Хто такий Ісус Христос?

Пророки Старого Завіту називали Його Єговою (див. Авраам 1:16; Вихід 6:3). Пророки бачили Його прихід: “Ти бачиш Агнця Божого, так, Сина Батька Вічного!” (1 Нефій 11:21; див. також Іван 1:14). Його матері було сказано: “Даси Йому ймення Ісус. Він же буде… Сином Всевишнього зватись” (Лука 1:31–32).

Багато титулів та імен описують Його божественну місію і служіння. Він Сам навчав: “Я є світло і життя світу. Я є Альфа і Омега, початок і кінець” (3 Нефій 9:18). “Я є… вашим заступником перед Батьком” (УЗ 29:5; див. також УЗ 110:14). “Я—Пастир Добрий!” (Іван 10:11). “Я є Месія, Цар Сіону, Скеля Небес” (Мойсей 7:53). “Я—хліб життя. Хто до Мене приходить,—не голодуватиме… [і не] прагнутиме” (Іван 6:35). “Я правдива виноградина, а Отець Мій—Виноградар” (Іван 15:1). “Я воскресення й життя” (Іван 11:25). “Я є… зоря ясна і досвітня” (Об’явлення 22:16), “Ісус Христос, ваш Викупител[ь], Великий Я” (УЗ 29:1).

Він—Посередник (див. 1 Тимофію 2:5); Спаситель (див. Лука 2:11), Викупитель (див. УЗ 18:47), Голова Церкви (див. Ефесянам 5:23), її Наріжний камінь (див. Ефесянам 2:20). У останній день “Бог, згідно з… благовістям, буде судити … людей через Ісуса Христа” (Римлянам 2:16; див. також Мороній 3:20).

“Так-бо Бог полюбив світ, що дав Сина Свого Однородженого” (Іван 4:16); “отже викуплення приходить у святому Месії і через Нього; бо Він сповнений благодаті й правди” (2 Нефій 2:6).

Пророка Джозефа Сміта часто запитували: “Які фундаментальні принципи вашої релігії?”

“Фундаментальними принципами нашої релігії є свідчення Апостолів і пророків стосовно Ісуса Христа, що Він помер, був похований і піднявся на третій день і піднісся на небеса. А все інше, що стосується нашої релігії, є лише додатком до цього”¹.

Коли Його було схоплено перед Розп’яттям, Господь виходив з Гефсиманії. У момент зради Петро витягнув свого меча і вдарив Малха, раба первосвященика. Ісус сказав:

“Сховай свого меча в його місце. …

Чи ти думаєш, що не можу тепер упросити Свого Отця,—і Він дасть Мені зараз більше дванадцяти легіонів Анголів?” (Матвій 26:52–53).

Протягом усього часу глузувань, знущань і зрештою мученицького розп’яття Господь був мовчазним і покірним, окрім одного епізоду напруженої драми, який виявляє суть християнського вчення. Той епізод мав місце під час допиту. Пилат, уже охоплений страхом, сказав Ісусові: “Не говориш до мене? Хіба ж ти не знаєш, що маю я владу розп’ясти Тебе, і маю владу тебе відпустити?” (Іван 19:10).

Можна лише уявити спокійну велич Ісуса, коли Він промовив: “Надо Мною ти жадної влади не мав би, коли б тобі зверху не дано було” (Іван 19:11). Наступні події відбулися не тому, що Пилат мав владу їх здійснити, але тому що Господь був готовий їх прийняти.

“Я власне життя віддаю,—сказав Господь,— щоб знову прийняти його.

Ніхто в мене його не бере, але Я сам від Себе кладу його. Маю владу віддати його, і маю право прийняти його знову” (Іван 10:17–18).

До Розп’яття і після нього багато людей добровільно віддавали своє життя у безкорисливому акті героїзму. Але жоден з них не проходив через те, що витерпів Христос. На Ньому лежав тягар усіх людських гріхів, усіх людських провин. А на іншій чаші терезів лежала Спокута. Завдяки цьому добровільному акту милість і справедливість примирилися, вічний закон було дотримано і було досягнуто того посередництва, без якого смертна людина не могла бути викуплена.

