Ми свідчимо про Христа

Ісус насправді був великим Єговою Старого Завіту, який залишив царські оселі Свого Батька нагорі та у Своїй поблажливості прийшов на землю у вигляді немовляти, народженого за найскромніших обставин. Його народження передрікав за багато століть Ісая, який пророче проголосив: “Бо Дитя народилося нам, даний нам Син, і влада на раменах Його, і кликнуть ім’я Йому: Дивний Порадник, Бог сильний, Отець вічности, Князь миру” (Ісая 9:5).

Цей Ісус Христос, про Якого ми урочисто свідчимо, є, за проголошенням Івана Богослова, “Свідок вірний, Первенець з мертвих і Владика земних царів”. Він “нас полюбив і кров’ю Своєю обмив нас від наших гріхів, що вчинив нас “царями, священиками Богові” й Отцеві Своєму, —Тому слава та сила на вічні віки!” (Об’явлення 1:5–6).

Він був і є Сином Всемогутнього. Він був єдиною досконалою людиною на землі. Він зціляв хворих і давав можливість кульгавим ходити, сліпим бачити, глухим чути. Він піднімав з мертвих. Однак Він дозволив, щоб Його життя було забрано під час здійснення Спокути, велич якої знаходиться поза межами нашого розуміння.

Лука описує, що Його страждання були настільки великими, що “піт Його став, немов краплі крови, що спливали на землю” (Лука 22:44). Цей факт також підтверджує і Книга Мормона, і книга Учення і Завіти (див. Мосія 3:7; УЗ 19:18). Страждання у Гефсиманії та на хресті Череповища, усього за кількасот метрів від Гефсиманії, включали в себе як фізичні, так і духовні “спокуси,… біль,… голод, спрагу і втому, навіть більше, ніж людина може витерпіти,—сказав цар Веніямин,—якщо це не до смерті” (Moсія 3:7).

Після мук у Гефсиманії Його арештували, відбувся суд, Йому винесли вирок, потім невимовний біль смерті на хресті, після чого відбувся похорон у гробниці Йосипа і тріумфальний перехід у Воскресіння. Він, звичайне немовля з Віфлеєму, Той, Хто дві тисячі років тому ходив курними дорогами Палестини, став Всемогутнім Господом, Царем над царями, Подавцем спасіння кожній людині. Ніхто не може цілком збагнути славу Його життя чи величність Його смерті, Його всеосяжний дар людству. Ми ясно проголошуємо разом із сотником, який по Його смерті сказав: “Чоловік Цей був справді Син Божий!” (Марк 15:39).

Таким є свідчення завіту Старого світу, Святої Біблії. Але є ще один голос, який належить завіту Нового світу. Це—Книга Мормона. У ній Батько представляє Свого воскреслого Сина, проголошуючи: “Ось мій Улюблений Син, в якому Я задоволений, в якому Я прославив Своє ім’я” (3 Нефій 11:7). Таким божественним вступом починається розповідь про Спасителеве служіння серед “інших овець” (Іван 10:16) після Його вознесіння в Єрусалимі. Протягом усього послання Книги Мормона йдеться про божественність Ісуса Христа і вічні благословення, що можуть мати сини й дочки Бога завдяки Його викупительній любові. Ось слова пророка з Книги Мормона:

“Бо ми старанно працюємо, щоб записати, аби переконати наших братів повірити в Христа, і примиритися з Богом; бо ми знаємо, що це благодаттю ми спасенні після всього, що можемо зробити. …

І ми говоримо про Христа, ми втішаємося у Христі, ми проповідуємо Христа, ми пророкуємо про Христа, і ми записуємо наші пророцтва, щоб наші діти могли знати, до якого джерела їм звертатися за прощенням їхніх гріхів” (2 Нефій 25:23, 26).

До всього цього можна додати проголошення сучасних пророків: “І тепер, після багатьох свідчень, які було дано про Нього, ось свідчення, останнє з усіх, яке ми даємо про Нього: Що Він живе!” (УЗ 76:22). В Ученні і Завітах Він ясно свідчить про Свою божественну роль: “Я є Альфа і Омега, Христос Господь; так, саме Я є Він, початок і кінець, Викупитель Світу” (УЗ 19:1).

У Ньому ми вбачаємо не лише свого Учителя і Доброго Пастиря, але і величний Взірець, Який просить нас: “Коли хочеш бути досконалим,… іди вслід за мною” (Матвій 19:21).

Він є наріжним каменем Церкви, яка носить Його ім’я—Церкви Ісуса Христа Святих Останніх Днів. Немає іншого імені серед людей, яким ми можемо бути спасенні (див. Дії 4:12). Він є творцем спасіння, подавцем вічного життя (див. Євреям 5:9). Немає рівного Йому. І ніколи не було. І ніколи не буде. Дякуємо Богові за дар Його Улюбленого Сина, Який віддав Своє життя, щоб ми могли жити, і Який є головним, непорушним наріжним каменем нашої віри і Його Церкви.

Ми не знаємо, що чекає на нас попереду. Ми живемо у непевному світі. На одних чекають великі досягнення. На інших—розчарування. Хтось матиме багато радості й щастя, хороше здоров’я і благополучне життя. Інші, можливо, матимуть хвороби і смуток. Ми не знаємо. Але одне ми знаємо напевно. Яким би не було майбутнє, є Викупитель світу, який, подібно до Полярної зірки, є міцним і непохитним якорем нашого вічного життя. Він—скеля нашого спасіння, наша сила, наша втіха—основа нашої віри.

На сонці і в тіні ми дивимося на Нього, а Він є, щоби з посмішкою підтримувати нас.

Він—у центрі нашого поклоніння. Він—Син живого Бога, Першонароджений від Батька, Єдинонароджений у плоті. Він “воскрес із мертвих,— первісток серед покійних” (1 Коринтянам 15:20). Він— Господь, Який прийде знову, “щоб царювати на землі над Своїм народом” (УЗ 76:63); див. також Михей 4:7; Об’явлення 11:15).

На землі не було величнішого за Нього. Ніхто не приніс такої жертви, як Він, і ніхто не дав подібного благословення. Він—Спаситель і Викупитель світу. Я вірю в Нього. Я однозначно і беззастережно заявляю про Його божественність. Я люблю Його. Я промовляю ім’я Ісуса Христа з благоговінням і подивом. Він—наш Цар, наш Господь, наш Учитель, живий Христос, Який стоїть по правицю Свого Батька. Він живе! Він живе, неперевершений і прекрасний, живий Син живого Бога.