Вічна істина

Стоячи на твердій основі, зодягнений у мантію істини, муж Божий через віру вдивляється у майбутнє, відсуваючи завісу вічності, розкриваючи таємницю небес і крізь морок незліченних років бачить цілі великого Елогима і те, як вони розгортаються у всій своїй величі, силі та славі. Він стоїть на коротенькому відрізку [своїх земних літ] і бачить минуле, теперішнє та майбутнє; він бачить себе як вічну істоту, проголошуючи, що він перебуває у спорідненні з Богом, що він є сином Божим, іскрою, викресаною з вогню Його вічного горіння. Він дивиться на світ і на людей в усіх їхніх різноманітних стадіях [розвитку]; він знає, що їх насправді цікавить, і, маючи розум, вділений йому Його Целестіальним Батьком, він зрить їхнє походження та долю…

Його розум, освітлений і сформований Богом, буде розширюватися до кінців землі й сягатиме в космос; його закон – це закон любові; його правління – це правління справедливості для всіх. Він любить свого ближнього і творить для нього добро; він любить свого Бога і тому поклоняється Йому; він бачить силу істини, яка, наче світло Боже, поширюється на все, просвітлює всі світи і проникає скрізь, де існує пізнання людське, ангельське, божественне – в усі відомі сфери; він приліплюється до цього. Істина – це його шолом, щит, його скеля, захист; це для нього все – у цьому житті та у вічності. Люди звуть його дурнем, тому що він не керується їхніми глупотами і не слідує за їхніми помилками та їхньою жорстокістю. Але в той час як вони хапаються за тіні, він тримається за те, від чого падають ці тіні. Вони вдовольняються кволою, незграбною релігією, яка користується популярністю якийсь час, але немає нічого спільного з вічністю, яка придушує найвищі, найблагородніші принципи людини, – а він має сміливість визнавати Бога; і визнаючи Його, він має сміливість коритися Йому та сповідувати ту віру, яку Бог дав йому. Він сприймає всі істини – людські та божественні. У нього нема виплеканих догм або улюблених віровчень. Йому нема чого втрачати, крім помилок, і нема чого отримувати, крім істини. Він розкопує, трудиться і шукає її, наче сховані скарби; і якщо інші вдовольняються соломою та половою, він бере саме зерно, суть, основу всього доброго і приліплюється до всього, що облагороджує та підносить людський рід…

Чи насолоджувалися давні Божі люди істиною? І ми насолоджуємося. Чи отримували вони одкровення і видіння? І ми маємо. Чи вони пророкували? І ми пророкуємо. Чи спілкувався з ними Бог? І з нами Він спілкується. Чи пророкували вони про «відновлення всього?» [Див. Дії 3:21]. Ми кажемо, що це біля наших дверей. Чи вони пророкували про царство Боже? Ми допомагаємо розбудовувати його. Чи їм священнослужили ангели? Ангели служать і нам. Чи були в них пророки, апостоли, пастори, вчителі та євангелісти? І в нас вони є. Чи був у них дух пророцтва і одкровення? І в нас він є. Чи вони чекали Другого пришестя і славетного явлення нашого Господа і Спасителя Ісуса Христа? І ми чекаємо. Чи вони чекали, що Бог очистить землю від злочестивих і встановить царство праведності? І ми чекаємо цього. Чи вони чекали, що Ісус і святі царюватимуть на землі? І ми чекаємо. Дійсно, ми чекаємо всього того, чого чекали вони; ми прагнемо пізнати все те, що знали вони, і здійснити все, про що вони пророкували, і великим підсумком цього є відновлення всього; і люди можуть брехати, просторікувати і біснуватися; вони не можуть зламати Божі задуми; вони не можуть зупинити просування вічної істини навіть на хвильку; її напрямок – уперед, УПЕРЕД, УПЕРЕД, і вона не звертає уваги на спротив…

Всемогутня сила вічної істини залишиться неушкодженою перед очима тих сонмів, що збираються, і народи пізнають, що Бог царює в небесах.⁵

Істина, вічна істина – ось основа надії християнина. Вона є єдиним надійним каменем, на якому він може будувати. Якщо він залишить її заради якоїсь улюбленої догми, він опиниться у лабіринтах невірності, скептицизму, помилок та ілюзій; він стане на шлях загибелі. Сила Божа завжди буде з тими, хто любить істину і зберігає її.⁶

Євангелія буде вести нас від істини до істини, від розуму до розуму, доки не буде сповнено те писання, в якому проголошено, що ми будемо бачити, як бачать нас, і будемо знати, як знають нас [див. УЗ 76:94], доки нікому не доведеться казати іншому: «Пізнай Господа!» – але всі будуть знати Його, від найменшого, до найбільшого [див. Єремія 31:34], доки світло і розум Бога не впаде на всіх, наче промінь, і всі зігріються у сонячному світлі вічної істини.⁷

Щодо нашої релігії, я скажу, що вона охоплює кожний принцип істини і розуму, що стосується нас як моральних, розумних, смертних та безсмертних істот, які належать до цього світу і до світу прийдешнього. Ми відкриті для істин всякого роду, звідки б вони не прийшли, де б вони не починалися або хто б не вірив у них. Істина, якщо перед нею стоїть слово «вся», включає все, що будь-коли існувало або будь-коли існуватиме й буде пізнано людьми в цьому житті та у нескінченних віках вічності. І всі розумні істоти, які є відповідальними перед Богом за свої вчинки, мають обов’язок шукати істину і дозволяти їй впливати на них, на їхні вчинки й на те, яким шляхом вони йдуть у житті, незалежно від тиску будь-якого роду або забобонів, якими б правдоподібними вони не були.

