Нарешті моя мати захотіла дізнатися
Коли поховальна процесія з автомобілів повернула на вузьку дорогу до кладовища, на мене накотилися спогади. Сумуючи через передчасну смерть батька, я шукала втішення у євангелії та Писаннях. Згадалися слова з книги Еклезіяста 3:1: “Для всього свій час”.
Моя сім’я не ходила до якоїсь церкви регулярно, коли я була дитиною, але мої батьки виявляли віру тим, що, як і Христос, допомагали людям у нужді й виявляли любов до нас, їхніх дітей. Кожен період мого життя, крім одного, був тісно пов’язаний з батьками, а той один період приніс їм смуток, оскільки вони не розуміли, що я знайшла, і не слухали мого свідчення.
Коли мені було 17 років, мої хороші друзі познайомили мене з Церквою. Відновлена євангелія відповіла на запитання, відповідь на які я шукала роками, але мої батьки нічого не хотіли про це знати. Коли у 18 років я приєдналася до Церкви, то лише бабуся прийшла на хрищення. Вона не була святою останніх днів, але було видно, що вона розуміє мої духовні потреби, тож вона завірила мене, що колись батьки приймуть моє рішення.
Невдовзі після хрищення я вийшла заміж і разом з чоловіком переїхала жити в інше місце. Через кілька років у своєму листі до батьків я поділилася новиною про запечатування у храмі, розповідаючи про мою радість і нову віру. Але я не змогла зацікавити їх євангелією. А тепер батько помер, а мама і менша сестра залишалися самі.
Автомобілі зупинилися, перервавши мої думки. Ліворуч від нас я відразу ж помітила пам’ятник, вкритий листям. Здавалося, що напис на пам’ятнику запрошував нас підійти, але ми пішли на поховальну службу біля могили, так і не глянувши на той пам’ятник.
Після закінчення служби ми висловили вдячність друзям і родичам і попрощалися з ними. Потім ми з чоловіком і мамою підійшли до того пам’ятника. На ньому були вигравіювані слова, які змінили мою сім’ю назавжди: “Бо ось, це є Моя робота і Моя слава—здійснювати безсмертя і вічне життя людини” (Мойсей 1:39).
Уперше, через 14 років після свого хрищення і конфірмації, моя мама поставила запитання. Завдяки відновленій євангелії я змогла відповісти. Невдовзі мама й моя сестра охристилися й були конфірмовані. Трохи більше ніж за рік було зроблено храмову роботу за батька.
Понад 30 років минуло з того дня на кладовищі. Протягом того часу наші родичі запечаталися у храмі. Моя мама стала президентом Товариства допомоги і кілька років віддано служила. Моя сестра одружилася, має дітей. Вона служила протягом багатьох років у різних покликаннях: провідником у класі “Лавр”, президентом Товариства молодих жінок і працівником Служби сім’ї СОД.
Для всього свій час—у тому числі час для радості й час для смутку. Я вдячна за знання про те, що на молитви Бог відповідає у належний час і що Писання містять слова життя, якщо ми їх досліджуємо, молимося і ділимося ними з іншими людьми.