Зв’язки з громадськістю: наведення мостів між Церквою і суспільством

За 105 км від Топеки, в Канзаському колі Лінекса, президент Брюс Ф. Прайдей, президент колу, та сестра Керол Дешлер, директор зі зв’язків з громадськістю в колі, працюють разом над встановленням дружніх стосунків з впливовими людьми в їхній громаді. За словами президента Прайда, вони хочуть допомогти їм зрозуміти, що святі останніх днів є “хорошими сусідами, позитивно впливають на громаду і є послідовниками Ісуса Христа”.

Сестра Дешлер, співпрацюючи з членами президентства колу та іншими членами ради колу зі зв’язків з громадськістю, шукає можливості краще служити громадянам у їхній місцевості, об’єднавшись з представниками інших релігійних конфесій.

“Майже всі успішні проекти, проведені спільно з представниками інших конфесій, стали результатом налагодження особистих стосунків”, розповідає сестра Дешлер. Наприклад, представник іншої церкви і член її колу разом пообідали й обговорили способи того, як віруючі обох конфесій можуть об’єднати зусилля для того, щоб зробити щось хороше для громади. Внаслідок цієї розмови шестеро людей—по три від кожної конфесії—створили комітет під назвою “Разом краще”, щоб обміркувати ідеї партнерства.

Гарним плодом такої співпраці став концерт, проведений у 2010 році, в якому брали участь хори кількох церков. Пропуском на концерт був пакет продуктів, які передали до місцевої продуктової комори. Майже 700 глядачів прийшли на цю подію, яка відбувалася у щойно побудованому центрі колу. Було організовано прийом, щоб громадські й релігійні керівники могли поспілкуватися перед концертом.

Після концерту ще чотири церкви, двоє членів міської ради й начальник поліції звернулися з проханням включити їх до комітету “Разом краще”, який зараз проводить зустрічі кожного місяця. Концерт провели ще раз у 2011 році. Цього разу його проводили в приміщенні іншої церкви, участь взяли 7 церков, а кількість глядачів сягнула майже 1000.

“Представники всіх церков як послідовники Ісуса Христа сильно відчували дух доброї волі та єдності”, розповідає сестра Дешлер. Ті почуття проявилися й пізніше, коли президент Прайдей був у одному з аеропортів за півтори тисячі кілометрів від дому. Якась жінка, яку він ніколи раніше не зустрічав, підійшла і сказала, що бачила його на концертах, влаштованих комітетом “Разом краще”. Вона брала участь у тих концертах і вважає їх надзвичайними.

Жінка сказала: “Я ніколи не відчувала такого почуття любові до інших співгромадян, як під час тих концертів. Дякую за участь в їхній організації. Я належу до іншої конфесії, однак з найглибшою повагою і захопленням ставлюся до Церкви Ісуса Христа Святих Останніх Днів”.

“Саме це, каже президент Прайдей, і є суттю зв’язків з громадськістю. Коли ми розширили своє коло і поле зору, то знайшли багато нових друзів у громаді. Ми відчуваємо взаємну повагу до того, у що кожен вірить, та глибоку любов одне до одного”.

Подібну співпрацю з керівниками місцевих органів влади і, як результат, їхнє сповнене поваги ставлення до Церкви, можна побачити і в Східній Європі. Катерина Сердюк, заступник директора Української ради зі зв’язків з громадськістю по роботі зі ЗМІ, співпрацює з місіонерами, які займаються питаннями зв’язків з громадськістю, та місцевими провідниками священства, щоб покращити стосунки між Церквою та громадою. “Багато людей мають хибні уявлення й неправильну інформацію про Церкву, каже сестра Сердюк. Коли фахівці зі зв’язків з громадськістю працюють разом з провідниками священства, ми намагаємося змінити ті уявлення, співпрацюючи з людьми, які формують громадську думку, із засобами масової інформації та пересічними громадянами. Результатом успішної роботи зі зв’язків з громадськістю є встановлення атмосфери, в якій впливові люди можуть допомагати Церкві досягати своїх цілей, у той час, як ми також допомагаємо їм у досягненні їхніх цілей”.

У Житомирі, Україна, члени Церкви були запрошені на прийом, організований мером міста Олександром Миколайовичем Бочковським, на знак подяки за здійснений Церквою гуманітарний проект, завдяки якому сім міських шкіл отримали таке необхідне для них обладнання. Також було відзначено служіння членів Церкви в міському парку Гагаріна, проведеному в жовтні 2011 року. Президент Житомирської філії Олександр Давидов представляв Церкву й подякував представникам міської влади за добре ставлення до Церкви.

