Урок —у самому учневі

Замість того, щоб намагатися “влити інформацію” в голови присутніх у класі а саме цього Президент Монсон застерігав нас не робити, цей учитель намагався “надихнути кожного поміркувати, відчути ситуацію, а потім щось зробити, аби жити за євангельськими принципами”¹.

Одним словом, цей учитель ставив за мету допомогти присутнім у класі щось зробити, чого вони не зробили б, якби не прийшли на урок. І те, що вони мали зробити, було потрібно, аби допомогти кожному стати справжнім учнем Спасителя.

Мета такого виду навчання це навернення. Слово навернення означає повернути в новому напрямку, по-іншому поводитися. Навернення—процес, під час якого ми стаємо послідовниками, це не одноразова подія, це процес, який триває все життя². На тому уроці, запрошуючи щось робити, учитель хотів допомогти не лише присутнім у класі, але і новонаверненим, яких вони намагалися повернути до активності. Кожного разу, коли ми більш повноцінно живемо за якимось євангельським принципом, то безпосередньо чи опосередковано благословляємо ще когось. З цієї причини навчатися євангелії й навчати їй є унікальною справою. Навчання євангелії веде не лише до отримання знань, воно веде до особистого навернення.

Під час того уроку в Перу я відчував любов, яку мав учитель не лише до присутніх на уроці, але й до тих новонавернених, повернути до активності яких він запрошував членів класу. Здавалося, що любов наповнила всю кімнату: вона линула від учителя до учня, від учня до учителя, від одного учня до іншого й від учнів до тих новонавернених.

Любов допомагає нам, учителям, навчати так, як навчав би Спаситель, якби Він був у класі. Дійсно, “любов підкаже, як саме нам готуватися до уроку й навчати”³.

Якщо мотивацією для вчителя є бажання викласти весь матеріал уроку, тоді вчитель зосереджується на змісті, а не на потребах кожного окремого учня. Здавалося, що той перуанський учитель взагалі не переймався тим, щоб охопити весь матеріал уроку. Він просто хотів надихнути присутніх у класі з любов’ю виявляти турботу про братів і сестер. Любов до Господа й одне до одного була рушійною силою. Любов була мотивацією. Коли ми діємо, керуючись почуттям любові, Господь зміцнить нас і дасть можливість здійснити Його цілі допомогти Його дітям. Він надихне нас, вказавши, що ми, як учителі, маємо казати, і як нам слід це зробити.

Учитель у Перу, викладаючи урок, не читав з підручника. Я впевнений, що під час підготовки до уроку він користувався підручником або промовами з конференції, але коли він навчав, то навчав з Писань. Він переказав історію про загублену вівцю і процитував наступний вірш: “Ти ж колись, як навернешся, зміцни браттю свою!” (Лука 22:32). Він нагадав про запрошення Президента Монсона, звернене до всіх членів Церкви, рятувати тих, хто збився з дороги. Основоположними вченнями його уроку були віра й милосердя. Присутнім у класі потрібно було достатньо віри, щоб діяти, і їм потрібно було діяти, керуючись почуттям любові.

Коли вчень відновленої євангелії Ісуса Христа навчають ясно і переконливо, Господь зміцнює як учня, так і вчителя. Чим більше присутніх у класі запропонувало шляхи допомоги менш активним братам і сестрам, тим більше кожен наблизився до Спасителя, Який завжди допомагав іншим під час Свого земного служіння. Учення це ключ до ефективного викладання і вивчення євангелії. Учення відкриває серця, розум і дає можливість Духу Божому надихати і зміцнювати кожного з присутніх.

Хороші вчителі євангельського вчення визнають, що насправді зовсім не вони є вчителями. Євангелії навчають і навчаються через Духа. Якщо немає Духа, викладені євангельські істини не засвоюються (див. УЗ 42:14). Чим з більшим натхненням учитель запрошує діяти, тим сильніше Дух буде відчуватися на уроці. Перуанський учитель звернувся із натхненним запрошенням. Після того, коли присутні на уроці подали свої ідеї, відчуття Духу стало сильнішим і зміцнило кожного.

Учитель не намагався охопити весь матеріал уроку. Натомість він намагався розкрити той урок, який уже був в учнях. Коли вчитель, керуючись силою Духа, запрошував присутніх до участі в уроці, він допомагав членам Церкви відчути їхнє особисте бажання діяти—з любов’ю допомагати їхнім братам і сестрам. Коли присутні у класі ділилися своїми ідеями, вони надихали одне одного, оскільки всіх їх об’єднував Дух.

Коли ми намагаємося жити за євангелією, допомагаючи тим, хто поряд з нами, Господь буде надихати нас на справи, які нам слід робити. Тож якщо ми, вчителі, хочемо, щоб Дух сильніше відчувався у класі, нам просто треба заохочувати присутніх у класі повніше жити за євангелією. Коли ми беремо зобов’язання жити більш повно за євангельськими принципами, ми більше наближаємося до Бога і Бог наближається до нас (див. УЗ 88:63).

Вивчення і навчання євангелії не зводиться до єдиної мети—набувати знання. Ми вивчаємо і навчаємо євангелії, щоб здобути піднесення. Вивчення і навчання євангелії не полягає в заучуванні фактів; головна мета цього процесу стати кращими послідовниками Христа. Незалежно від того, кого ми навчаємо своїх дітей вдома чи членів приходу або філії в класі, нам необхідно пам’ятати, що уроки, які ми викладаємо,—уже всередині учня. Наша роль батьків і вчителів полягає в тому, щоб допомогти учням віднайти урок, який уже є в їхньому серці й розумі.

Коли ми розуміємо великий потенціал кожного учня, то починаємо бачити очима Бога. Тоді ми можемо сказати те, що Він хоче від нас почути, і робити те, що Він від нас очікує. Коли ми наслідуємо такий взірець викладання і навчання, тоді нашою метою буде навернення, нашою мотивацією буде любов, нашим ключем буде вчення і нашим учителем буде Дух. Якщо ми у такий спосіб навчаємося і навчаємо, Господь благословить як учня, так і вчителя, щоб “усі могли бути наставленими всіма” (УЗ 88:122).