Учення Президентів
Розділ 11: ‘Не шукаю-бо волі Своєї, але волі Отця, що послав Мене’


Розділ 11

“Не шукаю-бо волі Своєї, але волі Отця, що послав Мене”

“Ми повинні підпорядкувати свою волю волі Батька і відчути, що маємо спитати: “А якою є воля Батька, Кому ми послані в цей світ служити?” І тоді все, за що б ми не бралися, буде успішним”.

З життя Лоренцо Сноу

31 березня 1899 р. Президент Лоренцо Сноу поїхав до Академії Бригама Янга (тепер це Університет Бригама Янга), де зібралася велика група святих останніх днів для відзначення його 85-річчя. Уранці він звернувся з урочистим словом до чоловіків на їхньому зібранні. У цей же час у жінок проходили подібні збори, які проводили дружини членів Першого Президентства і Кворуму Дванадцятьох Апостолів. Після полудня всі зібралися на спільні збори.

Під час післяобідніх зборів 23 дітей “вийшли на подіум і, повернувшись лицем до Президента Лоренцо Сноу, проспівали дві пісні, … після чого кожна дитина подарувала Президенту букет квітів”. Президент Сноу подякував дітям і виголосив для них благословення. Потім один по одному за кафедру виходили вісім студентів Академії Бригама Янга. Кожний із них як представник якоїсь організації в університеті старанно підготувався і у своєму виступі віддав належну данину пророку. У відповідь на ці слова любові й захоплення, Президент Сноу сказав:

“Тепер, брати і сестри, я навіть і не знаю, що й сказати на все це. Мабуть, мені слід було б піти додому та подумати про це, та я вважаю, що треба сказати кілька слів, на які чекають, і я гадаю, що повинен сказати щось, але справді не знаю, що ж сказати. І я скажу ось що. Я дуже ясно розумію, що ви вшановуєте не мене, Лоренцо Сноу, а ту справу, яку я представляю разом зі своїми братами, моїми радниками та членами Кворуму дванадцятьох. … Я відчуваю: що б я не здійснив—це не заслуга Лоренцо Сноу, те, що я Президент Церкви—це не заслуга Лоренцо Сноу, а Господь вчинив це. Коли Ісус був на землі, Він сказав ось ці дивовижні слова—я розмірковував над ними і вони постійно у мене на думці у всьому, що я роблю: “Я нічого не можу робити Сам від Себе. Як Я чую, суджу, і Мій суд справедливий”. Чому ж це Він сказав, що Його суд справедливий? Він каже, тому що “не шукаю-бо волі Своєї, але волі Отця, що послав Мене”. [Див. Іван 5:30]. Оце є той принцип, мої брати і сестри, за яким я старався діяти відтоді, як мені було відкрито, що мій Батько Небесний і ваш Батько Небесний існує. Я старався чинити Його волю. …

Це ви вшановуєте Господа, коли вшановуєте мене і моїх радників та Кворум дванадцятьох. Ми з’ясували це вже дуже давно, кожний з нас, що самі по собі ми не можемо робити нічого. Тільки тоді, коли ми дотримуємося цього принципу, якого дотримувався Ісус, коли був у цьому світі, наші зусилля увінчуються успіхами; так буде і з вами”1.

Учення Лоренцо Сноу

Якщо ми прагнемо виконувати Божу волю, то йдемо шляхом, на якому не зазнаємо невдач.

Існує шлях, яким чоловіки і жінки можуть іти і який не приведе до невдач. Які б розчарування не траплялися і які б, здавалося, невдачі не приходили, як правило, насправді вони не є невдачами. … Бувають часи, коли здається, що ми неначе рухаємося назад; принаймні так буває з тими, хто не цілком розуміє думку і волю Бога. Церква пройшла через дуже багато чого, і народу довелося принести великі жертви. … Але ми ці жертви принесли, і, як народ, ми невдачі не зазнали. А чому не зазнали невдачі? А тому що народ, на загал, зосереджував свої думки на істинних принципах життя та виконував свої обов’язки. … Народ загалом мав Дух Господа і дослухався до Нього. Ось тому й не було невдачі. Те ж саме може бути і з кожним окремо. Цей шлях—для кожної людини, і якщо ним іти, невдачі не буде. Це стосується як матеріального, так і духовного. Господь дав ключове слово у цих віршах, які я прочитав у книзі Учення і Завіти:

“Якщо ваше око буде єдиноспрямованим до Моєї слави, ваші тіла буде цілковито сповнено світлом, і не буде темряви в вас; а тіло, яке сповнене світлом, осягає все. Отже, освятіть себе, щоб ваш розум став єдиноспрямованим до Бога”. [УЗ 88:67–68].

