Впевненість, яку дає гідність
З духовного вечора для молоді, проведеного 31 грудня 2006 р.
У своєму виступі я хотів би зосередитися на тому, як набути дуже особливого виду впевненості.
Моє послання до вас—це послання надії і підтримки на цей час і на все ваше життя. У світі є багато проблем, але проблеми завжди були у всі часи та епохи. Не надто переймайтеся ними і нехай вони вас не розчаровують. Майбутні роки будуть сповнені чудовими нагодами і великими благословеннями. Розвиватимуться наука і технології, медицина і зв’язок—усі напрямки, які так рясно благословляють наше життя. Ви живете у найславетніший з усіх часів, будь-коли відомих світу, коли сучасні благословення приходять до більшої кількості людей по всьому світу, ніж у будь-який інший час в історії. Пам’ятайте—ваша бабуся ніколи не мріяла про планшетний комп’ютер, коли була у вашому віці, а ваш дідусь і досі не знає, як спілкуватися за допомогою текстових повідомлень. Тож будьте щасливими, здоровими і сповненими оптимізму.
Я кажу це зокрема тому, що у статті, яку я нещодавно прочитав, говориться, що найпоширеніша хвороба сьогодні серед молоді не діабет, не серцеві захворювання і не рак. (Ці проблеми, як правило, більш притаманні людям мого віку, а не вашого). Натомість було зазначено, що хвороба, яка найбільше вражає підлітків і тих, кому за 20, це сумніви у власних здібностях, страх майбутнього, низька самооцінка і загалом нестача впевненості в собі та навколишньому світі.
Хоча я набагато старший за вас, я розумію ці занепокоєння, оскільки протягом майже всіх своїх молодих років я також звичайно стикався з ситуаціями, в яких мені бракувало впевненості у власних силах. Я пам’ятаю, як прагнув мати хороші оцінки, сподіваючись здобути шанс на отримання стипендії, і непокоївся, чому іншим, здавалося, більше таланило в цьому, ніж мені. Я пам’ятаю, як роки за роками брав участь у спортивних змаганнях, намагаючись грати з впевненістю, необхідною для спортивного успіху в школі та коледжі, відчайдушно прагнучи виграти у важливій грі або стати переможцем омріяного чемпіонату. Я особливо пам’ятаю, як мені не вистачало впевненості у стосунках з дівчатами—це так часто дуже непокоїть молодих чоловіків. Я дуже вдячний, що сестра Холланд погодилася ходити на побачення зі мною. Так, я можу пригадати все, що згадуєте ви—невпевненість в тому, яким я був на вигляд, чи сприймали мене або що готує для мене майбутнє.
Моя мета тут полягає не в тому, щоб обговорювати все те, з чим стикається молодь і що приносить сумніви у власних силах та невпевненість; натомість у своєму виступі я хотів би зосередитися на тому, як набути дуже особливого виду впевненості—впевненості, яка, якщо вона здобута належним чином, творить дива в усіх сферах нашого життя, особливо впливаючи на нашу самоповагу і бачення майбутнього. Щоб довести це, я маю розповісти вам історію.
Цінність особистої гідності
Багато років тому, задовго до того, як мене покликали генеральним авторитетом, я в якості промовця брав участь у конференції для дорослої молоді. Конференція завершувалась зборами свідчень, на яких вродливий, молодий колишній місіонер підвівся, щоб поділитися своїм свідченням. Він виглядав як хороша, чиста і впевнена людина—саме так, як і має виглядати колишній місіонер.
Коли він почав говорити, на його очах з’явилися сльози. Він сказав, що вдячний за можливість стояти серед такої чудової групи молодих святих останніх днів і мати гарні почуття щодо способу життя, якого він намагається дотримуватися. Але, сказав він, ці почуття з’явилися у нього тільки завдяки події, яка сталася з ним за кілька років до того—події, яка назавжди змінила його життя.
Тоді він розповів, як прийшов додому після побачення невдовзі після того, як його висвятили в старійшини у віці 18 років. На тому побаченні сталося щось, чим він не міг пишатися. Він не вдавався у подробиці, і не повинен був цього робити прилюдно. До цього дня я не знаю характеру тієї події, але для нього вона була достатньо значущою і вплинула на його дух і самоповагу.
