Збирайтеся до храму

Коли Бенедіто Карлос де Кармо Мендес Мартінс вирішив у 1992 році повезти свою сім’ю до найближчого храму, йому потрібно було відпроситися з роботи на 15 днів, щоб здійснити ту важку подорож в обидва кінці з Манауса у північній Бразилії. Однак то був напружений час для його компанії, і начальник відмовився його відпускати.

Оскільки сім’я готувалася, жертвувала і заощаджувала гроші на подорож, вони молилися, щоб поїздка відбулася. Невдовзі на молитви прийшла відповідь.

“За день до подорожі у моєму тілі знайшли паразитів,—розповідав брат Мартінс.—Я був настільки радий цьому захворюванню!”

Лікар відразу ж прописав ліки і виписав лікарняний на два тижні. За законом роботодавець не міг нічого з цим вдіяти. Наступного ж дня сім’я вирушила до храму.

“Я взяв із собою ліки й упродовж подорожі робив уколи”,—казав брат Мартінс. Коли вони повернулися, паразити зникли.

“Я повернувся додому з вірою у храмові обряди й свідченням про них,—розповідав він,—особливо це стосувалося обряду запечатування до дружини й трьох дітей”.

До того як у 2005 році Манаус увійшов до округу храму в Каракасі, Венесуела, найближчий храм знаходився у Сан-Паулу—за тисячі кілометрів, на південному сході Бразилії. Деякі святі останніх днів у Манаусі були настільки рішучо налаштовані поїхати до храму, що продавали своє житло, транспортні засоби, робочий інструмент,—усе, що мало цінність,—щоб здобути гроші.

Аби доїхати до Сан-Паулу, члени Церкви пливли човном по Ріо-Негро до місця, де вона впадає в Амазонку, а звідти на схід до Ріо-Мадейра долали відстань, що дорівнює приблизно 115 км. Потім вони подорожували 965 км на південний схід по Ріо-Мадейра до міста Порто-Велхо. Звідти вони сідали в автобуси і долали ще 2400 км до Сан-Паулу. Послуживши в домі Господа, вони відправлялися в семиденну подорож назад.

Коли святі в Манаусі готувалися до своєї першої подорожі в храм у Каракасі, то були настільки щасливі, що вигукнули: “Тепер нам добиратися до храму лише 40 годин!” Щоб дістатися до Каракаса, святим треба було подолати 1600 км на автобусі. Їхній шлях пролягав по незаселених частинах амазонських джунглів, потім потрібно було пересідати з великого автобуса в маленький на кордоні з Венесуелою. Відстань була коротшою, але подорож усе ще вимагала значної грошової жертви та додаткових витрат на отримання віз.

Коли святі сідали в автобус, вони співали: “Увійдіть достойно в храми”.¹ Щоб зберігати благоговіння і зосередитися на меті своєї подорожі, вони проводили в автобусі духовні вечори, дивилися церковні фільми, наприклад, The Mountain of the Lord (Гора Господня).

У щоденнику, в якому зробили записи учасники тієї першої подорожі, члени Церкви згадували про свої благословення, а не жертви. Одна сестра написала: “Сьогодні я вперше їду до храму. Вчора я відсвяткувала 20 річницю членства у Церкві,—скільки годин, днів і років я чекала і готувалася. Моє серце сповнене вдячності і щастя за друзів, провідників священства, а особливо за Ісуса Христа, Його Спокуту і цю можливість поїхати в дім мого Небесного Батька”.

Брат, який завдяки тій подорожі до храму запечатався з дружиною і дітьми, зазирнув у вічність. “Я не маю жодного сумніву, що за умови дотримання завітів, які ми укладаємо в храмі, наше життя буде щасливішим і більш наповненим,—писав він.— Я люблю свою сім’ю і зроблю все можливе, щоб бути разом з нею в целестіальному царстві”.

1 липня 1999 року було створено місію в Манаусі, щоб поширювати євангелію в шести штатах на півночі Бразилії. На той час про Церкву мало знали в тих місцях, і кількість членів там була незначною. Але як проголосив Господь у Книзі Мормона, ті, хто каються і приходять до Нього, тих буде зараховано до Його народу в останні дні (див. 3 Нефій 16:13).

Сьогодні є вісім колів у місті Манаусі, штат Амазонас, ще кілька колів у інших штатах і сім округів на території місії. Коли я спостерігаю за зростанням Церкви і роллю, яку відіграють храми у Господніх зусиллях зібрати Своїх дітей, мені на думку спадає Його обіцяння у Книзі Мормона: “Так, і тоді робота розпочнеться, і Батько серед усіх народів готує путь, якою Його народ може бути зібрано додому на землю свого успадкування” (3 Нефій 21:28).

Будучи президентом місії в Манаусі з 1990 по 1993 роки, я бачив, як багато людей, що живуть у штаті Амазонас, прийняли принципи відновленої євангелії Ісуса Христа, приєдналися до Церкви і “увій[шли] в завіт” (3 Нефій 21:22). Внаслідок цього сила священства почала благословляти їхнє життя і їхні сім’ї,—особливо завдяки храмовим обрядам.

Члени Церкви в північній Бразилії дуже раділи, коли в травні 2007 року Перше Президентство оголосило, що шостий у Бразилії храм буде збудовано в Манаусі. Для сім’ї Мартінс і зростаючої кількості святих останніх днів у північній Бразилії наявність храму буде великим благословенням. Однак для багатьох святих по всьому світу відвідування храму вимагатиме великої жертви.

Тож нехай ті, хто живе поблизу храму, виявляють свою вдячність, частіше його відвідуючи. А ми, як і святі в північній Бразилії, наслідуймо приклад нефійців, які “докладали надзвичайних зусиль”, щоб зібратися до храму і “бути,… де Ісус мав явити себе натовпу” (3 Нефій 19:3).