Учення Президентів
Розділ 20: Царство Боже рухається вперед


Розділ 20

Царство Боже рухається вперед

“Це—справа тих, хто зобов’язався займатися [Божою] роботою, щоб її поширювати й рухати вперед. … Якщо треба зробити крок уперед, то його необхідно зробити”.

З життя Лоренцо Сноу

У 1844р., під час виконання завдання на сході Сполучених Штатів, Лоренцо Сноу дізнався про мученицьку смерть пророка Джозефа Сміта і його брата Гайрума. Він сказав: “Звістка про цю жахливу подію, звичайно ж, прийшла цілком несподівано і так глибоко мене вразила й так прибила горем, що словами цього не передати”. Виконуючи вказівки Кворуму Дванадцятьох Апостолів, він зробив всі необхідні приготування, щоб повернутися додому в Наву, Іллінойс1.

Пізніше він згадував: “За життя Джозефа дехто вважав, що ця Церква не може досягти успіхів, якщо її вестиме не він, і коли настав час, що він пішов як мученик з цього світу у світ духовний, святі по всьому Божому царству надзвичайно розхвилювалися. Його смерть була несподіваною. Їм важко було зрозуміти, як тепер усе буде. Тоді відповідальність [вести Церкву] перейшла на Кворум Дванадцятьох Апостолів; і завдяки Божим благословенням, які були дані їм, і духу натхнення, який перебував у їхній душі, і під проводом Всемогутнього, царство рухалося вперед”2.

Другий Президент Церкви, Бригам Янг, помер у 1877 р., він вів Церкву впродовж 33 років. Старійшина Лоренцо Сноу, на той час член Кворуму дванадцятьох, знову став свідком зміни в земному провідництві Церкви. Згодом він сказав, що Президент Янг “пішов з життя майже несподівано. Навряд чи святі були готові до цього. Але все одно Боже царство і далі рухалося вперед”3.

Коли в 1887 р. помер Джон Тейлор, третій Президент Церкви, старійшина Сноу запевнив святих: “Тепер Господь вважає за доцільне покликати з цієї сцени страждань, з цієї сцени мук нашого любого брата, Президента Тейлора; а Церква й далі рухається вперед”4.

У 1898 р., майже через 11 років після цього запевнення, яке Лоренцо Сноу дав святим на похороні Президента Тейлора, такого запевнення потребував уже він сам. У той час він служив президентом Кворуму дванадцятьох. Президент Уілфорд Вудрафф служив Президентом Церкви; його здоров’я погіршувалося й погіршувалося. Президент Сноу знав, що, відповідно до встановленого порядку зміни провідництва в Церкві, у разі смерті Президента Вудраффа, головувати в Церкві доведеться йому. Одного вечора він особливо ясно відчув, якою важкою є ця відповідальність. Розмірковуючи над своєю неготовністю взяти на себе провідництво в Церкві, він зайшов у кімнату в Солт-Лейкському храмі, щоб помолитися на самоті. Він просив Бога зберегти життя Президента Вудраффа, однак і пообіцяв, що буде виконувати будь-який обов’язок, якого вимагатиме від нього Бог.

Президент Вудрафф помер 2 вересня 1898 р., невдовзі після тієї палкої молитви президента Сноу у храмі. Президент Сноу перебував у Бригам-Сіті, що за 60 миль (100 кілометрів) на північ від Солт-Лейк-Сіті, коли отримав звістку про це. Він зібрався і того ж вечора поїхав потягом у Солт-Лейк-Сіті. По приїзді він знову пішов у храм, щоб там, в окремій кімнаті, помолитися. Він усвідомлював свою невідповідність такій посаді, проте висловив свою готовність виконувати Господню волю. Він просив настанов і чекав на відповідь, але відповідь так і не прийшла. Тож він пішов з кімнати.

Вийшовши у великий коридор, він отримав відповідь—і запевнення,—якого прагнув. Перед ним стояв воскреслий Спаситель, Який сказав йому, що саме потрібно робити. Пізніше Президент Сноу розповів про цю подію своїй онуці, Еліс Понд. Еліс записала ту розповідь, яку почула від свого дідуся у Солт-Лейкському храмі:

“У великому коридорі, що вів до целестіальної кімнати, я йшла на кілька кроків попереду дідуся, коли він зупинив мене і сказав: “Зачекай хвилинку, Еллі, я хочу тобі щось сказати. Ось саме тут Господь Ісус Христос явився мені, коли помер Президент Вудрафф. Він наказав мені негайно реорганізувати Перше Президентство Церкви, а не чекати, як це було після смерті попередніх Президентів, і стати наступником Президента Вудраффа”.