Це і є той ключ, завдяки якому людина завжди буде успішною. Павло сказав:

“Я женусь до мети за нагородою високого поклику Божого в Христі Ісусі”. [Филип’янам 3:14].

Велика мета, яку кожний [святий останніх днів] повинен постійно мати перед собою. А що це за винагорода? … “Усе, що має Мій Батько, буде дано йому”. [УЗ 84:38].

Одного разу Спаситель сказав дивовижні слова. Вони знаходяться у 5-му розділі Євангелії від святого Івана, ось вони:

“Я нічого не можу робити Сам від Себе”. [Іван 5:30].

Просто вражає, що Бог, Який сотворив світи, Який зійшов сюди, зодягнутий у плоть, Який творив могутні чудеса і віддав Своє життя на горі Голгофа заради спасіння всієї людської сім’ї,—мав сказати: “Я нічого не можу робити Сам від Себе”. І далі Він каже:

“Як Я чую, суджу, і Мій суд справедливий,—не шукаю-бо волі Своєї, але волі Отця, що послав Мене”. [Іван 5:30].

Це чудові слова, і як багато ними сказано. Тепер наше бажання—мати цей дух в кожному вчинку в нашому житті і в кожній справі, за яку ми беремося, незалежно від того, матеріальна вона, чи духовна, і не думати про себе. Ми повинні старанно дізнаватися, як витрачати гроші та користуватися інформацією, які Бог нам дав. Відповідь проста: так, щоб це було для слави Божої. Наше око повинно бути єдиноспрямованим до слави Божої. Так було, коли ми залишили те, передземне, життя, щоб [прийти] в це життя. Ми повинні прагнути сприяти інтересам Всевишнього Бога і відчувати те саме, що відчував Ісус: “Я нічого не можу робити Сам від Себе”. І якщо тільки ми діємо так сьогодні і вчора, цього тижня й наступного, в інтересах Бога і наше око єдиноспрямоване до слави Божої, то ми не можемо зазнати невдачі2. [Див. рекомендацію 1 на с. 161].

Якщо ми підкоряємося Божій волі, Він дає нам силу успішно виконувати Його роботу.

Самі від себе ми не можемо нічого робити. Як сказав Ісус: “Поправді, поправді кажу вам: Син нічого робити не може Сам від Себе, тільки те, що Він бачить, що робить Отець; бо що робить Він, те так само й Син робить”. [Іван 5:19]. Він прийшов у це життя виконувати волю Свого Батька, а не Свою власну волю. Наші бажання й рішучість повинні бути такими ж, як і Його. Ми повинні підпорядкувати свою волю волі Батька і відчути, що маємо спитати: “А якою є воля Батька, Кому ми послані в цей світ служити?” І тоді все, за що б ми не бралися, буде успішним. Ми можемо й не побачити сьогодні чи завтра, до якого успіху це приведе, та все ж результатом буде успіх3.

“І сказав Мойсей до Бога: “Хто я, що піду до фараона, і що виведу з Єгипту синів Ізраїлевих?” [Див. Вихід 3:11].

“Та Мойсей сказав до Господа: “О Господи,—я не промовець ні від учора, ні від позавчора, ані відтоді, коли Ти говорив був до Свого раба, бо я тяжкоустий та тяжкоязикий”. [Див. Вихід 4:10]. …

З прочитаних мною уривків ми бачимо, що Бог покликав Мойсея виконати особливу роботу; Мойсей відчув свою неспроможність і нездатність виконати те, що від нього вимагалося. Та робота була непосильною. Вона за своєю природою і своїм характером була надто надзвичайною і вимагала того, що зробити, як відчував Мойсей, в нього не було ні сили, ні здібності; він відчував свою слабкість і просив Бога знайти когось іншого. … Ці почуття просто придавили його, і він заговорив до Господа, кажучи: “Ну хто я такий, що необхідно мене посилати на виконання цієї величезної роботи, адже її не можна виконати, маючи такі можливості, як мої. …

Такими були почуття й уявлення Мойсея, і він хотів, щоб вони подіяли на Бога. І так було від самого початку; коли Господь покликав людей, вони відчували свою неспроможність; і так є, коли старійшинам пропонують виступати перед вами. І те саме відбувається зі старійшинами, яких покликають йти до народів землі проповідувати євангелію. Вони відчувають свою нездатність. Вони відчувають свою недостатність. …

