Учення Президентів
Розділ 10: ‘Приходьте у храм’


Розділ 10

“Приходьте у храм”

“Горизонти, які Бог розгорнув для нашого бачення, прекрасні і вражаючі; їх неможливо навіть і уявити собі. Приходьте у храм, і ми їх вам покажемо”.

З життя Лоренцо Сноу

Невдовзі після свого хрищення й конфірмації Лоренцо Сноу почав відвідувати збори у Кертлендському храмі. Там, разом з пророком Джозефом Смітом та іншими провідниками Церкви, він отримав великі духовні благословення. У своєму щоденнику він записав: “Там ми мали дар пророцтва—дар мов—тлумачення мов—відповідні видіння й дивовижні сни, ми чули спів небесних хорів і були свідками чудових проявів зцілюючої сили, яку застосовували старійшини. У дуже багатьох випадках хворі зцілювалися: глухі могли чути, сліпі—бачити і каліки—ходити. Було ясно показано: священний і божественний вплив, ця духовна атмосфера—повсюди у тій святій будівлі”1.

Лоренцо Сноу любив Кертлендський храм, знаючи, що “Син Божий, у Своїй славі, вшанував його Своєю царською присутністю”. Тому, вперше ставши в ньому за кафедру, щоб навчати, він був пройнятий благоговійним страхом. “Немає слів, які б передали мої почуття,—казав він,—коли я вперше став за одну з тих кафедр, щоб звернутися до присутніх,—за кафедру, над поручнями якої лише недавно перед цим стояла Ця свята Істота—“волосся на Його голові було біле, наче чистий сніг”, “Його очі були наче полум’я вогненне”,—куди також приходили Мойсей, Еліяс та Ілля й передали Джозефу Сміту ключі від їхніх розподілів”. [Див. УЗ 110]2.

Через багато років, 6 квітня 1892 р., президент Лоренцо Сноу стояв перед іншим зібранням людей, цього разу—вже перед майже збудованим Солт-Лейкським храмом. Приблизно 40 000 святих останніх днів зібралося на Храмовій площі та навколо неї, а ще більше 10 000 “знаходилися на дахах навколишніх будинків і там, звідки можна було спостерігати за цією подією”3. Безліч людей зібралися на церемонію, під час якої мали покласти останній камінь на найвищому шпилі храму. Того ж дня пізніше на останній камінь мали встановити статую ангела Моронія. За дорученням Першого Президентства президент Сноу, який тоді був президентом Кворуму Дванадцятьох Апостолів, мав керувати святими у церемонії Вигуку Осанни. Пояснюючи значення Вигуку Осанни величезній кількості присутніх, він висловив свою любов до храмової роботи і захоплення нею.

“Слова Вигуку Осанни,—сказав він,—які сьогодні слід буде вимовити під час або після того, як буде покладено останній камінь, були введені Президентом Джозефом Смітом у Кертлендському храмі і були сказані під час священного зібрання, коли виявилася Божа сила і братам було дано у видінні побачити Всемогутнього. Це—не звичайні слова, вони є—і ми бажаємо, щоб ви це чітко зрозуміли,—священним вигуком і використовуються під час виключно надзвичайних подій, наприклад, таких, як сьогоднішня. Ми також бажаємо, щоб це було чітко зрозумілим, що ми хочемо, аби брати і сестри не тільки промовили слова, але й щоб їхнє серце сповнилося вдячністю до Бога небес, Який завершив нашими руками цю величезну й надзвичайну роботу. Тридцять дев’ять років тому, у цей день було закладено камінь фундаменту—наріжний камінь—цього Храму. І роздумуючи та розмірковуючи над чудовими благословеннями, якими Бог нагороджував нас, Свій народ, упродовж цих багатьох років, що минули відтоді, ми бажаємо, щоб святі відчули, що цей вигук лунає з їхнього серця. Нехай же ваше серце сповниться вдячністю”. Він продемонстрував, як робиться Вигук Осанни, а потім сказав: “Тепер, коли ми будемо проходити перед Храмом і вигукувати ці слова, то ми хочемо, щоб кожний чоловік і кожна жінка вигукнули їх зі всієї своєї сили, щоб кожний дім у цьому місті міг затремтіти, щоб люди в будь-якій частині цього міста почули цей вигук і щоб він міг сягнути вічних світів”4.

