Філіппіни: духовна сила на островах моря

Приблизно за 550 років до народження Ісуса Христа, Господь пообіцяв пророку Нефію з Книги Мормона: “Я пам’ятаю тих, хто на островах моря” і “приношу Своє слово дітям людським; так, саме всім народам на землі” (2 Нефій 29:7). Багатьом тим, хто читає ці вибрані слова, на думку спадає одна група “островів моря”: Філіппіни.

З населенням, яке наближається до 100 мільйонів, Республіка Філіппіни є найбільшим архіпелагом з приблизно 7100 островів, що розташовані на південний схід від узбережжя Азії. Це прекрасна тропічна країна, населена дружніми, енергійними й смиренними людьми. Але в цій країні часто відбуваються землетруси, тайфуни, вулканічні виверження, цунамі та інші природні лиха і вона страждає від безлічі соціально-економічних проблем. Широко поширена бідність є постійною проблемою і філіппінці пережили часи політичної нестабільності й економічної кризи.

Але для тих людей, які обізнані зі шляхами Господа, Філіппіни є родючою землею для вирощування насіння євангелії. Разом з тагальською та іншими місцевими мовами, багато філіппінців розмовляють англійською, яка також є державною мовою. Через тривалий період іспанського правління, більш як 90 відсотків населення є християнами; значна частина меншості є мусульманами.

Перша спроба встановити Церкву на Філіппінах була зроблена у 1898 році під час іспано-американської війни Уіллардом Колом та Джоржем Сіменом—святими останніх днів-військовослужбовцями з Юти, яких було рукопокладено бути місіонерами до їхнього від’їзду. Коли виникали нагоди, вони проповідували євангелію, але до хрищень справа не дійшла.

Під час Другої світової війни кілька святих останніх днів просувалися островами з союзними військами, які йшли у наступ. У 1944 та 1945 роках групи військових організовували церковні зібрання у багатьох місцях, і немало військових та працівників СОД залишалися у Філіппінах і після завершення війни. Серед них були Мексін Тейт та недавно навернений Джером Хоровіц. Обоє вони допомагали Анісеті Фаджардо познайомитися з євангелією. Допомагаючи відбудувати помешкання Анісети, яке знаходилося на зруйнованій бомбардуванням території Маніли, брат Хоровіц ділився своїми новоотриманими віруваннями з Анісетою та її дочкою, Рут.

Анісета здобула свідчення і хотіла охриститися, однак на той час Церква ще не ухвалила проведення хрищень для філіппінців, оскільки на тих островах ще не було постійних церковних підрозділів. Старійшина Гарольд Б. Лі (1899–1973), з Кворуму Дванадцятьох Апостолів, дізнався про бажання Анісети і, будучи головою Генерального комітету військовослужбовців, старійшина Лі схвалив хрищення Анісети. Великоднього ранку 1946 року Анісету Фаджаро було охрищено військовослужбовцем Лореном Ферре і зараз вона вважається першою відомою філіппінкою, яка стала членом Церкви Ісуса Христа Святих Останніх Днів.

Після війни церковні групи були організовані на двох військових базах США—Авіабазі Кларка та базі Військово-Морського флоту Сьюбік Бей—оскільки військовослужбовці-святі останніх днів прагнули встановити більш формальну присутність Церкви у Філіппінах. 21 серпня 1955 року Президент Джозеф Філдінг Сміт (1876–1972) освятив Філіппіни для проповідування євангелії. Однак, через правові обмеження, прибуття місіонерів затрималося до 1961 року.

У 1960 році старійшина Гордон Б. Хінклі (1910–2008), тоді помічник у Кворумі Дванадцятьох Апостолів, кілька днів перебував на Філіппінах: “Я висловив думку, що плоди місіонерської роботи тут будуть … такими ж рясними, як і в багатьох інших місцях світу”³. Наступного року, після тривалої підготовки та офіційного оформлення, здійснених такими членами Церкви, як Мексін Тейт Грімм та Президент Роберт С. Тейлор, з Південної далекосхідної місії, а також друзями, які не належали до Церкви, старійшина Хінклі повернувся на острови, щоб переосвятити Філіппіни для початку місіонерської роботи.