Як святі останніх днів, ми віримо, по-перше, у євангелію, і цим багато сказано, бо євангелія включає принципи, які заглиблюються, поширюються та сягають далі, ніж будь-що інше, що ми можемо збагнути. Євангелія навчає нас того, хто є Бог і які в Нього характеристики. Вона також навчає нас того, у яких стосунках з Богом ми перебуваємо, а також численним обов’язкам, які ми, як Його діти, маємо по відношенню до Нього. Вона навчає нас різноманітним обов’язкам і відповідальностям, покладених на нас, по відношенню до наших сімей, друзів, суспільства, до живих і до мертвих. Вона відкриває нам принципи, що стосуються вічного життя. Дійсно, як сказав один з давніх учнів Христа, вона «приводить на світло життя і безсмертя» [див. 2 Тимофію 1:10], налагоджує наші стосунки з Богом і готує нас до піднесення у вічному світі.⁸

Бог відкрив нам великі та славетні істини, і Він готовий відкрити ще більше, якщо ми тільки дозволимо Йому вести і скеровувати нас. Прагнімо слідувати тому принципу, якого навчав Ісус – творити волю нашого Батька, який на небесах: «Не шукаю бо волі Своєї, але волі Отця, що послав Мене» [Іоанн 5:30]. Як і Ісус, ми перебуваємо тут для того, щоб чинити волю нашого Небесного Батька. Як і для Ісуса, для нас це є обов’язком. Ми маємо підкорити себе закону Бога, слову Бога і волі Бога.⁹

Діти людські завжди чинили опір істині. Вона зустрічається з розтлінними серцями і злочестивим життям. Пророків переслідували завжди. А чому? Тому що вони насмілювалися передавати людям Господнє слово. Говорячи про це, Степан сказав: «Котрого з пророків батьки ваші не переслідували? Вони ж тих повбивали, хто звіщав прихід Праведного, Якому тепер ви сталися зрадниками та убійниками?» [Див. Дії 7:52] «Але в ті часи, – кажуть люди, – вони, як ми знаємо, були злочестивими; ми б так не зробили». Так саме казали і юдеї Ісусові, але ж вони розіп’яли Його…

Господь відновив євангелію у тому вигляді, як вона була за часів апостолів. Ця євангелія не узгоджується з людськими [філософськими] системами, які протирічать одна одній, яких багато; і замість того, щоб як чесні люди визнати ті істини, які містяться у Біблії і які вони проголошують, але в них насправді не вірять, вони намагаються замаскувати свої хиткі системи та антибіблійні теорії, зодягаючись у шати свого фарисейства… Але істина розгортатиметься; чисті серцем прокинуться від свого сну; задуми Божі будуть здійснюватися; царство Боже буде встановлено, а… істина стоятиме гордо і велично,…і жодна сила не зупинить її прогрес.¹⁰

Я хочу розповісти вам про деякі свої почуття, які в мене були, коли я зустрівся з цією Церквою. Це було давно. Коли я вперше почув євангелію, то змушений був визнати, що в ній є щось резонне. Я майже сподівався, що вона не є істинною. «Якщо вона істинна, – казав я, – то, як чесна людина, я буду зобов’язаний прийняти її, інакше я не зможу довіряти самому собі». Коли я дослідив це питання і переконався, що Церква істинна, я сказав: «Я приймаю це; я мушу прийняти це; я не можу відкинути принципи вічної істини». І більш того, я хочу сказати, що в моєму житті ніколи не було так, щоб хтось представляв мені якусь незаперечну істину і я не був готовий підкоритися їй. І так воно залишається і сьогодні.

Якщо хтось з релігійного світу, або з політичного світу, або з наукового світу представить мені якийсь істинний принцип, я готовий прийняти його, звідки б він не походив. «Що ж, – скаже хтось, – ви вірите в Біблію?» «Так». «Ви вірите у Книгу Мормона?» «Так». «Ви вірите в книгу Учення і Завіти?» «Так». Я вірю в усе, що Бог будь-коли написав або сказав, в усе, що в Нього записано, і я готовий повірити всьому, що Він передасть людському роду. Ми проголошуємо, що віримо в усю істину, що ми будемо керуватися всією істиною.¹¹

