя. Вона має надзвичайно радісну, веселу вдачу”.

Під час навчання у школі обоє вони мали багато можливостей працювати разом. У середніх класах він був президентом учнівської ради, а її було обрано віцепрезидентом. Під час дебатів вони також були разом. А будучи президентом класу у старших класах, він працював з нею як член учнівської ради.

“Ми були друзями задовго до того, як стали ще кимось,—згадує старійшина Кук.— Я був у захопленні від неї ще до того, як закохався, а рішення одружитися з нею було найкращим з усіх прийнятих протягом життя”.

Старійшина і сестра Кук уклали шлюб у Логанському храмі, шт. Юта, 30 листопада 1962 року.

По закінченні Державного університету штату Юта у 1963 році з дипломом політолога Квентін і Мері переїхали до Каліфорнії, де в 1966 році він здобув ступінь доктора юриспруденції у Стенфордському університеті. Після цього старійшина Кук почав працювати в юридичній фірмі Carr, McClellan, Ingersoll, Thompson and Horn в районі Сан-Франциско-Бей.

Саме там він вирішив, що “те, у що я вірю, і те, ким я є, має бути очевидним”. Маючи справу із законодавством, пов’язаним зі сферою бізнесу та охороною здоров’я, старійшина Кук зустрічався з високоосвіченими і багатими людьми. Син старійшини Кука, Ларрі, згадує, що його вражала глибока повага, з якою до батька ставилися колеги по бізнесу і цивільних справах. “Я був на прощальних обідах, влаштованих на честь батька, коли він залишав юридичну фірму, і пізніше, коли він залишав посаду в керівництві системою охорони здоров’я,—згадує Ларрі.—Я був вражений, що колеги, один за одним, жоден з яких не був членом Церкви, говорили—часто зі сльозами—про те, ким для них був тато, як він допомагав їм і вчив їх, як він безкорисливо допомагав їм у просуванні їхньої кар’єри, не скаржачись, що він витрачає на це свій час і енергію”.

У той же час його церковне служіння дало дорогоцінну можливість познайомитися з членами Церкви різних культур, різних статків—як дуже заможними, так і дуже бідними. Завдяки професійній діяльності і служінню в Церкві він розвинув здатність розуміти і спілкуватися з людьми усіх верств, і його любов до всіх людей ставала сильнішою.

Його було покликано служити єпископом, потім радником у президентстві колу (президентом був його улюблений старший брат Джо!), а пізніше президентом колу. Протягом того часу він працював не лише з англомовними приходами, але й такими, що розмовляли іспанською, тонганською, самоанською, тагальською, мандаринською і кантонською мовами.

Деякі з членів Церкви були не дуже освічені й не дуже багаті. Але у них було багато чим поділитися. Старійшина Кук з теплом згадує “одного непересічного чоловіка”, який роздавав хліб нужденним і якого покликали служити в єпископаті. Той чоловік бачив, що провідники приходу ходять на збори з портфелями, тож і він вирішив піти з портфелем. Але оскільки у нього не було чого туди покласти, то він поклав у нього хліб, яким хотів поділитися. Бажання цього скромного чоловіка служити перевищувала лише любов до інших.

“Певна професія чи рівень освіти—не це я маю на увазі, коли раджу навчатися від хороших людей,—каже старійшина Кук.—Ви можете знайти хороших людей повсюди і навчатися від них”.

Коли старійшина Кук разом зі своєю дружиною виховували трьох дітей поблизу Сан-Франциско, то він приділяв увагу тому, щоб встановити близькі стосунки з кожною дитиною, незважаючи на зайнятість на роботі та в церковних покликаннях.

“Важливо,—каже він,—особливо для тих, хто займає керівні посади у Церкві, щоб вони мали такі стосунки зі своїми дітьми, щоб діти могли бачити, як батько виявляє свої чесноти в оточенні, зовсім відмінному від церковного—під час роботи у дворі чи під час спортивної гри або роблячи щось разом з усіма поза домом”.