Зв’язки з громадськістю розвиваються не лише тоді, коли встановлюються стосунки зі ЗМІ та громадськими організаціями, але й завдяки плануванню та проведенню заходів. Так вважають Деніел та Ребекка Мер, які нещодавно закінчили служіння на місії, займаючись питаннями зв’язків з громадськістю в Карибській території.

“Коли члени Церкви мають нагоду навчати своїх друзів за допомогою заходів, які об’єднують людей незалежно від їхніх вірувань, наприклад: культурні події, обід, проект служіння чи щось інше, то це особливим чином допомагає зміцнювати стосунки”, каже сестра Мер.

Однак брат Мер застерігає, що однією з найбільших помилок, якої припускаються фахівці зі зв’язків з громадськістю, полягає в тому, що вони “починають планувати, не враховуючи потреби громади й не радячись з провідниками священства”.

Старійшина і сестра Мер вважають, що річний план, який відображає напрямки роботи провідників колу й приходів це один зі способів, який допомагає скерувати процес планування з самого початку. Щоб скласти такий річний план, сестра Мер рекомендує координувати заходи, вдаючись до чотириступінчатого процесу планування, спрямованого на стратегічну мету і пов’язаного як з потребами громади, так і з цілями священства:

• Що найбільше потрібно нашій громаді?

• Які події в нашому регіоні найбільше впливають на розвиток Церкви як у позитивному, так і в негативному аспекті?

• З якими керівниками в нашій громаді ми можемо співпрацювати, щоб задовольняти потреби і вирішувати питання?

• Як ми можемо започаткувати чи далі розвивати стосунки з цими керівниками?

Знаходячи відповіді на ці запитання, провідники священства і ради зі зв’язків з громадськістю, ймовірно, уникнуть проведення “заходів заради заходів”, як каже сестра Мер. Натомість ради зможуть планувати й проводити заходи, які зміцнять довіру між керівниками громади й провідниками священства. Ці заходи також дадуть членам Церкви й мешканцям громади можливість взаємодіяти і розвивати дружні стосунки.

Наприклад, у Домініканській Республіці в 2010 році провідники священства, ради зі зв’язків з громадськістю і члени місцевої громади разом провели захід, присвячений проекту “Руки допомоги мормонів”. Брат і сестра Мер запросили кількох місцевих видатних діячів, з якими вони працювали.

“Прийшло чимало видатних людей, які представляли багато установ і організацій”, згадує брат Мер, додаючи, що церковне президентство території також відвідало той захід.

“Захід був дуже успішним, розповідає він. До нас звернулося ще більше мерів та міських організацій з проханням допомогти у прибиранні. Крім того, це була чудова нагода, яка допомогла іншим організаціям познайомитися з Церквою”.

Успішне планування неможливе без керівництва зі сторони священства, і це не єдиний важливий момент, який треба взяти до уваги. Кеті Марлер служить у раді зі зв’язків з громадськістю, до якої входить кілька колів у Сан-Дієго, шт. Каліфорнія, США. Одна з її подруг іншого віросповідання сказала, що святі останніх днів дуже активно запрошують людей на заходи, організовані Церквою, але часто вони пропускають нагоду співпрацювати з іншими людьми, коли заходи організовуються іншими церквами.

Сестра Марлер пригадує, як її подруга сказала: “Ви просто запрошуєте інших. Було б добре, якби ви запитали, чи нам потрібна допомога. У відповідь ви почули б гучне “так”.

Сестра Марлер каже, що, помічаючи потреби інших, ради зі зв’язків з громадськістю іноді можуть допомагати громаді краще, ніж під час проведення своїх заходів.

Хоча робота зі зв’язків з громадськістю, як правило, відбувається в спокійному плині щоденного життя громади, іноді трапляється так, що кіл, країна або територія Церкви опиняється в надзвичайній ситуації, як це трапилося минулого року в Японії.

Єпископ Гері Е. Стівенсон, сімдесятник, президент Азійської Північної території, згадує, як землетрус, що стався у 2011 році, в одну мить змінив ситуацію в засобах масової інформації. “Землетрус і цунамі прикували увагу всього світу до Японії, її спустошеного північно-східного узбережжя”, пригадує він.

