Ліягона
Здобувати цілісність у Христі
Січень 2024


“Здобувати цілісність у Христі”, Ліягона, січ. 2024.

Зберігати віру в похилому віці

Здобувати цілісність у Христі

Чому я не відчувала повноти життя, отримавши свободу, можливості й пригоди, які настають після того, як усі діти залишили батьківській дім? Чого мені не вистачало?

Зображення
рука Спасителя, простягнута до матері, син якої, служачи на місії, розмовляє з потенційними членами Церкви

Ілюстрація Діллін Марш

Я плакала, просячи в молитві про спокій, коли мій наймолодший син заповнював документи на місію. Я хотіла, щоб він поїхав на місію. І це правда. Я намагалася переконати себе в цьому.

Я люблю Спасителя і щиро раділа, що мій син матиме можливість ділитися радістю, яку ми можемо знайти завдяки Ісусу Христу. Але глибоко в душі я боялася його від’їзду. Я знала, що після місії він не повернеться додому назовсім. Навіть якщо він і житиме вдома, це не буде, як раніше.

Мої друзі казали мені, що коли діти роз’їжджаються з дому, настає чудове життя. Ми з чоловіком раділи і з нетерпінням чекали тієї свободи й можливостей, яких ми не мали, поки виховували дітей.

З цією новою свободою я вже бачила, як займаюся мільйоном різних справ. Я подорожувала з чоловіком, навчалася грати на органі, щоб виконувати моє покликання, гралася з онуками і виконувала храмову та сімейно-історичну роботу.

Це приносило мені відчуття радості й пригоди. Переді мною відкривалися можливості до самовдосконалення. Я знайшла багато всього чудового.

Утім завжди чогось бракувало. Чогось не вистачало. Коли син поїхав, велика частина мого серця спорожніла, і я не могла нічим заповнити цю порожнечу.

Приблизно через рік після від’їзду сина зі мною сталася істерика, яку можна було порівняти лише з усіма істериками моїх дітей, коли вони були малі. Мій чоловік поглянув на мене і сказав: “Мішель, тобі потрібно служити”. Я записалася на служіння.

Однак моє серце щеміло. Мені було важко віддаватися служінню або іншій справі, якою можна було займатися. Після того як усі діти роз’їхалися, я відчувала, що моє життя вже ніколи не буде таким самим знову.

Одного вечора, коли я просила в молитві про допомогу, Дух сказав, що я відчуваю порожнечу через втрату — втрату мети. Я подумала, що маю справлятися з цим незвичним сумом, наповнюючи своє життя всіма тими чудовими заходами.

У пошуку відповідей

Шукаючи відповідей, я знайшла це чудове висловлювання з історичних записів пророка Джозефа Сміта: “Коли ми втрачаємо [щось або когось], що або хто володів нашим серцем, для нас це має бути застереженням… Своїми почуттями нам слід покладатися з більшою силою на Бога і Його роботу, ніж на людей”1.

Промінь світла пронизав темну хмару в моєму серці. Я намагалася заповнити порожнечу смутку речами, заходами і досвідом — служила, любила, розвивала таланти. Усе це добре, але це не заповнювало тієї внутрішньої діри. Це не зцілювало мене так, як я того потребувала.

Я зрозуміла, що той мир і відчуття повноти життя можуть іти лише від Спасителя Ісуса Христа. Ісус навчав: “Я — дорога, і правда, і життя” (Іван 14:6). Лише в Ньому ми знаходимо, радість, цілісність, мир і задоволення. У Псалмах 6:11 сказано: “Дорогу життя Ти покажеш мені: радість велика з Тобою, завжди блаженство в правиці Твоїй!”

Як я змінилася

Життя не змінилося миттєво. Моє серце не зцілилося миттєво. Але я знала, на чому маю зосереджуватися, аби це сталося.

Мої молитви стали іншими. Я почала просити Небесного Батька допомогти мені розвинути міцніші стосунки зі Спасителем. Коли я занепадала духом, то свідомо нагадувала собі, що Ісус Христос поруч, і що через благодать Його викупительної жертви Він мені допоможе. Вивчення Писань стало більш зосередженим на розвитку стосунків з Ним. Знадобився певний час, але я незмінно спрямовувала свої емоції, енергію і думки до Ісуса Христа.

Завдяки цьому непроглядна темрява почала розсіюватися. Кожного дня я знаходила більшу радість у невеликих проявах служіння та любові. Світло і надія освітили мій шлях і заповнили порожнечу в моєму серці. Завдяки тому, що я поставила Спасителя на перше місце, кожен аспект мого життя сповнився більшим сенсом і радістю — від служіння до проведення часу зі своєю сім’єю, від подорожування до розвитку своїх талантів. Усе стало яскравішим завдяки тому, що в центрі стояв Ісус Христос.

Шлях кожної людини під час життєвих змін є унікальним. Утім рішення для нашого смутку полягає в тому, щоб відгукнутися на заклик Христа, коли Він каже: “Прийдіть до Мене з щирими намірами в серці, і Я зцілю [вас]” (3 Нефій 18:32). Лише в Ньому ми знайдемо справжнє зцілення, мир, любов і радість.

Авторка живе в штаті Юта, США.