Другий син Куків, Джо, запам’ятав приклад любові, якої його не лише навчали, але й виявляли. Батько непокоївся, як Джо доїде на машині до Сан-Франциско, здавши екзамени після першого семестру в Університеті Бригама Янга. То був кінець грудня, дороги могли бути в заметах, а хлопець міг бути стомлений. У кінці семестру хтось постукав у двері гуртожитку, і Джо, відчинивши, побачив батька на порозі. Він прилетів із Сан-Франциско, щоб супроводжувати сина в подорожі додому. За словами Джо, то був не лише вияв великої батьківської любові, але й час, щоб поговорити по дорозі додому. Вони обговорювали багато євангельських тем і знову ділилися своїм свідченням про Спасителя. Той епізод мав великий вплив на розуміння хлопцем особистого свідчення і бачення ним себе в майбутній ролі батька.

Наслідуючи приклад свого батька, старійшина Кук навчав своїх дітей ставити цілі й зважувати те, як їхні вчинки і дії впливають на досягнення тих цілей. Куки встановлювали також сімейні цілі, які, в першу чергу, були зосереджені на євангелії. Старійшина Кук впевнений, що коли сім’ї практикують релігію вдома: моляться сім’єю, вивчають Писання сім’єю і регулярно проводять домашні сімейні вечори, то діти виростуть праведними в будь-якому куточку світу.

Як каже старійшина Кук, секрет полягає в тому, щоб людина жила за релігією в особистому житті. “Коли я проходив повз кімнати дітей і бачив, що вони вивчають Писання або моляться, стоячи на колінах,—то було найважливішим для мене як для батька”,—каже він.

Але привчити дітей жити відповідно до сповідуваної релігії легше, “коли, завдяки релігійному поклонінню в сім’ї діти розуміють, що всі інші цілі, такі як робота та освіта, є другорядними в порівнянні з наявністю свідчення про Спасителя і праведним життям”.

Протягом трьох десятиліть у Каліфорнії старійшина Кук змінив кілька відповідальних посад як у професійній сфері, так і в Церкві. З помічника він став партнером, потім партнером з правом вирішального голосу у своїй юридичній фірмі. Пізніше його запросили бути президентом і головним виконавчим директором системи охорони здоров’я у Каліфорнії, що згодом злилася з Sutter Health, де він став заступником керівника.

Протягом того часу він служив регіональним представником і територіальним авторитетом до свого покликання до Другого кворуму сімдесятників у 1996 році. У 1998 році його було покликано до Першого кворуму сімдесятників.

Будучи генеральним авторитетом, старійшина Кук служив у президентстві Філіппінської/Мікронезійської території і президентом території Тихоокеанських островів, а також Північноамериканської північнозахідної території Церкви. Його любов до вірних святих по всьому світу постійно зростає.

Як виконавчий директор Місіонерського відділу Церкви він зіграв важливу роль у розробці нового місіонерського посібника Проповідуйте Мою євангелію. Але старійшина Кук не вважає це заслугою. “Господня рука була на цьому посібнику з першого ж дня,—каже він.—Кожен член Першого Президентства і Дванадцятьох зробили надзвичайний внесок”.

Старійшина Кук добре підготовлений служити у Кворумі Дванадцятьох Апостолів. Його бажання вчитися від інших, а також життя, сповнене безкорисливого служіння, дозволяють йому запропонувати Господу своє серце і небайдужий розум.

“Я поважав, підтримував і з пошаною ставився до всіх, хто був апостолами,—каже він.— Їхній вплив на мене був величезним. Я не знаю, яким буде мій вплив, але я знаю, що Ісус Христос є Спасителем, що Бог—наш Небесний Батько, що Джозеф Сміт—це пророк нашого розподілу, і ми маємо пророка у наші дні. Це знання є основоположним у моєму житті”.

Ми можемо бути певні, що це знання й надалі буде серцевиною апостольського служіння старійшини Квентіна Л. Кука.