Наступна розповідь про церемонію покладання останнього каменя ілюструє, які благоговіння й захват відчували святі під час тієї події:

“Як тільки настав полудень, Президент Уілфорд Вудрафф ступив на помості вперед і погляди всього велелюдного зібрання, що завмерло в урочистій тиші, зосередилися на ньому. Серця людей сповнилися радісним зохопленням, коли він сказав:

“Увага, усі ви, дім Ізраїля, і всі ви, народи землі! Ми покладемо останній камінь храму нашого Бога, основу якого було закладено й освячено Пророком, Провидцем і Одкровителем Бригамом Янгом”.

Потім Президент Вудрафф натиснув на кнопку електричного живлення, і останній камінь Храму було благополучно покладено на його місце. Те, що сталося по тому, неможливо описати словами. Шановний президент Дванадцятьох, апостол Лоренцо Сноу, вийшов наперед і продиригував сорока тисячами святих, коли ті разом викугували:

“Осанна! Осанна! Осанна! Богу і Агнцю. Амінь, амінь і амінь!

Осанна! Осанна! Осанна! Богу і Агнцю. Амінь, амінь і амінь!

Осанна! Осанна! Осанна! Богу і Агнцю. Амінь, амінь і амінь!”

Кожний вигук супроводжувався розмахуванням білих носовиків. … Очі тисяч людей зволожилися слізьми, викликаними повнотою їхньої радості. Земля, здавалося, тремтіла від сили звуку, що відлунював у навколишніх пагорбах. Більш грандіозного чи більш вражаючого видовища, ніж ця церемонія покладання останнього каменя Храму, ще не було записане в історії. Як тільки стих Вигук Осанни, відразу ж усе це велелюдне зібрання вибухнуло співом прекрасного й надихаючого гімну “Дух Божий”5.

Рівно через рік після цього, 6 квітня 1893 р., Президент Вудрафф освятив Солт-Лейкський храм, над зведенням якого святі трудилися 40 років. Президент Лоренцо Сноу був покликаний служити першим президентом того храму, він виконував свої обов’язки до часу, коли був покликаний стати Президентом Церкви у вересні 1898 р. Сьогодні у Солт-Лейкському храмі висить портрет Президента Сноу на вшанування його відданості тому, що він називав “величезною роботою, яку ми виконуємо” в домі Господа6. [Див. рекомендацію 1 на с. 151].

Учення Лоренцо Сноу

У храмах ми дізнаємося про дивовижні благословення, які Бог приготував для вірних.

Горизонти, які Бог розгорнув для нашого бачення, прекрасні і вражаючі; їх неможливо навіть і уявити собі. Приходьте у храм, і ми їх вам покажемо. Я припускаю, багато хто з вас уже був там і почув дивовижне, що Бог приготував для тих, хто любить Його і залишається вірним до кінця. …

… Він приготував усе для святих останніх днів, чого б вони могли бажати або уявляти, щоб мати повне щастя упродовж безкраїх вічностей7. [Див. рекомендацію 2 на c. 151].

Завдяки храмовим обрядам ми утворюємо священні зв’язки, що можуть з’єднати сім’ї разом на час і на вічність.

Замисліться над обіцяннями, даними вам під час прекрасної і чудової церемонії, що здійснюється під час укладання завіту шлюбу в Храмі. Коли двоє святих останніх днів поєднуються разом у шлюбі, їм даються обіцяння стосовно їхнього потомства, яке буде сягати від вічності до вічності8.

Ми отримали багато мудрості й знання про те, що дивує світ, коли ми говоримо про це. Ми дізналися, що в храмах ми можемо утворювати узи, які не розриваються при смерті, але які сягають у вічність; священні узи, що об’єднують сім’ї разом на час і на вічність9. [Див. рекомендацію 3 на с. 151].

У храмах ми отримуємо обряди заради наших померлих родичів, які є необхідними для піднесення.

Кожний син і кожна дочка Бога матимуть можливість здійснити те, що необхідно для піднесення і слави. … Але досягнути піднесення і слави можливо лише одним шляхом. Нам треба бути охрищеними для прощення гріхів і рукопокладеними для отримання Святого Духа. Ці та інші обряди є абсолютно необхідними для піднесення й слави; і для людей, які жили, коли Євангелія ще не була доступною, такі обряди можуть бути здійснені їхніми друзями. Ми прийшли у світ в цей час, щоб виконати їх—принаймні це одна з основних цілей нашого приходу. Ми не можемо не наголошувати на великій важливості цієї роботи10.

