Храм, вхід у піднесення

Всемогутній склав великий та всеосяжний план, що стосувався Його роботи по спасінню людського роду – Його дітей, бо Він є Богом і Батьком духів усієї плоті. Це означає, що Він піклується про їхнє благополуччя, їхнє процвітання, щастя та про все, що стосується піднесення людей у цьому житті та в усіх прийдешніх вічностях. І оскільки Він піклується про це і через те, що в різні епохи євангелію відкривали настільки неповно і сили темряви та нечестя настільки сильно панували над людьми, було необхідно, аби щось було зроблено не тільки для живих, але й для мертвих. Бог піклується і про живих, і про мертвих.⁵

Ми знаходимося тут для того, щоб співпрацювати з Богом у спасінні живих і у викупленні мертвих, у благословенні наших предків, у пролитті благословень на наших дітей. Ми знаходимося тут для того, щоб викупити та відновити землю, на якій ми живемо, і Бог передав на землю Своє повноваження і Свої поради заради того, щоб люди могли навчитися виконувати волю Божу на землі так, як її виконують на небесах. Це мета нашого існування; і ми маємо усвідомлювати [своє] становище.⁶

Ми живемо, як я сказав, у важливу добу і епоху світової [історії]… [Бог] зберігав нас для останніх днів, щоб ми могли виконати ту роботу, яку Він визначив ще до заснування світу. Усі ті благословення, які отримували люди минулих розподілів євангелії, буде дано і вам, святі останніх днів, якщо ви будете жити згідно з вашою релігією і будете дотримуватися законів Бога. Немає нічого потаємного, що не буде відкрито, каже Господь. Він готовий відкрити все, – усе, що стосується небес і землі, усе, що стосується народів, які жили колись, які живуть тепер або ще будуть жити, – щоб настановити і навчити нас кожному принципу розуму, пов’язаному зі світом, у якому ми живемо, або з Богами у вічних світах.⁷

Коли Ілля-пророк явився Джозефу Сміту, він ввірив йому ключі цього розподілу євангелії; саме тому ми і будуємо храми… Є обряди, що стоять за тим, що простягається назад, у вічність… які виконуються заради благополуччя, щастя та піднесення людства, заради тих, хто живе, і тих, хто помер, а також заради тих, хто буде жити в майбутньому – тобто вони стосуються і наших предків, і наших потомків. І це – один з тих ключів, які було приведено в дію.⁸

Чому ми будуємо храми? Тому що Ілля, маючи певні ключі, передав їх Джозефу Сміту. І коли Джозеф Сміт рукопокладав старійшин, даруючи їм святе священство, то через них передавалися принципи, які Ілля вділив Джозефу, вам та іншим людям… І поступово, по мірі того як Церква почала збиратися, ми почали говорити про побудову храмів, у яких належить отримувати та виконувати відкриті через Джозефа Сміта обряди, що стосуються інтересів живих і мертвих і є необхідними для нашого особистого спасіння та піднесення у царстві нашого Бога, а також для спасіння і піднесення тих, кому ми священнослужимо. І ми не тільки говорили про це, але й багато чого зробили для цього.⁹

Тепер ми закінчили цей [Логанський] храм [у шт. Юта], і дехто питає, для чого цей храм? Багато для чого: щоб наші запечатування та обряди можна було виконувати таким чином, щоб це було прийнятним для Бога і святих ангелів; щоб усе те, що зв’язано на землі за законами вічного священства, було зв’язано на небесах; щоб можна було простягнути узи поєднання живих і мертвих – узи між тими, хто помер, усіма тими давніми прародителями, які піклуються про благополуччя свого потомства; щоб могло бути царське священство, святі люди, чисті люди, цнотливі люди на землі, які б могли священнослужити та діяти в інтересах живих і мертвих; не піклуючись надмірно про себе, але про Бога, про Божу роботу і про здійснення того, що, за Божим задумом, необхідно здійснити в часи розподілу повноти часів [див. УЗ 128:18], коли всі речі мають об’єднатися в одне ціле, щоб вони могли бути готовими діяти разом зі священством небесним заради викуплення мешканців цього світу від днів Адама і донині.¹⁰

Ті, хто бажає піти і взяти участь в обрядах у цих домах, повинні отримати рекомендацію від свого єпископа… А після того, як вони отримали цю рекомендацію від єпископа, її має підписати президент колу… Для багатьох – це справді тяжке випробування. А для праведних, цнотливих і шанованих людей у цьому немає нічого складного. Для тих же, хто нехтував виконанням своїх обов’язків, хто відійшов від законів Бога, хто блюзнив або порушував обряди євангелії – для таких людей – це критична подія.

Однак попереду вас чекають більш складні речі. Це тільки початок. Те, що чекає вас попереду, виконувати складніше. Що саме? Прийде час, коли нам доведеться пройти не тільки тих [Церковних] чинів, про яких я згадував – скажімо, [нам доведеться] отримати санкцію і затвердження не тільки нашого єпископа [і] президента колу…, але, як нам сказано в цій книзі (Учення і Завіти), нам доведеться пройти повз ангелів і Богів. Ми можемо прослизнути повз інших; у нас усе може бути більш-менш добре; ми можемо пройти [співбесіду] і отримати [рекомендацію], і іноді нам ледве-ледве це вдається. Але що буде, коли ми перейдемо на інший бік і нам доведеться йти повз ангелів і Богів до входу у своє піднесення? Якщо ми не зможемо пройти, що тоді? А нічого, не зможемо – і все! А якщо не зможемо, чи зможемо ми ввійти у своє піднесення? Я думаю, що не зможемо.¹¹