Єпископ Стівенсон розповідає, що катастрофа викликала “велику цікавість” до гуманітарних проектів та волонтерської допомоги, які надавалися Японії, у тому числі й Церквою.

Через кілька днів після цунамі Церква почала надавати все необхідне як членам Церкви, так і нечленам, постраждалим від стихійного лиха. “Місцеві та міжнародні ЗМІ почали відображати всі аспекти події”, розповідає єпископ Стівенсон.

Оскільки Церква надіслала більше 250 тонн гуманітарної допомоги й залучила понад 24 тис. волонтерів, які здійснили служіння, що вимірюється 180 тис. годин, то така гуманітарна допомога часто привертала увагу місцевих муніципальних керівників, як розповідає єпископ Стівенсон. У країні, де менше двох відсотків населення називає себе християнами, деякі з тих провідників захотіли більше дізнатися про роль Церкви в наданні такої допомоги. Така зацікавленість, як він каже, надала можливість фахівцям зі зв’язків з громадськістю не лише допомагати тим, хто потрапив у скруту, але в той же час наводити мости розуміння. Наприклад, через тиждень після цунамі один репортер написав: “Мормонська церква не лише успішно проповідує. Так само успішно вона вміє справлятися з надзвичайними ситуаціями. … Ця церква дбає не лише про свою паству”¹.

Такий позитивний відгук став можливим завдяки багаторічному розвитку стосунків. Конан і Сінді Греймс, які почали служити представниками зі зв’язків з громадськістю в Азійській Північній території в серпні 2010 року, кажуть, що “рада зі зв’язків з громадськістю в Японії упродовж років співпрацює з ключовими фігурами в уряді по всій країні. Такі дружні стосунки відкрили двері до місцевих агенцій, які потім з радістю прийняли нашу допомогу”. Старійшина Ясуо Нііяма, який разом зі своєю дружиною служить директором Японської ради зі зв’язків з громадськістю в Церкві, вказує, що “у Японії навіть керівники країни почали розуміти, якою ефективною є Церква і як швидко ми можемо надавати допомогу”.

Наприклад, провідники Японії оцінили вчасну допомогу Церкви, коли місцеві церковні провідники знайшли переповнений притулок для біженців, влаштований у місцевій школі, що знаходилася у віддаленому районі. Разом з радою зі зв’язків з громадськістю й місцевим церковним керівником з програми благополуччя провідники священства організували поставку продуктів та іншої необхідної допомоги до того притулку, в якому нараховувалося приблизно 270 безпритульних постраждалих від цунамі.

Хоча ті, хто перебували у притулку, спочатку були дуже здивовані, що отримують допомогу від християнської церкви, однак коли волонтери у жовтих жилетках з написом “Руки допомоги мормонів” прийшли вдруге, одна дитина вигукнула: “Ось вони прийшли! Цікаво, що вони принесли цього разу!”

Після отримання допомоги координатор притулку сказав старійшині та сестрі Греймс: “Завдяки вашій Церкві вперше після землетрусу ми їли м’ясо і свіжі овочі”.

“Це було приємно, каже сестра Греймс, дійсно відчувати себе руками допомоги не лише для того притулку, але і для провідників священства, які докладали стільки зусиль, щоб допомогти нужденним”.

Старійшина Нііяма розповідає про ще один позитивний результат роботи ради: “Ми зрозуміли, що коли доносимо інформацію про надання Церквою допомоги не лише до членів Церкви, але й до впливових посадовців у громаді, це дуже важливо для досягнення наших цілей у розвитку зв’язків з громадськістю. Я бачу, що зараз люди, які не належать до Церкви, краще сприймають її, а члени Церкви більше відчувають, як зміцнилася Церква в Японії”.

Як важлива частина всесвітньої організації, провідники священства можуть отримувати велику користь від рад зі зв’язків з громадськістю, які добре знають ситуацію на місцях і здатні надавати допомогу, коли необхідно служити громаді. Сестра Сердюк з України каже: “Дуже приємно спостерігати, що провідники священства використовують зв’язки з громадськістю як знаряддя задля досягнення їхніх цілей. Одним з таких прикладів є здійснення громадського служіння за програмою “Руки допомоги мормонів”, що сприяє зміцненню єдності серед членів філій та приходів, а також встановленню тісніших стосунків між Церквою та місцевими громадами”.