Ми прийшли у цей світ не випадково. Ми прийшли з особливою метою і, безсумнівно, завдяки певним домовленостям, укладеним в іншому світі, де ми жили і звідки ми прийшли в це життя. Тож у Храмах ми виконуємо велику роботу задля наших померлих родичів. Час від часу нам даються важливі вияви того, що Бог схвалював роботу, яку ми здійснюємо у наших Храмах. Найбільш надзвичайні такі вияви давалися людям, які виконували роботу за своїх предків. Робота, яку ми виконуємо,—могутня. Тисячі людей були охрищені за своїх померлих у процесі виконання нашої роботи в Храмах. …

Тепер у наших Храмах ми даємо можливість людям приходити в них після того, як вони знайшли відомості про своїх предків,—не має значення, наскільки вглиб,—і бути охрищеними за їхніх померлих батька, дідуся, прадідуся і т.д., на стільки поколінь, наскільки вони дослідили свій родовід. Потім ми надаємо їм можливість припечатати дружин до їхніх чоловіків, і так по всьому родоводу, який вони можуть дослідити. Візьмімо чеснотного молодого чоловіка, який жив, коли діти людські ще не були знайомі з Євангелією. … Він взяв собі дружину, створив сім’ю; але він ніколи не мав привілею отримати Євангелію, який маємо ми з вами. Проте він навчав свою сім’ю принципам моралі і він виявляв любов і доброту до дружини та їхніх дітей. Що більше цього він міг зробити? Його не можна осуджувати через те, що він не отримав Євангелії; бо не було Євангелії, щоб її отримати. Він не має втратити свою дружину, тому що він одружився з нею, не маючи можливості увійти у Храм і запечататися з нею на час і на вічність. Він діяв, виходячи з найкращого знання, яке мав, і вона вийшла заміж за нього на час, відповідно до звичаїв країни. Ми поважаємо той шлюб, укладений відповідно до законів країни. … Ми запечатуємо дітей до їхніх батьків і дружин до їхніх чоловіків, і так—по всьому родоводу11.

Спаситель одного разу сказав: “Поправді, поправді кажу вам: Наступає година, і тепер уже є, коли голос Божого Сина почують померлі”, і продовжив, сказавши такі дивовижні слова: “а ті, що почують, оживуть”. [Іван 5:25]. Я вірю, що дуже мало людей не отримають істину. Люди почують голос Божого Сина; вони почують голос Священства Божого Сина і вони отримають істину й будуть жити. Ці брати і сестри, які працюють так невтомно у храмах, матимуть честь бути, як це й було, спасителями для тих родичів та друзів, заради кого виконуються ці обряди12. [Див. рекомендацію 4 на с. 151].

Нам слід старатися виконувати храмову і сімейно-історичну роботу, навіть якщо це вимагає від нас жертв.

Тепер мета, яка не повинна сходити з думки кожного чоловіка і кожної жінки,—іти в наші Храми і виконувати цю роботу. Ця робота чудова, вона також і важлива. Коли ми підемо в інше життя і знайдемо своїх померлих друзів, що живуть там, то ми, якщо не виконали роботу, необхідну для їхнього піднесення і слави, не відчуємо великого щастя і це не буде такою вже приємною зустріччю.

Нам не слід сподіватися, що нагоди завжди будуть приємними і прийнятними; але ми повинні старатися, навіть якщо це вимагає невеликого жертвування з нашого боку, братися за виконання цієї роботи. … У нас є палке бажання, щоб брати і сестри не ставилися легковажно до цієї важливої роботи. Ви знаєте, якою буде основна робота під час тисячі років спочинку [Тисячоліття]? Це буде та робота, до виконання якої ми намагаємося спонукати святих останніх днів у теперішній час. Храми будуть будуватися по всій цій землі, і брати та сестри будуть ходити в них і, можливо, працюватимуть день і ніч, щоб пришвидшити роботу і закінчити всі необхідні труди перед тим, як Син Людини зможе представити Своє царство Своєму Батьку. Ця робота має бути завершена перед тим, як Син Людини зможе прийти й отримати Своє царство, щоб представити його Своєму Батьку13. [Див. рекомендацію 5 на с. 151].

Якщо ми входимо в храм з чистим серцем, Господь благословляє нас тим, що, як Він знає, є для нас найкращим.

Заходячи у ці храми, ми відчуваємо Дух Господній повніше, ніж в будь-якому іншому місці. Вони—Господні споруди, і Його найважливіша робота відбувається в їхніх стінах. …

… Я відчуваю задоволення, коли люди, які приходять у ці храми, залишаючи їх, почувають себе краще і рішуче налаштовуються робити щось трошки краще, ніж вони робили це раніше. Ми хочемо, щоб саме такі почуття мали святі. …

… Будьте вірними, брати і сестри, та наполегливими; приходьте до храму й виконуйте там роботу, і ви самі матимете радість, і будете краще підготовлені, щоб протистояти неприємностям, що йдуть від світу14.