Дідусь зробив ще один крок до мене і, простягнувши свою ліву руку, сказав: “Він стояв ось тут, приблизно в трьох футах [в метрі] над підлогою. Здавалося, що Він стояв на плиті з чистого золота”.

Дідусь розповів мені, якою славетною є зовнішність Спасителя, і описав Його руки, ноги, обличчя і прекрасні білі шати—усе такої неземної білизни і яскравості, що він ледве міг дивитися на Нього.

Тоді [дідусь] підійшов ще на крок, поклав свою праву руку мені на голову і сказав: “А тепер, онучко, я хочу, щоб ти запам’ятала, що це—свідчення твого дідуся, сказане тобі його власними вустами, що він дійсно бачив Спасителя тут, у храмі, і говорив з Ним лицем до лиця”5.

Розмова Президента Сноу зі Спасителем була священним підтвердженням істини, яку він знав уже впродовж багатьох років—Ісус Христос є головою Церкви. Натхненний цією істиною, Президент Сноу неодноразово свідчив, що Церква, попри будь-який спротив, буде розвиватися і далі. Він висловив свою вдячність за привілей брати участь у подальшій роботі Господа в останні дні. У жовтні 1898 р., під час генеральної конференції, на якій його було підтримано як Президента Церкви, він сказав: “Давайте вирішимо у своєму серці, давайте у своїй душі свідчити Господу, що ми до наступної генеральної конференції станемо кращим народом, більш об’єднаним народом, ніж є сьогодні. Такими повинні бути почуття і рішучість кожного чоловіка і кожної жінки, присутніх зараз на цьому урочистому зібранні. Я відчуваю в серці, що старатимуся бути більш відданим інтересам Божого царства і досягненню Його цілей, ніж був у минулому”6. [Див. рекомендацію 1 на с. 257].

Учення Лоренцо Сноу

На виповнення пророцтва, Господь відновив на землі Свою Церкву.

Як слуга Бога, я свідчу про Його волю стосовно дев’ятнадцятого століття, яку було відкрито через одкровення. Її було повідомлено Його власним голосом з небес, особистим явленням Його Сина і служінням святих ангелів. Він наказав усім людям повсюди покаятися, відвернутися від своїх лихих шляхів та неправедних бажань, охриститися для відпущення своїх гріхів, щоб вони могли отримати Святого Духа і могли спілкуватися з Ним. Він розпочав роботу викуплення, про яку сповіщали всі святі пророки, мудреці і провидці всіх віків і всіх народів7.

Мормонізм, як називають справжню релігію святих останніх днів, не претендує на те, щоб бути чимось новим і стосуватися виключно цього покоління. Він заявляє про себе як про первісний план спасіння, який був установлений на небесах ще до існування світу і який відкривався людині в різні епохи. Ми, як народ, справді віримо в те, що цю релігію сповідували Адам, Енох, Ной, Авраам, Мойсей та інші давні достойники—кожний у свою чергу, кожний у свій розподіл. … Мормонізм, коротко кажучи,—це первісна християнська віра, яку було відновлено, це давня Євангелія, яку було повернуто знову—у цей час, у час введення останнього розподілу, що передує Тисячоліттю і завершує роботу викуплення, що стосується цієї планети8.

Ми можемо бачити руку Всемогутнього, що встановлює царство, про яке було сказано багато віків тому пророком Даниїлом,—царство, яке буде міцніти й розширюватися, поки не заповнить усю землю [див. Даниїл 2:44], коли світло і знання будуть настільки поширені, що не буде необхідності людям казати одне одному: “Пізнай Господа!” Бо всі знатимуть [Його], від малого їхнього й аж до великого їхнього” [див. Єремія 31:34]; і коли Дух Господній буде зливатися на всю плоть такою мірою, що їхні сини і їхні дочки будуть пророкувати, їхні старі бачитимуть сни, а їхні юнаки—видіння [див. Йоіл 3:1], і коли не буде чинитися нічого лихого, що б шкодило чи руйнувало на всій святій горі Господній [див. Ісая 11:9]9. [Див. рекомендацію 2 на с. 257].