Ви можете обманути єпископа, і ви можете обманути президента колу, і ви можете обманути Генеральних авторитетів Церкви, але ви не зможете обманути ні Господа Ісуса Христа, ні Святого Духа. Ви знаєте самих себе краще, ніж будь-хто інший, і якщо з вами не все гаразд – тепер час покаятися і врегулювати свої стосунки з Господом; і якщо ви не покаєтесь, прийде час, коли вас буде понижено; і чим вище ви підійметеся, тим більшим буде ваше падіння.¹²

Ми знаходимося тут, щоб готуватися до [вічного] життя і навчати своїх дітей, як їм слід жити після нас; і викладати світові той самий урок, якщо вони тільки сприймуть його. Ми знаємо, що наші духи жили з Батьком перш ніж ми прийшли сюди. Ми знаємо, що ми істоти і безсмертні, і смертні, і що нам доводилося жити не тільки в цьому світі, але й в іншому. Ми знаємо, що цей світ вже догниває; нам належить триматися подалі від нього й розвивати в собі цнотливість, істину, цілісність та святість.

Ми прийшли сюди, щоб бути спасителями. «Як-як? Спасителями?» «Так». «О, ми думали, що є тільки один Спаситель». «Ні, є набагато більше. Що сказано про це в Писаннях?» Один з давніх пророків, говорячи про це, сказав, що спасителі прийдуть на Гору Сіон [див. Овдій 1:21]. Спасителі? Так. Кого вони будуть спасати? Перш за все самих себе, тоді свої сім’ї, а тоді своїх ближніх, друзів, товаришів, а ще своїх прародителів, а також вони проливатимуть благословення на своє потомство. А чи так це? Так…

Ми прагнемо благословляти своє потомство. Ми читаємо, що і Авраам, і Ісак, і Яків, перш ніж залишати цей світ, скликали свої сім’ї і за натхненням Духа пророцтва та одкровення покладали руки на їхні голови та проголошували для них певні благословення, які мали перебувати на їхньому потомстві в усі наступні часи. У нас та сама євангелія, і те саме священство, і те саме світло, той самий розум, і ми прагнемо здобути спасіння та піднесення для себе та для свого роду, для тих, хто прийде після нас, і ми бажаємо, щоб на їхні голови було пролито Божі благословення. І якщо наші батьки померли, не пізнавши євангелії, не маючи можливості почути її, то ми попіклуємося про них, і ми підемо й охристимося для них, щоб вони могли бути спасенними з нами в царстві Божому.¹³

Коли Ісус приходив, то Він приходив для того, щоб виконати роботу, багато в чому подібну до тієї, яку виконуємо ми, і коли Він завершив тут Свою роботу, Він постав як Спаситель світу і людського роду. Він приходив проповідувати євангелію бідним, відкривати двері в’язниць для в’язнів, дати їм свободу і проголосити приємну годину Господню тощо. Це була робота, що стосувалася тих людей, які жили в часи потопу і яких знищили та утримували у в’язниці, аж доки Господь не вирішив, що буде належним поширити Свою милість і на них. Тому і написано: «Бо й Христос один раз постраждав був за наші гріхи, щоб привести нас до Бога, Праведний за неправедних, хоч умертвлений тілом, але Духом оживлений, Яким Він і духам, що [у] в’язниці були, зійшовши, звіщав; вони колись непокірливі були, як їх Боже довготерпіння чекало за Ноєвих днів» [див. 1 Петра 3:18–20]. Закінчивши Свою роботу на землі для живих, Він пішов і виконав роботу для мертвих; як нам сказано, «Він і духам, що [у] в’язниці були, зійшовши, звіщав; вони колись непокірливі були, як їх Боже довготерпіння чекало за Ноєвих днів».

Нам залишили роботу, яку слід виконати для тих померлих, які не підкорилися євангелії за свого життя або не мали її. Ми знаходимося тут, щоб виконувати роботу, пов’язану з викупленням мертвих. Коли було наказано будувати храм у Наву, – після того як було збудовано храм у Кертленді, і після того, як стільки ключів було приведено в дію, після того як було стільки проявів, видінь та священнослужінь, – тоді все-таки було сказано, що немає на землі місця, де можна було б виконувати обряд хрищення для мертвих, і Джозефу було наказано будувати дім для цього.¹⁴

Робота, яку ми виконуємо, є величнішою, ніж це більшість з нас може уявити. Наші нинішні дії та вчинки пов’язані з минулим, з теперішнім і з майбутнім. Якось у Єгипті Наполеон сказав своїм солдатам, що на них дивляться сорок поколінь [їхніх предків]. А на нас дивляться небесні воїнства. Носії священства, які священнослужили в багатьох поколіннях і різних розподілах євангелії від початку світу, – вони дивляться на нас; наші брати, з якими ми спілкувалися тут на землі і які тепер перебувають за завісою, – вони дивляться на нас. Міріади мертвих, які спочили в німих могилах, не пізнавши євангелії, – вони дивляться на нас і чекають, що ми виконаємо ці обов’язки і відповідальності, які було покладено на нас зовсім не для того, щоб ми нехтували ними; вони в цьому зацікавлені.

Усі носії святого священства – давні патріархи, пророки, апостоли та Божі люди, які жили в різних поколіннях, дивляться на нас і чекають, що ми виконаємо важливі та великі вимоги Єгови стосовно благополуччя та викуплення світу: спасіння живих і мертвих. Бог, наш Небесний Батько, і Його Син Ісус Христос, наш Викупитель, також дивляться на нас і чекають, що ми будемо вірними нашим завітам.¹⁵