Він з власної волі прийняв покарання за всіх людей, за все їхнє злочестя і порочність, брутальність і аморальність, розбещеність і занепад, схильність до згубних звичок, вбивства, тортур і терору—за все, що було або ще буде на землі. Обравши це, Він відчув неймовірну силу злого того, хто не міг отримати тіла й не підвладний смерті. То була Гефсиманія!

Ми не знаємо, як було здійснено Спокуту. Жодний зі смертних не бачив, як зло відійшло і ганебно заховалося перед Світлом тієї чистої істоти. Жодне злочестя не зможе подолати Світла. Коли все це було здійснено—викуп було сплачено. Смерть і пекло більше не мали прав на тих, хто кається. Нарешті люди стали вільними. Потім кожна душа, яка колись жила, могла прийняти рішення доторкнутися до того Світла і бути викупленою.

Завдяки цій нескінченній жертві, “завдяки [цій] спокуті Христа все людство може бути спасенним через послушність законам і обрядам євангелії” (Уложення віри 1:3).

Англійське слово atonement (спокута), насправді складається з трьох слів: at-one-ment, що означає бути одним, єдиним з Богом, примиритися, узгодити, викупити.

Але чи знали ви, що слово спокута лише раз зустрічається в Новому Завіті англійською мовою? Лише раз! Я цитую з листа Павла до римлян:

“Христос умер за нас. …

Ми… примирилися з Богом через смерть Сина Його, то тим більше примирившися, спасемося життям Його.

І не тільки це, але хвалимося в Бозі через Господа нашого Ісуса Христа, що через Нього одержали ми тепер примирення” (у англійському варіанті спокуту; Римлянам 5:8; 10–11; курсив додано).

Лише в цьому місці з’являється слово спокута в англійському варіанті Нового Завіту. Спокута—з усіх слів! Це слово не було невідомим, бо воно часто зустрічалося у Старому Завіті у зв’язку із Законом Мойсея, але лише раз у Новому Завіті. Це неймовірно.

Я маю лише одне пояснення. Ми звернемося за ним до Книги Мормона. Нефій свідчив, що Біблія колись “вміщувала повноту євангелії Господа, про Якого свідчать дванадцять апостолів”, і що “після того як все це передається рукою дванадцятьох апостолів агнця від Юдеїв до Іновірців, ти побачиш утворення тієї великої і мерзотної церкви, яка є мерзотнішою за всі інші церкви; бо знай, вони вилучили з євангелії Агнця багато частин, простих і найцінніших; а також багато завітів Господа вилучили вони” (1 Нефій 13:24, 26).

Яків дав визначення великій і мерзотній церкві такими словами: “Отже, той хто бореться проти Сіону, і Юдей, і іновірець, і невільник, і вільний, і чоловік, і жінка, загине; бо вони ті, хто є блудницею всієї землі; бо ті, хто не за Мене, ті проти Мене, каже наш Господь” (2 Нефій 10:16).

Нефій також сказав: “Через те, що багато простих і цінних речей було вилучено з цієї книги,… надзвичайно велика кількість спотикається, так настільки, що Сатана має велику владу над ними” (1 Нефій 13:29). Потім він пророкував, що цінне буде відновлено (див. 1 Нефій 13:34–35).

І його було відновлено. У Книзі Мормона слово спокутувати в його формах і часах зустрічається 39 разів. Я цитую лише один вірш з книги Алми: “І ось, план милості не міг би бути виконаним, якби спокуту не було здійснено; отже, Бог сам спокутує гріхи світу, щоб виконати план милості, щоб удовольнити вимоги справедливості, щоб Бог міг бути досконалим, справедливим Богом, і милосердним Богом також” (Алма 42:15; курсив додано).

Лише раз у Новому Завіті, але 39 разів у Книзі Мормона. Хіба може бути краще свідчення того, що Книга Мормона є дійсно ще одним свідченням про Ісуса Христа?

І це ще не все. Слова спокутувати, спокута зустрічаються в Ученні і Завітах п’ять разів, а в Дорогоцінній Перлині—двічі. Сорок сім посилань надзвичайної важливості. І це ще не все! Сотні інших віршів, які допомагають пояснити значення Спокути.

Ціна Спокути була сплачена Господом без примусу, бо свобода волі є верховним принципом. Згідно з планом, свободу волі потрібно поважати. Так було з самого початку, з Еденського саду.