Тоді, коли був покликаний Єремія, він відчував те саме, що й Мойсей. Він сказав, що Господь покликав його бути пророком не лише для дому Ізраїлевого, але й для всіх навколишніх народів. Він був ще дитиною, як і Джозеф Сміт, коли Бог вперше явився йому. Джозефу було тільки лише неповні 14 років—це ще певною мірою дитина,—він був необізнаний з тим, що світ вважав мудрістю й знанням,—так само, як це було і з Єремією, коли Бог вперше покликав його,—він сказав: “Я ще юнак. Як я можу виконати цю величезну роботу, яку Ти вимагаєш від моєї руки, нести на собі ці тяжкі обов’язки, які Ти пропонуєш покласти на мої плечі?” Він не приймав ні серцем, ні почуттями той задум—виконати цю тяжку роботу. Але Бог сказав йому, … щоб заспокоїти: “Ще поки тебе вформував в утробі матерній, Я пізнав був тебе”. Тобто Він сказав, що Він знав Єремію у [передземному] світі і що він виконає те, що Господь вимагав з його рук; “і ще поки ти вийшов із нутра, тебе посвятив, дав тебе за пророка народам”. [Див. Єремія 1:5–6]. І Єремія пішов, і завдяки силі Всемогутнього він виконав те, що Господь вимагав від його рук. …

Тож Господь чинить не так, як чинять люди. Він діє інакше. Про це казав апостол Павло. Він сказав: “Ви покликані. Не мудрі покликані, але Бог покликав немудрих, щоб засоромити мудрих”. [Див. 1 Коринтянам 1:25–27]. І апостоли, яких покликав Бог, яких покликав Ісус, Син Божий, на яких клав руки Свої, щоб дати їм Своє священство і Своє повноваження виконувати Свою роботу,—вони не були освіченими; вони не були обізнаними в науках, вони не займали високого становища в Юдеї—вони були бідними й неосвіченими, займалися в житті простою працею. … Дійсно таки Господь діє по-іншому. Він покликає не так, як покликають люди. І люди дуже схильні [бентежитися] тим, як Бог покликає; найкращі з людей, наймудріші з людей дуже часто [бентежаться]. Мойсея [бентежило], як Господь дасть йому здійснити те, що вимагав від нього, але він був навчений цього пізніше. Господь допомагав і підтримував Мойсея дивовижним чином, щоб переконати його братів, Ізраїль, коли він був перед очима у великого Єгови. Мойсей говорив до них і розповів про свою місію, і вони зрештою дали свою згоду. Вони сприйняли і прийняли його поради і його провідництво, і він вивів їх із землі рабства в Єгипті. Він досяг успіху і добився його не завдяки власній мудрості, а приписував усі свої успіхи Всемогутньому Богу, Який покликав його. Так робимо й ми. …

Що ж, достатньо констатувати, що Бог покликав нас. Ми не проповідуємо, [якщо тільки] цього не вимагає Бог. Навряд чи можна вказати на когось серед старійшин Ізраїля, у кого б не зомліло серце, якби його було покликано проповідувати євангелію, виконувати дані йому обов’язки і дотримуватися взятих зобов’язань. Я помічаю, що найкращі промовці, які будь-коли промовляли з цієї кафедри, коли їх покликали, відчували страх і просили віри й підтримки присутніх. І вони виходили вперед у силі Єгови і зі страхом і тремтінням проголошували Його волю; але то була не їхня власна сила й мудрість, з якими вони зверталися до святих останніх днів. І хоч, можливо, вони ніколи не мали переваг здобутої в коледжі освіти, усе ж вони стояли перед зібранням, покладаючись не на власну силу, а на силу й могутність євангелії4.

Ми не можемо завжди робити те, що нам подобається, але ми будемо мати силу робити те, що ми повинні робити. Господь даватиме нам силу робити це5. [Див. рекомендацію 2 на с. 161].

Ми були покликані діяти в ім’я Бога і визнаємо Його руку в усіх добрих справах, які чинимо.

