Віра Еміліо

Кілька місяців тому Еміліо, один з дияконів нашого приходу, раптово сильно захворів. Лікарі не могли встановити діагноз. І хлопець, і його мати були дуже налякані, тому що він ставав усе слабкішим і танув на очах. Мати кілька разів возила його до лікарні, але не отримала жодної відповіді.

Мати Еміліо привела його в дім зборів, щоб він отримав благословення священства. Один із членів кворуму старійшин і я, його єпископ, мали привілей благословити його, і тієї ночі він уперше за довгий час добре спав.

Однак за кілька днів я дізнався, що хвороба Еміліо знову дала про себе знати, і він знову потрапив до лікарні. Разом з одним братом я швидко пішов до лікарні, де ми змогли зайти в палату Еміліо й побачитися з ним. Я думав, що Еміліо, мабуть, пав духом через погіршення стану. Тому те, що сталося пізніше, по-особливому мене надихнуло.

Ми поговорили про Ісуса Христа, і я пояснив, що Спаситель може здійснити все, згідно зі Своєю волею. Відповідь Еміліо глибоко зворушила наші серця: “Єпископе, це просто ще одне випробування. Я маю віру, що все скоро закінчиться, тому що я вірю в Ісуса Христа”. Ми поклали руки йому на голову і знову дали благословення.

Після того вечора відбулося неймовірне—Еміліо повністю одужав. Він зміг повернутися до повсякденного життя й до церкви без будь-яких ускладнень.

Еміліо виявив віру, необхідну для того, щоб Спаситель здійснив таке ж чудо, як і тоді, коли був тут, на землі. Для мене Еміліо є прикладом тих, про кого Господь сказав: “Декому дано мати віру, щоб бути зціленим” (УЗ 46:19).

Який це привілей—користуватися священством у своєму житті і знати, що ми маємо Небесного Батька, Який любить нас, і що через віру в Його Сина ми маємо чудеса в ці останні дні.