“Господь сказав Еноху: Подивись на цих братів твоїх: вони є витвір Моїх власних рук, і Я дав їм їхнє знання того дня, коли Я створив їх; і в Саду Еденському дав Я людині свободу вибору” (Мойсей 7:32).

Серед усього, що відбулося в Еденському саду, у найвідповідальнішу мить свого випробування Адам зробив вибір. Після того як Господь заповідав Адаму і Єві розмножуватися і наповнювати землю і заповідав їм не куштувати від дерева пізнання добра і зла, Він сказав: “Проте, ти можеш вибирати для себе сам, бо це дано тобі; але пам’ятай, що Я забороняю це, бо в день їди твоєї від нього ти напевно помреш” (Мойсей 3:17).

Справа була надто важливою, аби силою зробити людину смертною. Це би вплинуло на сам закон, який є важливим для плану. За планом кожна духовна дитина Бога мала отримувати смертне тіло і пройти через випробування. Адам зрозумів, що так має бути і зробив свій вибір. “Адам пав, щоб люди були; а люди є, щоб мати радість” (2 Нефій 2:25).

Адам і Єва почали розмножуватися і наповнювати землю, як їм і було заповідано. Сотворіння їхніх тіл за образом Божим, як окремий етап сотворіння, було важливим у плані. Їхнє наступне Падіння було важливим для того, щоб життя стало смертним і план продовжував діяти.

Нефій описав, що сталося б з нашими тілами і духами, якби не існувало “нескінченне спокутування”. “Наші духи,—сказав він,—певно стали [б] такими, як [диявол]”. (Див. 2 Нефій 9:7–10).

Я рідко вживаю слово абсолютно. Воно рідко є доречним. Але я двічі використаю його зараз:

Через Падіння Спокута була абсолютно необхідною для того, щоб воскресіння мало місце й подолало фізичну смерть.

Спокута була абсолютно необхідною, щоб люди могли очиститися від гріха і подолати другу смерть, духовну смерть, яка є відділенням від нашого Небесного Батька. Бо в Писаннях вісім разів сказано про те, що ніщо нечисте не може увійти в присутність Бога (див. 1 Нефій 10:21; Алма 7:21; 11:37; 40:26; Геламан 8:25; 3 Нефій 27:19; Мойсей 6:57).

Ці слова з Писань: “Ти можеш вибирати для себе сам, бо це дано тобі” (Мойсей 3:17), відкрили для Адама і Єви та їхнього потомства всі небезпеки смертного життя. У смертному житті люди вільні вибирати, а кожен вибір тягне за собою наслідки. Вибір Адама запустив у дію закон справедливості, згідно з яким покаранням за непослух є смерть.

Але ті слова, сказані на допиті: “Надо Мною ти жадної влади не мав би, коли б тобі зверху не дано було” (Іван 19:11), доводять, що милість має таку ж силу. Викупителя було послано, щоб заплатити борг і звільнити людей. Таким був план.

Син Алми, Коріантон, вважав несправедливим, що наслідком гріха має бути покарання і в ньому є потреба. Викладаючи величний урок, Алма навчав свого сина і нас про план викуплення. Алма, кажучи про Спокуту, сказав: “Тож покаяння не могло прийти до людей, якби не було покарання” (Алма 42:16).

Якщо покарання є ціною, якої вимагає покаяння, то це не надмірна ціна. Наслідки, навіть болісні, захищають нас. Такий простий приклад як плач дитини, яка пальчиком доторкнулася до вогню, навчає нас цьому. Якби не біль, дитина могла б загинути.

Я з готовністю визнаю, що без покаяння не знайшов би ні миру, ні щастя, ні безпеки у цьому світі. Я не знаю, що робив би, якби не було способу виправляти помилки. Біль був би сильнішим, ніж я можу знести. Можливо, у вас усе було б по-іншому, але не у мене.

Спокуту було здійснено. Скрізь і завжди вона пропонує звільнення від провини і смерті за умови нашого покаяння. Покаяння —це пункт угоди, який звільняє вас від відповідальності. Покаяння—це ключ, яким ми можемо відімкнути в’язницю із середини. Ми тримаємо цей ключ у своїх руках, і ми маємо свободу волі, щоб скористатися ним.

