2012
Я хочу сидіти на Ісусових колінах
Липень 2012


Я хочу сидіти на Ісусових колінах

Ім’я не вказується

Нашому онукові було лише чотири роки, коли поліцейський підібрав його на узбіччі шосе. Він сказав, що іде до бабусі, яка живе за 8 кілометрів від його дому.

Це вже була його друга втеча до мене, спричинена домашніми негараздами. Минуло ще кілька місяців, і я почала розуміти, що на мої плечі, ймовірно, ляже відповідальність за виховання мого онука і двох його молодших сестер. Я не була в захваті від цієї думки.

Ми з чоловіком робили все, що в наших силах, аби виховувати дітей за євангельськими принципами, однак згодом діти відкинули їх. Мені вже було більше 50 років, і я думала, що нарешті заслужила право жити своїм життям. Я сподівалася, що нарешті здійсниться наша з чоловіком мрія поїхати на місію, коли він вийде на пенсію. Мені захотілося плакати від думки про поїздки за продуктами з дошкільнятами, приготування їжі, завантаження тисяч порцій прання й згодом виконання ролі матері для підлітків.

Однак якось надвечір у моєму серці відбулася зміна. Щось незначне засмутило мого онука, тож я посадила його на коліна й витерла сльози. Поки він так сидів, ми розмовляли про те, як сильно Ісус його любить. Поряд на стіні висів календар із зображеннями Спасителя, тож ми по черзі розглядали ті красиві картини.

Моєму онукові особливо сподобалося зображення, де Спаситель сидів біля входу в дім, тримаючи на руках маленьку дівчинку з каштановим волоссям. На картині і Спаситель, і дівчинка були сповнені спокоєм. Мій онук уважніше придивився, вказав на дівчинку й назвав її іменем своєї сестри.

“Бабусю, а як це Кеті може сидіти на колінах у Ісуса? запитав він. Я також хочу сидіти у Нього на колінах”.

“Ти не можеш сидіти на Ісусових колінах зараз, але ти можеш сидіти у мене на колінах, сказала я. Ісус дає малим дітям бабусь, які люблять їх, і тримають на руках, і піклуються, коли це необхідно”.

Раптом своїм серцем я побачила майбутнє, в якому я люблю—такою ж любов’ю, яку має Спаситель,—трьох дорогих мені дітей, яким я потрібна. З цієї миті вони перестали бути для мене тягарем, а натомість стали чудовим благословенням та можливістю служити Господу.

Я вічно буду вдячна за лагідну милість Господа, дану мені того дня. Вона змінила моє життя і продовжує зміцнювати та благословляти наш дім.