Церква Ісуса Христа Святих Останніх Днів будується на надійному фундаменті, і вона буде рухатися вперед, попри будь-який спротив.

Брати і сестри, Бог встановив Свою Церкву і Своє Царство на землі задля користі й благословення людської сім’ї, щоб направляти їх шляхом істини, готувати їх до піднесення в Його присутності та до Його славетного пришестя і Його царства на землі. Його цілі будуть досягнуті попри всі вияви спротиву, які тільки можуть виявлятися злочестивими людьми і силами темряви. Усе, що ставатиме на шляху цієї роботи, буде зметене. Ніщо не зможе протистояти Його могутності, а все, що Він постановив, буде повністю виконано і досконало завершено. Любов Бога до Свого народу буде тривати й залишатися з ними, і вони будуть перемагати в Його могутності10.

А тепер скажіть, що це царство можна знищити! … Ну звісно ж, це так само можливо, як вам можливо зірвати зірки з небесної тверді або збити місяць чи сонце з їхніх орбіт! Зробити цього ніколи не вдасться, бо це—робота Всемогутнього11.

Боже царство рухається вперед з силою й могутністю, з грандіозним і чудовим успіхом12.

Ця робота відбувається на надійному фундаменті, бо встановлена на скелі віків. … Не залежно від того, що хтось зіб’ється зі шляху і зазнає краху своєї віри, Церква буде рухатися вперед13.

Ця Церква вистоїть, бо вона—на міцній основі. Вона встановлена не людиною, не завдяки вивченню Нового чи Старого Завіту, не завдяки вивченому в коледжах чи семінаріях—вона прийшла прямо від Господа. Господь показав це нам, відкриваючи через Святого Духа світло та істину, і кожна людина може отримати Цей Самий Дух.

… Він дає нам знання про те, що нам слід робити, оскільки ми з готовністю присвячуємо своє життя [Богу], а не чинимо всупереч цьому знанню. Він відкриває нам таємниці целестіального царства, і Він постійно сповіщає нам про те, чого ми ніколи не знали до цього. Це знання і розум постійно збільшуються в нас.

… Ми отримали надто багато знання, аби нам завадили в досягненні наших цілей. Нехай ті, хто хоче переслідувати і подолати мормонізм, продовжує робити свою роботу. … Наша ж робота—зростати у пізнанні Бога, виконувати заповіді Бога, бути вірними і продовжувати з року в рік посилюватися й ставати все більше й більше досконалими14. [Див. рекомендацію 3 на с. 257].

Ми—Божий народ, і Він буде захищати нас, коли ми йдемо вперед і робимо все, що Він вимагає.

У багатьох випадках … там, де знищення Божого народу здавалося неминучим і не видно було шляху для втечі, … несподівано ставалося те чи інше, що було підготовлено для їхнього спасіння і перешкоджало неминучому знищенню. Ми бачимо це у випадку ізраїльтян, яких вів Мойсей. Коли вони дійшли вже до Червоного моря і єгипетське військо з тилу загрожувало їм знищенням, здавалося, у них не було вже шляху втекти, але в ту мить, коли їх необхідно було звільнити, дивіться, цей шлях з’явився і вони були врятовані [див. Вихід 14:10–25].

Так було і так завжди буде з нами. Якими б дуже великими не здавалися наші труднощі, все одно нам буде надано можливість врятуватися, якщо ми й самі будемо виконувати обов’язки, покладені на нас як Божих дітей. Але у майбутньому може виникнути необхідність—і я хочу наголосити на цьому—для декого зі святих діяти так, як Естер, цариця, і бути готовими пожертвувати все і всім, що вимагатиметься від їхніх рук, задля порятунку святих останніх днів.

Перш за все ми повинні знати: ми—Божий народ. … Це наша справа—вийти вперед, як вийшла Естер, і бути готовими ризикувати всім заради спасіння народу. Приймаючи таке нелегке завдання, Естер сказала: “Якщо я загину, то загину”. [Див. Естер 4:3–16]. … Але народ Божий не загине. Завжди в гущавині знайдеться баран для їхнього порятунку [див. Буття 22:13]. …

… Господь сказав: “Я постановив у Своєму серці, … що Я випробую вас в усьому, чи перебуватимете ви в Моєму завіті, навіть до смерті, щоб вас було знайдено достойними. Бо якщо ви не перебуватимете в Моєму завіті, ви не достойні Мене”. [Див. УЗ 98:14–15]. У нас є заради чого жити; у нас є заради чого померти. Але справа не в смерті. Є спасіння й життя, якщо Божий народ—ті, хто себе називає послідовниками Господа Ісуса Христа,—будуть виконувати Його заповіді і чинити те, що є прийнятним в Його очах. У наміри Всемогутнього не входить дозволити знищення Свого народу. Якщо ми будемо чинити правильно і будемо виконувати Його заповіді, Він справді врятує нас у кожній важкій ситуації15. [Див. рекомендацію 4 на с. 257].

