Стати свідком Христа

Бути свідком Ісуса Христа у найглибшому сенсі—це мати непохитне особисте свідчення, що він є божественним Сином Божим, Спасителем і Викупителем світу. Стародавні апостоли знали, що Ісус був обіцяним Месією. Вони з особистого досвіду знали про Його реальне воскресіння. Однак свідкові Христа не обов’язково бачити Його чи бути в Його присутності. Коли Петро свідчив Ісусові: “Ти—Христос, Син Бога Живого”,—Господь відповів, що це знання не було отримано внаслідок фізичного перебування Петра поряд з Ісусом чи з його власного досвіду, але тому, що Небесний Батько відкрив це для нього (див. Матвій 16:15–17). Ісус пояснив Хомі, що людина може мати таку ж віру або свідчення, як і Хома, не доторкаючись до Нього і не бачачи Його: “Промовляє до нього Ісус: “Тому ввірував ти, що побачив Мене? Блаженні, що не бачили й увірували!” (Іван 20:29).

Як правило, наше свідчення про Христа починається зі свідчення інших—людей, яких ми знаємо, чи про яких знаємо і яким довіряємо. Ми маємо записане свідчення апостолів, що “Бог Ісуса Цього воскресив, чого свідки всі ми!” (Дії 2:32). Ми маємо Старий і Новий Завіти про Його передвисвячення, служіння і Спокуту. Ми маємо ще одне свідчення— Книгу Мормона, основна мета якої “переконати Юдея й Іновірця, що Ісус є Христос, Бог Вічний, Який являється до всіх народів”¹. Ми маємо свідчення пророка Джозефа Сміта, що він бачив і чув, як Батько, вказуючи на Ісуса, проголосив: “Цей Мій Улюблений Син, слухай Його!” (Джозеф Сміт—Історія 1:17), і пізніше свідчення пророка, що “після багатьох свідчень, які було дано про Нього, ось, останнє з усіх, яке ми даємо про Нього: Що Він живе! Бо ми бачили його, саме праворуч від Бога; і ми чули голос, що засвідчив, що він є Єдинонародженим від Батька” (УЗ 76:22–23). Ми маємо особливих свідків у наш час, які живуть серед нас і від кого на свої власні очі й вуха ми отримуємо стверджуюче свідчення. Крім того, багато з нас мають благословення чути свідчення батьків, дідусів, бабусь і вірних друзів.

Ті, хто входить у завіт хрищення, отримує особливе обдарування віри в Ісуса Христа, а з даром Святого Духа приходить доказ того, що свідчення, які ми отримуємо про Христа, є істинними. Нефій стверджував, що це станеться: “І тоді ви на цій вузькій і тісній путі, яка веде до вічного життя; так, ви увійшли через ворота; ви діяли згідно з заповідями Батька і Сина; І ви отримали Святого Духа, Який свідчить про Батька і Сина, на виконання обіцяння, яке Він дав, що якщо ви ввійдете цим шляхом, ви отримаєте” (2 Нефій 31:18; курсив додано).

Це—духовний дар: вірити словам інших, і подальший дар, даний “Святим Духом[,] знати, що Ісус Христос є Син Бога і що Його було розіп’ято за гріхи світу” (УЗ 46:13).

Це свідчення часто приходить через відчуття—палання у грудях, спокій, відчуття впевненості, просвітлення. Господь дав Оліверу Каудері свідчення про Книгу Мормона у вигляді духовних відчуттів, які підтверджували, що “слова або робота, яку ти пишеш, є істинними” (УЗ 6:17). Потім Господь додав: “Якщо ти бажаєш додаткового свідчення, розкинь розумом про ту ніч, коли ти волав до Мене у своєму серці, щоб ти міг знати про істинність цього. Хіба Я не приніс мир твоєму розуму щодо цього? Яке більше свідчення ти можеш мати, ніж від Бога?” (УЗ 6:22–23). Дух, який приносить спокій у розум людини— це не єдиний спосіб отримання свідчення, але оскільки це Божий спосіб, то не може бути величнішого. Просто бенкетуючи словами Христа в Писаннях ми можемо “свідчити, що [ми] чули [Його] голос і знає[мо] [Його] слова” (УЗ 18:36), ми можемо свідчити завдяки підтверджуючому духовному відчуттю від Бога, що знаємо Його Сина і що Він живий.

Під час Свого служіння у Західній півкулі Спаситель дав цю заповідь: “Тримайте свій світоч: щоб він міг сяяти світові. Знайте, Я є світоч, який ви будете піднімати —те, що ви бачили, як Я роблю” (3 Нефій 18:24). Необхідно, щоб люди змогли побачити в нас риси Ісуса Христа. Те, як ми чинимо, розмовляємо і навіть думаємо, буде відображенням Його і Його шляхів. Алма казав про це як про могутню зміну в нашому серці і про Його образ на наших обличчях (див. Алма 5:14). З того ж приводу Господь дав заповідь, щоб ми були такими, як Він (див. 3 Нефій 27:27). Хоча ми й не були разом з Ним під час Його служіння, однак, досліджуючи Писання, ми бачимо Ісуса і те, що Він казав і робив. Наслідуючи цей взірець, ми свідчимо про Нього.

