Однієї місії достатньо, щоб змінити життя, але недостатньо, щоб втамувати бажання служити

Перша місія, яку брат і сестра Гарві відслужили в Мінесотській Мінеапольській місії в 1992 році, була чудовою подією, особливо для сестри Гарві, яка прагнула служити на місії повного дня з того часу, як її діти підготувалися, щоб самим вирушити служити на місії. Вони з чоловіком з радістю активізовували малоактивних членів Церкви і спостерігали за утворенням філії.

Згодом ця подружня пара відслужила ще одну місію, проповідуючи євангелію в Південно-Дакотській Репідській місії. Після цього вони служили на місіях з сімейної історії в Бібліотеці сімейної історії в Солт-Лейк-Сіті та у виправній в’язниці штату Юта. Остання була пов’язана з незвичайними випробуваннями, тож брат і сестра Гарві перейнялися глибоким співчуттям до своїх ув’язнених братів і сестер.

Вони відслужили ще одну місію, проповідуючи євангелію в Канадській Ванкуверській місії, потім дві місії гуманітарного служіння в Американському Самоа та Сакраменто, Каліфорнія, США. Невдовзі після цього їх було покликано відслужити ще одну місію з сімейної історії, цього разу в Канадській Калгарській місії.

Відслуживши півтора року в Калгарі, вони зараз служать ще одну місію з сімейної історії в межах Калгарської місії в Голдені, провінція Британська Колумбія та Кардстоні, провінція Альберта.

За роки служіння на місії брат і сестра Гарві стикнулися з випробуваннями. Їм довелося долати деякі з типових перешкод, з якими стикаються усі майбутні місіонери, а саме: фінансові питання, страх, пошук вірних можливостей та сімейні справи.

Фінанси: Завдяки простому і ощадливому способу життя брат і сестра Гарві змогли вирушити на служіння. Вони спростили свій бюджет, позбувшись непотрібних витрат та рахунків і зробили так, щоб їхні приватні та державні пенсії автоматично депонувалися на їхній банківський рахунок. Хоча цих коштів було не дуже багато, але завжди достатньо. “У нас ніколи не було багато грошей, натомість ми мали багато віри”,—казала сестра Гарві.

Страх: У своїх щоденниках (вони обидва вели щоденники з часів їхньої першої місії у Мінеаполісі) брат Гарві писав, що відчував себе недостатньо готовим проповідувати євангелію і, що сестра Гарві іноді відчувала те саме. Їх непокоїло: “Чи достатньо у нас знань?”—сказала вона. “Ми не мали достатньої освіти … і все ж ми йшли у світ, намагаючись навертати людей… Представляти Господа—це велика відповідальність”. Завдяки подіям, що з ними сталися, вони відкрили для себе, що Господь піклується про тих, хто Йому служить.

Пошук вірних можливостей: Існують можливості для служіння, коли можна знайти застосування майже будь-якій навичці чи таланту подружньої пари. Подружнім парам радять обговорити свої унікальні таланти та здібності, стан здоров’я, а також своє фінансове становище під час зустрічі з єпископом або президентом філії. Брат і сестра Гарві виконували різні види служіння у різних місцях. Вони були готові з радістю служити в будь-якому місці, куди покликав їх Господь у якості гуманітарних місіонерів, місіонерів з сімейної історії чи місіонерів, що проповідують євангелію.

Сім’я: Літніх місіонерів дуже непокоїть необхідність бути далеко від своєї сім’ї. Для брата і сестри Гарві це 7 дітей, 39 онуків і 25 правнуків. Спочатку їм було важко залишати їх на багато років, але зараз вони відчувають себе ближчими до своїх нащадків, ніж коли вирушали на місію. “Мені важко описати словами любов, що зросла між нами. … Якщо вам здається, що ви не можете їхати, бо слід думати про дітей, ви сприймаєте все не так”,—сказала сестра Гарві.

Протягом всього служіння брат і сестра Гарві пам’ятали, що вони виконують доручення Господа. “Це Його робота і Його слава. Вам слід вірити в істинність цього”,—сказала вона.

Служіння, виконане братом і сестрою Гарві, сягає значно далі кордонів їхньої місії. Вони благословили своїх нащадків так, як ніколи і уявити не могли. “Ми просто в благоговійному захваті від того, що це принесло нашим дітям”,—сказала сестра Гарві.

Усі їхні нащадки згодні, що приклад брата і сестри Гарві має великий вплив на їхнє життя. “Коли їхні онуки і онучки вирушають служити на місії, вони думають про те, як бабуся й дідусь служать усім серцем, могутністю, розумом і силою у своєму літньому віці, і сповнюються натхненням також докладати найбільших зусиль”,—сказала Тері Керл, одна з дочок брата і сестри Гарві.

Бачення того, який позитивний вплив на членів своєї сім’ї вони мали після першої та другої місій, надихнуло брата та сестру Гарві на подальше служіння.

“У певному сенсі, коли ви—дідусь і бабуся—їдете і служите, ви також служите членам своєї сім’ї у багато способів”,—сказала сестра Гарві.

Їхня онука Ніколь Керл, яка служить в Айдахській Покательській місії, так нещодавно написала про своїх дідуся й бабусю: “Їхня відданість Господу запалила мене більшим бажанням служити Господу. Я переконана, що, до певної міри, моє бажання служити на місії з’явилося саме завдяки впливу їхнього великого прикладу”.

Завдяки служінню брат і сестра Гарві відчувають, що стали ближчими до дітей і онуків, а також один до одного як подружжя. Сестра Гарві описувала розклад щоденного вивчення Писань, як “найвеличніше з усіх благословень”.

Брат Гарві додав, що відчуває себе значно ближчим до дружини завдяки їхньому невпинному служінню. “Її почуття—це мої почуття. Коли вона плаче, я плачу. Коли сміється, я сміюся”,—сказав він.

Їхні стосунки з Господом також зросли завдяки тому, що вони покладалися на Нього, благаючи про втіху і спрямування. “Ви вирушаєте на місію і маєте робити все самі”,—сказала сестра Гарві. “Ви покладаєтеся на Спасителя, як ніколи раніше”.

Брат і сестра Гарві відкрили для себе, що про них піклуються [згори], коли вони прагнуть дослухатися до спонукань Духа.

“Це немов би Господь відкриває двері, одні за одними … швидше, ніж ви можете пройти ними”,—сказала сестра Гарві. “Бажання і охоче серце—це все, що вам треба”.