Зараз для нас час упокоритися перед Богом і завершити роботу, яку Він довірив нам.

Це—справа тих, хто зобов’язався займатися Його роботою, щоб її поширювати й рухати вперед, … без нарікань і примушень; якщо треба зробити крок уперед, то його таки необхідно зробити16.

Тепер для святих останніх днів настав час упокоритися перед Всемогутнім. … Тепер для святих останніх днів настав час зрозуміти, чого вони зобов’язалися дотримуватися; тепер для святих останніх днів настав час покаятися у своїх гріхах і безглуздях і звертатися до Всемогутнього, щоб від Нього могла прийти допомога; … щоб ми могли рухатися вперед і завершити велику роботу, ввірену нашій опіці17.

Ми залучені до Божої роботи. Наші перспективи—чудові, однак давайте завжди пам’ятати, у кожній справі своїх рук, що ми—слуги Бога і виконуємо Його волю. Нехай наша цілісність не слабне, а наша віра нехай постійно міцніє у всі роки нашого життя. Мене задовольнятиме місце, де Провидіння поставить мене діяти, і я питатиму Господа, що я можу зробити, аби допомагати у побудові Божого царства на цьому місці, і проситиму допомогти мені заробити на утримання моєї сім’ї18.

Ми можемо зростати у знанні й силі і збільшувати свою здатність будувати Боже царство на землі, своєю старанністю, своєю смиренністю й вірністю завітам, які ми склали19.

Через нашу необізнаність і не повне розуміння шляхів Господа та Його цілей може виявитися, що у своєму подальшому марші для здійснення програми, поставленої перед нами, ми іноді доходимо до якогось місця, щоб зупинитися на перепочинок, але справа в тому, що за цією програмою такий перепочинок не передбачено і не може бути передбачено, а треба, щоб люди продовжували свою роботу, довірившись Божим обіцянням.

… Нехай же кожна людина буде вірною й дуже старанною у виконанні Божих заповідей і зміцнюється у бажанні чинити добро оточуючим; і якщо, згадуючи про минуле, ми виявимо, що не робили точно так, як підказували нам наші совість і обов’язок, то давайте виправдаємося перед Богом і людиною, щоб ми могли підготуватися до кожної можливої події. Давайте трудитися й далі, щоб будувалися храми і будинки поклоніння; давайте продовжувати навчати [своїх] дітей і вести їх у страху Господньому, і давайте й надалі нести Євангелію дальнім народам. …

Це—Божа робота, і Він спрямовує її курс і прогрес на землі, і ця робота завжди повинна займати найважливіше місце в наших думках; і йдучи шляхом обов’язку, ми безсумнівно можемо залишатися вірними, непохитними і рішучими у досягненні своєї мети і тим самим показати світу нашу віру й відданість принципам істини, які відкрив Бог. …

Є велика ймовірність того, що Господь може допустити, щоб ми опинилися в дуже важкому становищі, яке вимагатиме великої жертви з рук Його народу. Питання до нас: “Чи принесемо ми ту жертву?” Ця робота—робота Всемогутнього, і благословення, на які ми сподіваємося і які були обіцяні, прийдуть тільки після того, як ми перевіримо себе і витримаємо тяжкі випробування. Я не намагаюся сказати цьому народу, що перед ними є або перед ними немає тяжких випробувань, через які їх буде покликано пройти; питання до мене—чи підготовлений я, щоб отримати й правильно використати кожне благословення, яке Господь призначив для мене і для Свого народу; або, з іншого боку, чи підготовлений я, щоб принести кожну жертву, яку Господь може вимагати від моїх рук? Я б не дав і попелу від спаленої житньої соломи за будь-яку релігію, заради якої не варто було б жити і заради якої не варто було б вмерти; і я б не високо оцінив людину, яка не бажає пожертвувати всім заради своєї релігії.