Коли я прийшов у цю Церкву, я чекав, що мене будуть переслідувати і засуджувати. Я чекав, що цей народ будуть переслідувати. Але я вірив, що, згідно зі словами Бога, вічні принципи істини будуть відкриті, що у Бога є робота, виконання якої піде всупереч ідеям, світогляду та забобонам людей, і я не знав, чи не доведеться мені заплатити за це своїм життям перш ніж я її виконаю… Якщо вони вбили Ісуса в давні часи, хіба ті самі почуття та цей самий вплив не призведе до таких самих наслідків у наш час? Я підрахував, скільки мені доведеться заплатити, коли почав свій шлях, і був готовий заплатити.¹²

Господь, використовуючи прості засоби, може попіклуватися про Свій народ і визволити його, але його народ має виявити абсолютну віру в Нього і довіру до Нього; і коли їх загонять у глухий кут, їм не слід боятися принести жертву заради підтримання істини, і все буде добре з нами – з живими чи мертвими, у цьому житті чи у вічності.¹³

Ми шукаємо істину. Ми почали шукати її, і ми постійно шукаємо її, і як тільки ми знаходимо будь-який істинний принцип, відкритий будь-якою людиною, відкритий Богом або святими ангелами, ми сприймаємо його і включаємо його в наше віровчення.¹⁴

У людини, яка шукає істину, немає якоїсь визначеної системи або якоїсь певної догми чи теорії. Вона сприймає всю істину, і ця істина, наче сонце на тверді небесній, осяває своїми блискучими променями все сотворіння. Якщо люди звільняться від упереджень і забобонів, якщо вони молитовно і свідомо шукатимуть істину, вони знайдуть її скрізь, до чого б вони не привернули свою увагу.¹⁵

Однією з основних причин того, що люди настільки часто спотикаються у багатьох своїх дослідженнях філософських істин, полягає в тому, що досліджують їх через свою власну мудрість, і підносяться, пишаючись своїм власним розумом; вони не шукають Бога, щоб отримати ту мудрість, яка наповнює всесвіт і управляє ним, контролюючи всі речі. Однією з найбільших проблем, які мають філософи сьогоденного світу, є те, що людина проголошує себе винахідником всього, що вона відкриває. Будь-який новий закон або принцип, які їй випадає відкрити, вона приписує собі замість того, щоб уславити за це Бога.¹⁶

Для мене немає нічого ціннішого, ніж принципи вічної істини, ніж принципи вічних життів, вічного спасіння і вічних піднесень у царстві Божому. Але нам належить усвідомити їх, бо якщо ми їх не усвідомлюємо, жодна істина не стане для нас благословенням – якою б великою вона не була.¹⁷

Ми відкриті для сприйняття всієї істини – якою б не була її природа. Ми бажаємо отримати її і оволодіти нею, шукати її, як ми б шукали сховані скарби, і використовувати всі надані нам Богом знання, щоб оволодіти всім тим розумом, який Він вділив іншим людям, і просити від Його руки, щоб Він відкрив нам Свою волю стосовно всього того, що буде якнайкраще сприяти щастю та благополуччю суспільства людей.

Якщо є якісь добрі принципи, якась моральна філософія, що ми досі не пізнали, ми прагнемо пізнати це. Якщо є щось у науковому світі, що ми досі не пізнали, ми прагнемо познайомитися з цим. Якщо є якесь відгалуження філософії, розраховане на те, щоб сприяти благополуччю людства, яке ми досі не пізнали, ми бажаємо оволодіти цим. Якщо є речі, що стосуються управління народами та урядових справ, або, якщо хочете, політики, з чим ми ще не познайомилися, ми прагнемо оволодіти цим. Якщо є якісь релігійні ідеї, будь-які теологічні істини, будь-які принципи, що стосуються Бога, яких ми ще не пізнали, то ми просимо людство, ми молимося Богу, нашому Небесному Батькові, просвітити наш розум, щоб ми могли усвідомити, зрозуміти, сприйняти й практикувати це як частину нашого віросповідання. Таким чином наші ідеї і думки простягнуться до кінців землі, охоплюючи все, що стосується світла, життя або існування в цьому світі або у світі прийдешньому… Вони піднесуться в пошуках розуму Богів, які живуть у вічних світах. Вони пізнають усе добре, благородне, прекрасне, все те, що має сприяти благополуччю людського роду.

Немає людини або групи людей, які б указали нам шлях, яким нам слід подорожувати, якщо казати про ці питання. Немає в світі догм або теорій, які б ми проголосили гідними сприйняття, якщо вони не підтверджені принципами вічної істини. Ми дбайливо вивчаємо, досліджуємо, аналізуємо та перевіряємо все, що постає перед нашими очима, і якщо ми можемо сприймати якісь існуючі істини, ми з радістю підносимо їх як частку і долю системи, з якою ми пов’язані.¹⁸

Якщо є якась істина на небесах, на землі або в пеклі, я хочу пізнати її. Неважливо, у якій саме формі вона дійде до мене, хто саме принесе або хто саме вірить у неї, популярна вона чи непопулярна. Я хочу підтримувати вічну істину й мати в ній насолоду.¹⁹