Якою неймовірно прекрасною є свобода! Якою неперевершено цінною є свобода волі!

Люцифер дуже розумно маніпулює нашими рішеннями, обманюючи нас, коли йдеться про гріх і про наслідки. Він і його ангели спокушають нас бути негідними, навіть злочестивими. Але він не може—скільки б часу не мав і якою б могуттю не володів—повністю знищити нас без нашої згоди. Якби люди володіли лише свободою волі й не мали Спокути, то цей дар був би смертоносним.

Книги Буття, Мойсея, Авраама, Книга Мормона і обряд ендаументу навчають нас, що смертне тіло людини було створено за образом Бога під час окремого періоду сотворіння. Якби сотворіння відбулося іншим чином, то Падіння могло б і не бути.

Якби люди були просто тваринами, то, за логікою речей, вони не були б підзвітними.

Я добре знаю, що серед учених є люди, які звертаються до тварин і каменів, щоб зрозуміти походження людини. Вони не дивляться у свій внутрішній світ, щоб знайти там дух. Вони навчаються, щоб вимірювати речі за допомогою часу, тисячами й мільйонами років, і кажуть, що ці тварини, які називаються людьми, виникли випадково. Ці вчені вільні це робити, бо це їхня свобода волі.

Але і у нас є свобода волі. Ми дивимося вгору, і у всесвіті ми бачимо творіння Бога і вимірюємо речі епохами, ерами, розподілами, вічностями. Багато з того, про що ми не знаємо, ми приймаємо на віру.

Але це ми знаємо! Усе це було заплановано “перед тим, як світ було створено” (УЗ 38:1; див. також УЗ 49:17; 76:13; 39; 93:7; Авраам 3:22–25). Події, починаючи із сотворіння й до фінальних бурхливих сцен,—не випадкові; вони основуються на виборі! Так було заплановано.

Це ми знаємо! Це основоположна істина! Якби не було Сотворіння і Падіння, то не було б потреби у Спокутуванні, ні у Викупителі, щоб заступатися за нас. Тоді не потрібен би був Спаситель.

У Гефсиманії й на Голгофі Спаситель пролив Свою кров. За багато століть до того було запроваджено Пасху як символ і ознаку того, що має настати. Цей обряд мав виконуватися вічно. (Див. Вихід 12).

Коли було оголошено, що на Єгипет зійде покарання смерті, кожній ізраїльській сім’ї було наказано взяти ягня—першонароджене, чоловічої статі, безвадне. Це пасхальне ягня треба було заколоти, не зламавши кісток, а його кров’ю окропити одвірки дому. Господь обіцяв, що ангел смерті обмине позначені домівки і не вб’є тих, то буде в них. Вони були спасенні кров’ю ягняти.

Після Розп’яття Господа закон жертви більше не вимагав пролиття крові. Бо це було зроблено, як Павло навчав євреїв, “один раз. … один раз і назавжди” (Євреям 10:10, 12). З того часу в жертву потрібно приносити скрушене серце і упокорений дух, що є покаянням.

А Пасха буде вшановуватися вічно як причастя, під час якого ми поновлюємо наш завіт хрищення і причащаємося на згадку про тіло Агнця Божого і Його кров, яку було пролито за нас.

Важливим є те, що цей символ знову з’являється у Слові мудрості. Крім обіцяння того, що послушні святі в цьому поколінні отримають здоров’я і великі багатства знання, є й таке: “Я, Господь, даю їм обіцяння, що ангел знищення пройде повз них, як повз дітей Ізраїля, і не вб’є їх” (УЗ 89:21).

Я не можу спокійно розповідати про свої почуття до Причастя. У мене виникає найглибше почуття подяки й обов’язку. Моя душа тягнеться до Нього, Хто здійснив Спокуту, до нашого Спасителя, про Якого я свідчу. Я свідчу про Нього. Він—наш Господь, наш Викупитель, наш Заступник перед Батьком. Він викупив нас Своєю кров’ю.

Я смиренно звертаюся до Спокути Христа. Я не соромлюся стати на коліна у поклонінні нашому Батькові і Його Синові. Бо воля—моя, і я обираю це!