28 квітня 1961 року на околицях Маніли старійшина Хінклі зустрівся з невеликою групою військовослужбовців, жителів Америки та одним членом Церкви-філіппінцем—Девідом Легманом—і промовив особливу молитву, “що там буде багато тисяч тих, хто отримає це послання, і буде благословенний завдяки йому”⁴. Ті слова, промовлені істинним слугою Господа, невдовзі стали пророчими.

Перші чотири місіонери—Реймонд Л. Гудсон, Геррі Дж. Мюррей, Кент С. Лоу і Нестер О. Ледесма—прибули до Маніли кілька тижнів потому. “Філіппінці прийняли євангелію дуже швидко,—зазначив старійшина Лоу.—Коли голова сім’ї вирішував приєднатися до Церкви, у багатьох, багатьох випадках, вся родина приєднувалася до Церкви”⁵.

Робота просувалася вперед і в 1967 році була організована Філіппінська місія. До кінця того року в місії було 3193 члени Церкви, 631 з яких, було навернено того року. До 1973 року Церква на Філіппінах поширилася до майже 13000 членів Церкви. 20 травня 1973 року було створено Манільський Філіппінський кіл, президентом якого був Августо А. Лім. У 1974 році місію було розділено і створено Філіппінську Манільську місію і Філіппінську місію Себу-Сіті.

У серпні 1975 року Президент Спенсер В. Кімбол (1895–1985) приїхав до Маніли, щоб головувати на першій Філіппінській територіальній конференції. Серпень був штормовим місяцем і ускладнював подорожі для тих, хто приїжджав до Маніли. Святі, які подорожували автобусом з міста Лаоаг, ледь не зазнали невдачі у цьому, однак вони виштовхали автобус з ями бруду і ублагали водія не повертати назад. Інша група святих мужньо подорожувала штормовим морем протягом трьох днів, бо те, що насправді має значення, як сказала одна сестра, це бачити й чути живого пророка Бога.

Президент Кімбол знову відвідав Філіппіни у 1980 році, щоб головувати на іншій територіальній конференції. У нього також була коротка зустріч з президентом Філіппін—Фердінандом Маркосом. Ця зустріч згодом проклала шлях для відкриття Церквою Центру підготовки місіонерів на Філіппінах у 1983 році і освяченню наступного року Манільського Філіппінського храму. У 1987 році було створено територію Філіппіни/Мікронезія з головним управлінням в Манілі.

Вибрані уривки з Книги Мормона були перекладені тагальською мовою у 1987 році. Зараз Книгу Мормона перекладено кількома мовами Філіппін, включаючи себуанську мову.

У грудні 1980 року Президент Спенсер В. Кімбол послав директора Відділу нерухомості Церкви до Маніли знайти належне місце для храму. Розглянувши кілька місць, директор подав запит на придбання 3,5 акрів (1,4 га) у місті Квезон. Це місце знаходиться на краю Долини Марікіна і багатьом членам Церкви до нього відносно неважко дістатися. Запит було схвалено і власність було придбано у січні 1981 року. На прохання Церкви назву вулиці було змінено на Temple Drive (Храмова вулиця).

На церемонії, присвяченій початку будівництва храму 25 серпня 1982 року, незважаючи на загрозу тайфуну, зібралися близько 2000 членів Церкви з усіх частин островів, діставшись туди по морю, потягами й автобусами. Невдовзі почалося будівництво храму і він був готовий для освячення у серпні 1984 р.

Близько 27000 членів Церкви і гостей відвідали храм до його освячення. Вони прийшли, незважаючи на два тайфуни—з інтервалом у 48 годин,— які вирували у Філіппінах за кілька днів до того. Святі з віддалених провінцій приїхали стомлені, але сповнені радості. В багатьох випадках їм доводилося шукати обхідні шляхи до Маніли, оскільки дороги були затоплені, а мости пошкоджені річками, які вийшли з берегів.

Краса храму справила враження на відвідувачів, серед яких було багато відомих філіппінців. Письменник Селсо Карунунган висловився щодо “відчуття святості, бо коли заходиш всередину, здається, що зустрінеш свого Творця”. Полковник Б’єнвенідо Кастілло, головний капелан Філіппінської поліції, сказав, що храм—це “місце, де можна міркувати про небесне, бо ти знаходишся у такому оточенні”. Дві монахині відчули, що храм “є дійсно домом Господа”. Єва Естрада-Калав, член Філіппінського парламенту, сказала гідам: “Було б добре, аби ви побудували тут більше храмів”⁶.