Я пригадую приклад одного католицького священика, з яким я познайомився під час нашого спільного громадського служіння у Нешвіллі, шт. Теннессі. Священик Чарльз Стробель розробив проект того, як повернути до нормального життя бездомних людей. Ця програма передбачала проведення тренінгів для невеличких груп бездомних, під час яких вони засвоювали навички повноцінного життя і здобували професію. Він присвятив безліч часу, допомагаючи цим людям докорінно змінити своє життя на краще й стати упевненими у собі. Я був здивований, дізнавшись, що зовсім недавно його матір було вбито бездомним чоловіком. Христової любові священика Стробеля вистачало навіть на тих, серед яких було знайдено того чоловіка, який жорстоко позбавив життя його матір.

Головне послання апостолів і пророків усіх віків—необхідність покаятися, щоб отримати прощення своїх гріхів через Спокуту Ісуса Христа. Наше особисте покаяння є свідченням про Нього і про силу Його благодаті прощати й очищати нас. Нам не потрібно досягати досконалості, щоб наше свідчення було дієвим. Нам потрібно лише намагатися жити за нормами Спасителя. Президент Езра Тефт Бенсон (1899–1994) мудро порадив бути терплячими і працьовитими у цьому процесі:

“Ставати такими, як Христос,—це мета всього життя, і часто зростання і зміни відбуваються повільно, майже невідчутно. …

На кожного Павла, кожного Еноша і кожного царя Ламонія приходяться сотні й тисячі людей, які бачать, що процес покаяння дуже непомітний, майже невидимий. День за днем вони наближаються до Господа, ледве усвідомлюючи, що розбудовують богоподібне життя. Вони живуть спокійно, виявляють добро, служать, виконують обов’язки. Вони подібні до ламанійців, яких, за словами Господа, “було хрищено вогнем і Святим Духом, і вони не знали цього” (3 Нефій 9:20; курсив додано)”².

Нефій казав, виявляючи радість: “І ми говоримо про Христа, ми втішаємося у Христі, ми проповідуємо Христа, ми пророкуємо про Христа, і ми записуємо наші пророцтва, щоб наші діти могли знати, до якого джерела їм звертатися за прощенням їхніх гріхів” (2 Нефій 25:26). Ми також можемо активно допомагати іншим, особливо своїм дітям, прийти до Христа.

Слова Нефія “ми говоримо про Христа” мають на увазі те, що ми, не вагаючись, говоримо про свої почуття до Спасителя під час розмов і в неформальній обстановці. Часто це ситуація, коли ми віч-на-віч відкрито і по-дружньому можемо обговорити, ким Він є, що робив і чого навчав, заохочуючи й інших людей любити Його і йти за Ним.

Слова “ми втішаємося у Христі” мають на увазі, що ми живемо, як правило маючи щасливий вигляд, що і є відображенням нашої віри в Христа. Ми знаємо, що “Його благодаті достатньо” для нас, щоб бути викупленими від смерті й гріха і щоб удосконалюватися в Ньому (див. Мороній 10:32–33). Хоча й у нас трапляються розчарування й навіть трагедії, ми знаємо, що завдяки Йому нам гарантовано вічне щастя. Якщо наша віра в Христа сяє в нас, ми показуємо людям, які є “струджен[ими] та обтяжен[ими]”, як знайти у Ньому спокій (див. Матвій 11:28–30).

Безсумнівно, що слова “ми проповідуємо Христа” стосуються місіонерів повного дня і місіонерської роботи членів Церкви, але також сюди відноситься й те, що ми робимо під час служби поклоніння, уроків недільної школи та в інших подібних ситуаціях, де Він є темою навчання й настанов. Нашу участь, як у ролі вчителя, так і у ролі учня, також можна назвати свідченням про Нього, а особисте навчання, яке лежить в основі цієї участі, й надалі буде свідчити про наші вірування.

Слова “ми пророкуємо про Христа” означають, що ми висловлюємо своє свідчення про Нього силою Духа (див. 1 Коринтянам 12:3). “Засвідчення Ісусове,—то дух пророцтва” (Об’явлення 19:10). Як і ті, хто в давнину проповідували про Його прихід, ми також підтверджуємо словом і ділом пророцтва про Його Друге пришестя. Виконуючи хрищення й інші священні обряди для наших предків повноваженням священства, відновленим Іллею, “перш ніж день Господній настане, великий і страшний” (Малахія 4:5–6; див. також УЗ 2; 128:17–18), ми свідчимо, що Христос прийде знову і що наші серця мають повернутися до наших батьків, щоб приготувати Його прихід (див. Малахія 4:6; УЗ 2:2).

Слова “і ми записуємо наші пророцтва” мають на увазі мудрість ведення постійних записів нашого свідчення про Христа. Ми розуміємо, що свідчення, яке ми складаємо, “записано на небі, щоб ангели дивилися на нього; і вони радіють за [нас]” (УЗ 62:3). Наші нащадки й інші люди можуть дивитися і радіти нашому свідченню про Христа, написаному чи задокументованому задля їхнього блага ще навіть до того, як деякі з них народилися.

Якщо ви відчуваєте свідчення Святого Духа про Нього, неодноразово підтверджене вашому духові у багатьох випадках і за різних обставин; коли ви у своєму житті намагаєтеся з дня на день рівнятися на світло Його прикладу, і якщо ви свідчите іншим і допомагаєте їм дізнаватися про Нього і йти за Ним, то ви є свідками Ісуса Христа. Бог вкладе у ваше серце бажання бути серед тих, які “сприйняли свідчення про Ісуса” (УЗ 76:51) і були вірними цьому свідченню протягом земного життя (див. УЗ 138:12).