Коли він вже доволі довго просидів у своїй машині в проїзді перед власним будинком, ретельно все обдумуючи і відчуваючи щирий смуток через те, що сталося, його мати, яка не належить до Церкви, несамовито вибігла з будинку і помчала навпростець до його машини. Вона відразу сказала, що молодший брат хлопчика щойно впав у домі, сильно вдарився головою і що зараз у нього якісь судоми чи конвульсії. Батько, який не належав до Церкви, негайно зателефонував до швидкої допомоги, але щоб вони приїхали потрібен був принаймні певний час.
Вона заволала: “Іди і зроби щось! Ви ж робите щось у вашій Церкві в таких ситуаціях? Ти маєш їхнє священство. Йди і зроби щось”.
Його мати тоді небагато знала про Церкву, однак їй було щось відомо про благословення священства. Тим не менш того вечора, коли дорогій для нього людині була потрібна його віра і його сила, цей юнак не міг нічого вдіяти. Він усвідомлював почуття, з якими щойно боровся, і відчував, що через компроміс, на який перед тим пішов—що б то не було—він не міг постати перед Господом і просити про потрібне благословення.
Він вистрибнув з машини і помчав по вулиці до дому гідного дорослого чоловіка, з яким товаришував у приході відтоді, як ще хлопчиком навернувся два чи три роки тому. Він швидко пояснив суть справи і вони вдвох повернулися до будинку задовго до прибуття “швидкої”. Щасливий кінець цієї історії, що пролунав на тих зборах свідчень, був таким: цей дорослий чоловік відразу дав чудове, могутнє благословення священства, завдяки якому стан травмованої дитини став стабільним і на момент прибуття медичної допомоги вона спала. Потім була швидка подорож до лікарні та ретельне обстеження, яке показало, що незворотних пошкоджень немає. Дуже страшні хвилини для цієї сім’ї залишилися позаду.
Тоді колишній місіонер, про якого я розповідаю, сказав: “Нікому, хто не пережив того, що довелося пережити мені того вечора, ніколи не пізнати сорому, який я відчував, і смутку, який охопив мене через те, що я не відчував себе гідним скористатися священством, яке мав. Для мене цей спогад ще болісніший, оскільки то були мій маленький брат, якому я був потрібний, і мої любі батьки, що не належали до Церкви, які були дуже налякані та мали право очікувати від мене більшого. Але, стоячи перед вами сьогодні, я можу вам це обіцяти,—сказав він.—Я не досконалий, але з того вечора я не вчинив нічого, що завадило б мені стати перед Господом з упевненістю і просити Його про допомогу, коли вона потрібна. У цьому світі, в якому ми живемо, точиться битва за особисту гідність—визнав він.—Але я перемагаю у цій битві. Я відчув, як одного разу в житті палець осуду вказував на мене і не хочу відчути це будь-коли знов, якщо в змозі щось зробити. І, звичайно,—завершив він,—я ладен робити все, щоб цього не сталося”.
Він завершив свідчення і сів. Я все ще добре пам’ятаю його. Я все ще добре пам’ятаю місце, в якому ми були. І я все ще добре пам’ятаю повну, глибоку тишу, яка запанувала після його слів, коли кожен у кімнаті отримав нагоду зазирнути трохи глибше у свою душу, обіцяючи ретельніше жити за цими могутніми словами Господа:
“Нехай чеснота прикрашає твої думки безупинно; тоді зміцніє твоя впевненість у присутності Бога; і вчення священства зрошатиме тобі душу, як роса з неба.
Святий Дух буде твоїм постійним супутником, а твій скіпетр—незмінним скіпетром праведності й істини” (УЗ 121:45–46; курсив додано).
Насолоджуйтеся Божим Духом
Мої улюблені молоді друзі, хай ваше життя буде чудовим. Думайте про найкраще, сподівайтеся на найкраще і майте віру в майбутнє. Попереду на вас чекає величне життя. Ваш Небесний Батько любить вас. Якщо було скоєно помилки, в них можна покаятися і отримати прощення, саме так, як це сталося з цим юнаком. У вас є все, заради чого варто жити, що слід планувати і у що слід вірити. Наявність схвалення вашої совісті, коли ви сам на сам зі своїми спогадами, дозволяє вам відчувати Божий Дух у дуже особистий спосіб. Я хочу, щоб ви насолоджувалися цим Духом, щоб завжди відчували цю впевненість у присутності Господа. Хай завдяки доброчесним думкам наші дії будуть чистими сьогодні, завтра і навіки.