Вияв доброти

“Карсон сьогодні прийшов”, сказала мама Джеймса, вказуючи на хлопчика в коридорі біля класу Початкового товариства.

Джеймс аж зойкнув. На Карсоні були джинси та стара сорочка. Джеймс знав, що його мама і тато ніколи б не дозволили йому одягти в церкву щось подібне, як не дозволили б і робити багато іншого, що робив Карсон.

Минулого тижня у школі Карсона вигнали з уроку за неповажні репліки на адресу вчителя. Він завжди сміявся з того, як одягався Джеймс, і допікав йому за те, що він був найнижчим хлопцем у школі.

“А якщо він кричатиме на сестру Уін або почне битися?” запитав Джеймс.

“Я впевнена, що все буде добре, сказала мама. Карсон ще ніколи не був у церкві, і він, мабуть, хвилюється”.

Коли розпочалося заняття, сестра Уін запитала, хто приніс з собою Писання. Джеймс підняв руку разом з рештою класу, а Карсон похитав головою. Здавалося, йому було соромно, і це здивувало Джеймса. Коли Карсон не виконував домашнього завдання, він, як правило, віджартовувався. І Джеймс усе більше почав міркувати про те, як відчуває себе людина, що вперше прийшла до незнайомої церкви.

Сестра Уін дала Карсону свій примірник Писань. Коли настала черга Карсона прочитати уривок, Джеймс захвилювався. А якщо Карсон жбурне Писання на підлогу або відмовиться читати?

Але Карсон цього не зробив. Він уп’явся очима в слова на сторінці і насупився. За мить Джеймс зрозумів, що Карсон не міг добре читати. Раніше у школі Джеймс цього ніколи не помічав.

Джеймс нахилився до Карсона і прошепотів: “Істинно”.

Карсон був здивований, але повторив слово і продовжив читати вірш. Коли йому було важко прочитати якесь слово, Джеймс йому допомагав. Прочитавши свій вірш, Карсон подивився на Джеймса і злегка кивнув головою.

Джеймс не знав, чи зміниться щось у школі після цього. Дивно, але він цим і не переймався. Він почувався добре, знаючи, що допоміг хлопчику, який завжди погано до нього ставився; і ніхто не міг відняти це почуття.