У вівторок, 25 вересня 1984 року, Президент Хінклі, другий радник у Першому Президентстві на той час, провів служби, присвячені закладенню наріжного каменя. Після цього в целестіальній кімнаті було проведено дев’ять сесій освячення. Близько 6500 святих з 16 колів і 22 округів у Тихоокеанській території відвідали різні сесії.

Відразу, після завершення останньої сесії освячення, Пауло В. Маліт мол. і Една А. Ясона стали першим подружжям, яке одружилося в Манільському Філіппінському храмі 27 вересня 1984 року. Перший президент того храму, В. Гарт Андрус, здійснив урочисту церемонію укладення шлюбу.

Багато членів Церкви, починаючи з обрядових працівників, стали в чергу, щоб отримати свій ендаумент. Храмова робота тривала всю ніч аж до наступного дня.

Бажання членів Церкви ходити в храм значно зросло. Тим, хто жив далеко від Маніли, довелося багато чим пожертвувати, щоб подолати велику відстань морем або на автобусі. Однак вони приїжджали і привозили з собою історії віри й рішучості.

Для Бернардо і Леонідес Обедози з Дженерал Сантос, поїздка до храму в далекій Манілі здавалася неможливою. Але подібно до купця, який пішов і продав усе, що мав, щоб купити одну дорогоцінну перлину (див. Матвій 13:45–46), це подружжя вирішило продати свій будинок, щоб сплатити за подорож, аби вони і їхні діти могли запечататися як вічна сім’я. Продавши своє помешкання й більшість власного майна, вони змогли нашкребти саме ту суму, яка була потрібна для оплати вартості проїзду морем до Маніли для їхньої сім’ї з дев’яти осіб. Леонідес хвилювалася, бо їм не було куди повернутися додому. Але Бернардо запевнив її, що Господь забезпечить шлях. Вони запечаталися сім’єю на час і на всю вічність у храмі в 1985 році. Це було варте кожної принесеної ними жертви, бо в храмі вони здобули незрівнянну ні з чим радість—їхню безцінну перлину. І, як і казав Бернардо, Господь дійсно забезпечив шлях. Коли вони повернулися з Маніли, їхні добрі знайомі надали їм місце для житла. Їхні діти завершили навчання і сім’я зрештою придбала власне помешкання в новому місці.

18 квітня 2006 року Перше Президентство оголосило про будівництво храму в місті Себу, Філіппіни. На очах багатьох членів Церкви були сльози радості, коли вони почули цю новину. “Нам радісно, бо Господь вибрав місто Себу для розташування ще одного храму”,—сказав Сезар Перез мол., директор інституту релігії в місті Себу.

Через кілька місяців після освячення храму в місті Себу, Філіппіни, філіппінські святі останніх днів знову знайшли причину для радості. 2 жовтня 2010 року, під час вступної промови на генеральній конференції, Президент Томас С. Монсон оголосив про будівництво храму в місті Урданета, Філіппіни, в провінції Пангасінан.

Церква Ісуса Христа Святих Останніх Днів у Філіппінах є відносно молодою, якщо порівняти її присутність в інших країнах. Однак її доля на островах цього народу є славетною. Розвиток Церкви був дивовижним і найкращі часи ще чекають її попереду. Старійшина Майкл Джон Ю. Те, сімдесятник, другий філіппінець, якого було покликано служити генеральним авторитетом, сказав: “Нам [філіппінцям-святим останніх днів] потрібно підготуватися духовно більше, ніж будь-коли раніше, бо з нашою допомогою, чи ні, ця робота все одно просуватиметься вперед”⁷.

Дійсно, 21 століття біжить вперед, відновлена Церква продовжуватиме зростати чисельно і своїм впливом, коли все більше і більше філіппінців прийматимуть її послання і ставатимуть благословенням для цього вибраного народу на островах моря. Як вважають старійшина Те і філіппінські святи, “великі обіцяння Господа тим, хто на островах у морі” (2 Нефій 10:21), зараз здійснюються.