Що ж, те, що я [кажу] одному, те кажу усім: “Йдіть далі! Йдіть далі, здобудьте спасіння від Господа і не стійте на місці”20. [Див. рекомендацію 5 нижче].

Рекомендації для вивчення і навчання

Візьміть до уваги ці ідеї, вивчаючи розділ або готуючись до навчання. Додаткові пропозиції див. на сс. vii–x.

  1. Ознайомтеся з розповідями, що на сс. 247–251. Що, на вашу думку, означають слова, що Царство Боже рухається вперед? Що саме допомогло вам побачити рух Царства Божого вперед?

  2. В останньому абзаці на c. 251 Президент Сноу згадує чотири пророцтва зі Старого Завіту. Як ці пророцтва збуваються сьогодні?

  3. Уважно прочитайте учення Президента Сноу про рух Церкви вперед, що відбувається попри будь-який спротив (сс. 253–254). Як можуть ці вчення допомогти нам у випадку, коли люди переслідують нас за нашу релігію? Як позначався якийсь спротив на вашому свідченні?

  4. Проаналізуйте другий і третій абзаци підрозділу, який починається на с. 254. Якщо б від нас вимагалося йти на якісь жертви, то чого ми можемо навчитися від Естер? У таких ситуаціях як, на вашу думку, допоможе нам знання, що “ми—Божий народ”?

  5. В останньому підрозділі цього розділу Президент Сноу радить членам Церкви будувати Боже царство там, де Господь ставить їх. Як саме батьківські старання вдома допомагають будувати Боже царство по всій землі? Як можуть будувати Боже царство домашні вчителі і візитні вчительки?

Відповідні уривки з Писань: Матвій 24:14; Етер 12:27; Мороній 7:33; УЗ 12:7–9; 65:1–6; 128:19–23

Допомога вчителю: “Часто буває корисним після проведення попереднього уроку обдумати план проведення наступного. Можливо, відразу після проведенння уроку у вас найкраще складатиметься думка про тих, кого навчаєте, про їхні потреби й уподобання” (Навчати—немає покликання величнішого, с. 97).

Посилання

  1. Див. Eliza R. Snow Smith, Biography and Family Record of Lorenzo Snow (1884), 79–82.

  2. В “Laid to Rest: The Remains of President John Taylor Consigned to the Grave,” Millennial Star, Aug. 29, 1887, 549.

  3. В “Laid to Rest: The Remains of President John Taylor Consigned to the Grave,” 549.

  4. В “Laid to Rest: The Remains of President John Taylor Consigned to the Grave,” 549.

  5. Alice Pond, в LeRoi C. Snow, “An Experience of My Father’s,” Improvement Era, Sept. 1933, 677; див. також переписку між старійшиною Джоном А. Уідтсоу та Ноа С. Пондом, чоловіком Еліс Армеди Понд за 30 жовт. 1945 р. та 12 лист. 1946 р., Бібліотека історії Церкви. Еліс було трохи більше двадцяти років, коли вона отримала ендаумент і була запечатана до свого чоловіка і коли Президент Сноу розповів їй про подію, що сталася з ним у храмі.

  6. В Conference Report, Oct. 1898, 55.

  7. “Greeting to the World by President Lorenzo Snow,” Deseret Evening News, Jan. 1, 1901, 5.

  8. “‘Mormonism’ by Its Head,” Land of Sunshine, Oct. 1901, 252.

  9. Deseret News, Jan. 24, 1872, 597.

  10. Deseret Semi-Weekly News, Oct. 4, 1898, 1.

  11. Deseret News, Jan. 24, 1872, 598.

  12. Deseret Weekly, Nov. 4, 1893, 609.

  13. Millennial Star, May 12, 1890, 293; з детального переказу виступу Лоренцо Сноу на генеральній конференції у квітні 1890 р.

  14. В Conference Report, Apr. 1900, 3–4.

  15. Deseret News, Nov. 22, 1882, 690.

  16. Deseret News: Semi-Weekly, June 27, 1882, 1.

  17. Deseret News, Nov. 22, 1882, 690.

  18. В Journal History, July 11, 1865, 2.

  19. Deseret News, May 15, 1861, 82.

  20. Deseret News: Semi-Weekly, June 27, 1882, 1.

Президент Сноу свідчив про Відновлення євангелії, яке було здійснене через пророка Джозефа Сміта.

“Брати і сестри, Бог встановив Свою Церкву і Своє Царство на землі задля користі й благословення людської сім’ї”.