Те, що ми робимо, ми виконуємо в ім’я Господа Бога Ізраїлевого, і ми готові визнавати руку Всемогутнього в усьому, що робимо. Коли Мойсей виступив уперед як визволитель Дітей Ізраїлевих з їхньої єгипетської неволі, він представив себе не так, як це зробив би звичайний визволитель, а він йшов в ім’я Господа Бога Ізраїлевого, маючи наказ здійснити їхнє звільнення силою і владою, які він отримав від Бога. І з моменту, коли він постав перед ними у цій ролі, і аж до завершення своєї роботи він діяв в ім’я Господа і від Його імені, а не за власною мудрістю або винахідливістю, і не тому, що мав надзвичайні розумові здібності у порівнянні з рештою людства. Господь явився йому у палаючому кущі й наказав йти вперед і виконати особливу роботу, яка стосувалася миру, щастя і спасіння великого народу; і успіх та процвітання цього народу залежали від здійснення того, що Бог Небесний відкрив йому через одкровення. Успіх і процвітання були цілковито гарантовані йому тим фактом, що призначена йому робота не була придумана ним самим, а прийшла від Єгови. …

Це ж стосується і нас самих. Велика робота, що тепер виконується—збирання народу з народів землі, не зародилася в розумі якоїсь людини чи групи людей, а прийшла від Всемогутнього Господа6.

Ми покладаємося на Бога; і в усіх своїх трудах і справах, і в усьому нашому успіху, який приходить до нас в наших трудах, ми відчуваємо: усе це вершить Бог7.

Ми прийшли в цей світ заради великої мети, тієї ж, що й Ісус, наш старший брат,—чинити волю і справи нашого Батька; у цьому—мир, радість і щастя, збільшення мудрості, знання і сили Бога; поза цим—немає обіцяних благословень. Тож давайте присвятимо себе праведності, давайте допомагати кожному і всім ставати кращими й щасливішими; усім чинити добро і нікому не чинити зла; шанувати Бога і слухатися його священства; розвивати в собі й зберігати просвітлену совість та йти за Святим Духом; не знесилюватися, міцно тримаючись за те, що є добрим; терпіти до кінця—і тоді ваша чаша радості буде повна аж через край, бо великою буде ваша винагорода за ваші випробування і страждання від спокус, за ваші тяжкі муки, за тугу вашого серця й сльози; так, наш Бог дасть вам вінець невмирущої слави8. [Див. рекомендацію 3 далі].

Рекомендації для вивчення і навчання

Візьміть до уваги ці ідеї, вивчаючи розділ або готуючись до навчання. Додаткові пропозиції див. на с. vii–x.

  1. Вивчіть підрозділ, що починається на с. 155. Як ви можете дізнатися, що ваше око є єдиноспрямованим до слави Божої? Як можуть батьки допомогти своїм дітям тримати їхнє око єдиноспрямованим до слави Божої у світі, де так багато відволікаючого?

  2. Прогляньте сказане Президентом Сноу про Мойсея та Єремію (сс. 157–160). Як ці розповіді можуть допомогти нам у наших стараннях служити у кворумах священства, у Товаристві допомоги та інших церковних організаціях?

  3. Президент Сноу навчав, що ми повинні служити “в ім’я Господа” (c. 160). Як би ви описали людину, яка діє в ім’я Господа? Подумайте про можливості, які у вас є, щоб служити в ім’я Господа.

  4. У цьому розділі Президент Сноу кілька разів вживає слова успіх та успішний. У чому відрізняється Господнє визначення успіху від визначення, яке дає успіху світ? Чому ми можемо бути впевнені в успіху, якщо виконуємо Божу волю?

Відповідні уривки з Писань: Филип’янам 4:13; 2 Нефій 10:24; Мосія 3:19; Геламан 3:35; 10:4–5; 3 Нефій 11:10–11; 13:19–24; УЗ 20:77, 79; Мойсей 4:2

Допомога вчителю: “Не бійтеся мовчання. Часто людям потрібен час, щоб подумати над запитанням і відповісти на нього або передати свої почуття. Можна зробити паузу після того, як поставили запитання, після того, як було розказано про духовний досвід, або коли людині було важко висловитися” (Навчати—немає покликання величнішого, сс. 66–67).

Посилання

  1. В “Anniversary Exercises,” Deseret Evening News, Apr. 7, 1899, 9–10.

  2. “The Object of This Probation,” Deseret Semi-Weekly News, May 4, 1894, 7.

  3. В Conference Report, Oct. 1899, 2.

  4. Salt Lake Daily Herald, Oct. 11, 1887, 2.

  5. Deseret News, May 15, 1861, 82.

  6. Deseret News, Dec. 8, 1869, 517.

  7. Salt Lake Daily Herald, Oct. 11, 1887, 2.

  8. В Eliza R. Snow Smith, Biography and Family Record of Lorenzo Snow (1884), 487.

У Гефсиманському саду Спаситель сказав: “Не Моя, а Твоя нехай станеться воля!” (Лука 22:42).

Мойсей “приписував усі свої успіхи Всемогутньому Богу, Який покликав його. Так робимо й ми”.