В очікуванні ранкової зорі

Тіні огорнули кімнату темрявою, коли я лежала й слухала дихання мого чоловіка, намагаючись зрозуміти, чи спить він. Минуло лише два дні з того часу, як під час неочікуваного нещасного випадку померла наша 12-річна дочка. Я знову закрила очі, але не могла заснути. Моє серце тужило за дочкою. Всі знання про план спасіння не могли полегшити біль суму за нею.

З наближенням світанку, у мене раптом виникло одне сильне бажання. Сонце невдовзі мало піднятися, і у своїй уяві я побачила небо, яке купається у м’якому рожевому світлі. Наша дочка любила рожевий колір. Рожева зоря—це було саме те, що мені потрібно було, щоб знову відчути, що я близько до неї.

“Давай підемо подивимося на схід сонця”,—прошепотіла я своєму сонному чоловікові.

Ми стали на дорозі обличчям на схід і чекали … й чекали. Хоча небо й посвітліло, сонце не могло пробитися крізь низькі хмари.

Я схилила голову на плече свого чоловіка і зітхнула, намагаючись зробити вигляд, що для мене це не має значення. Але я бажала більшого. Мені потрібно було більше. Напевно, що Небесний Батько міг задовольнити це моє бажання, забравши нашу милу дочку до Себе додому.

Коли мій чоловік повернувся, щоб зайти в дім, і подивився назад на захід, то вигукнув: “Поглянь!”

Я повернулася. За нашими спинами хмари купалися в рожевому кольорі, оточені навколо золотистим світлом. У мене перехопило дихання і на очі навернулися сльози. Картина була красивішою, ніж я могла собі уявити. Це було схоже на обійми нашої дочки. Я пізнала, що Небесний Батько знав про біль мого серця і послав обіцяння надії на майбутнє—ніжне нагадування про вічні сім’ї і всі ті прекрасні моменти, які чекали нас попереду.

Я часто згадувала той прекрасний момент і нове бачення, яке він надав мені. Хто чекає сходу сонця із заходу? Однак чудо чекало на мене саме там. Скільки благословень і чудес я не помічаю через те, що вони приходять з неочікуваних місць? Скільки разів я зосереджувалася на тому, як, гадала, воно має бути, і не помічала слави того, що є?

Ми невтомно молилися про чудо, якого не сталося, однак, коли я озирнулася навколо, маючи нове бачення, то побачила чудо того, як покращилося життя чотирьох людей завдяки тому, що ми пожертвували органи нашої дочки, чудо сімейної любові і єдності у приході та чудо служіння. Я відчувала глибокий смуток, але я також відчувала, як могутня надія сповнює мою душу з кожним рожевим сходом сонця, з кожним рожевим заходом сонця та кожною рожевою квіткою, яка зустрічається на моєму шляху.

Тепер, коли сходить сонце, я дивлюсь на схід, а потім озираюсь на захід. Я усміхаюся, розуміючи те, що завжди можна побачити чудеса і благословення і, що сонце завжди сходитиме над нашим горем, якщо ми дозволятимемо йому.