Ті, хто [входять] у храм з чистим серцем і упокореним духом, не підуть з нього, не отримавши особливих благословень, навіть якщо в деяких, а можливо й багатьох, випадках вони можуть відрізнятися від тих, на які дехто може сподіватися. … Деякі святі можуть сподіватися, що побачать добрих ангелів, … або чекають, що побачать лице Бога. Бачити такі прояви, можливо, й не буде вам на користь. Господь знає, що є найкращим для кожної людини, і буде пристосовувати Свої дари, щоб вони принесли найбільше добра тому, хто їх отримує. Можна з впевненістю очікувати, що кожний вірний святий, який входить у цей Дім, отримає благословення, що принесе йому велике задоволення. Перш ніж ті, хто увійшли в храм, залишать його, щось підніметься в їхньому серці і виникне розуміння, яке піде їм на користь в їхньому майбутньому житті. На це святі останніх днів, якщо вони вірні, мають право15. [Див. рекомендацію 6 на с. 151].

Рекомендації для вивчення і навчання

Візьміть до уваги ці ідеї, вивчаючи розділ або готуючись до навчання. Додаткові пропозиції див. на сс. vii–x.

  1. Прочитайте розповідь про церемонію покладання останнього каменя Солт-Лейкського храму (сс. 143–146). Якщо ви були присутні на освяченні якогось храму, подумайте, що ви відчували тоді. Якщо ви брали участь у Вигуку Осанни, то що ви виявляли при цьому Господу?

  2. Прогляньте запрошення Президента Сноу “приходити в храм” (с. 146). Подумайте, як ви можете прийняти це запрошення і як ви могли б поширити його серед членів сім’ї та друзів.

  3. Вивчаючи другий підрозділ, що на с. 146, поміркуйте над тим, які благословення можуть прийти завдяки отриманню храмових обрядів та укладанню храмових завітів. Як ці благословення вплинули на вас і на вашу сім’ю?

  4. Прочитайте підрозділ, що починається на початку с. 146. Як саме ми можемо діяти як “спасителі [наших] родичів та друзів”, виконуючи цю роботу? Чим нам у цьому допомагає Церква?

  5. Що ми можемо зробити, аби приділяти ту увагу храмовій та сімейно-історичній роботі, на яку вона заслуговує? (Прогляньте підрозділ на початку с. 149).

  6. Які особисті, духовні благословення ми можемо отримати, беручи участь у храмовій роботі? (Деякі приклади див. на c. 150).

Відповідні уривки з Писань: УЗ 97:15–17; 109:1–23; 128:15–18; 132:19; 138:57–59

Допомога вчителю: “Ви можете допомогти тим, кого навчаєте, відчути більше впевненості у своїй здатності брати участь в обговореннях, якщо позитивно реагуватимете на кожний щирий коментар. Наприклад, можна сказати: “Дякую за вашу відповідь. Вона була дуже глибокою” … або “Це гарний приклад!”, або “Я високо ціную все, сказане вами сьогодні” (Навчати—немає покликання величнішого, с. 64).

Посилання

  1. В Eliza R. Snow Smith, Biography and Family Record of Lorenzo Snow (1884), 11.

  2. В Biography and Family Record of Lorenzo Snow, 11–12.

  3. Див. J. H. A., Millennial Star, May 2, 1892, 281.

  4. Millennial Star, July 4, 1892, 418.

  5. Millennial Star, May 2, 1892, 281–82.

  6. Millennial Star, June 27, 1895, 403.

  7. Deseret Semi-Weekly News, Mar. 30, 1897, 1.

  8. Deseret Semi-Weekly News, Mar. 30, 1897, 1.

  9. В “Funeral Services of Apostle Erastus Snow,” Millennial Star, July 2, 1888, 418.

  10. Millennial Star, June 27, 1895, 405.

  11. Millennial Star, June 27, 1895, 403–4; див. також Учення Президентів Церкви: Уілфорд Вудрафф (2004), 177.

  12. Deseret Weekly, Nov. 4, 1893, 609.

  13. Millennial Star, June 27, 1895, 404–5.

  14. Deseret Semi-Weekly News, Mar. 30, 1897, 1.

  15. Адаптовано з детального переказу звернення Президента Сноу в Deseret Weekly, April 8, 1893, 495.

6 квітня 1892 р. тисячі людей зібралися, щоб побачити, як останній камінь буде надійно покладено на найвищий шпиль Солт-Лекського храму.

Батьки можуть допомагати своїм дітям підготуватися, щоб прийняти запрошення приходити у храм.