Про любов
У певний момент ми усі запитуємо себе: що таке справжня любов? Найчастіше люди задумуються над цим двічі на рік: у Різдвяну пору і на Великдень. Ми свідчимо про те, що Бог знає і любить нас, висловлюємо любов до членів свого приходу, але іноді ці твердження сприймаються просто як частина мовного етикету. Як зрозуміти, що тебе дійсно люблять? Як нам самим виявляти любов? На який психологічний форум слід завітати і де про це можна прочитати? Мені було дуже цікаво почитати про це у Священних Писаннях—справжньому збірнику інструкцій з експлуатації земного життя.
“Не добре … бути чоловіку самотнім”,—сказав Бог, і для Адама була створена “поміч[ниця], підходящ[а] для нього” (Мойсей 3:18). Пізніше Адам пішов за жінкою, яку дав йому Господь.
Цариця Естер так сильно переймалася долею свого народу, що, незважаючи на загрозу для свого життя, наважилася піти до царя з проханням (Естер 7:3).
Сини Мосії пішли проповідувати євангелію невіруючим, бо “вони не могли знести, щоб яка-небудь людська душа загинула” (Мосія 28:3).
Вирушаючи до Картеджської в’язниці, Джозеф Сміт сказав: “Я йду, як ягня на заклання; але я спокійний, наче літній ранок” (Учення і Завіти 135:4).
Це лише кілька прикладів. Що в них спільного? Усі ці люди були готові залишити позаду затишок і навіть життя заради благополуччя оточуючих. Христос навчав: “Ніхто більшої любови не має над ту, як хто свою душу поклав би за друзів своїх” (Іван 15:13). Сам Господь показав найвищий приклад наслідування цього принципу. Він знав, що для спасіння роду людського потрібна Спокута. Він знав, що це буде нелегко, але все ж скорився волі Небесного Батька.
Коли ангел запитав у Нефія “Чи знаєш ти про поблажливість Бога?” (1 Нефій 11:16), Нефій на мить завагався. Як часто ми думаємо про поблажливість Бога по відношенню до нас? Про те, що ми насправді невигідні слуги і не гідні отримати усі Його благословення, але приймаємо їх за належне? Ангел показав Нефію життя прийдешнього Спасителя світу, сповнене любові й жертвування: Марія так сильно любила Бога, що відмовилася від особистих планів на майбутнє, виявивши послух. Йосип прийняв вагітність коханої жінки, також виявивши готовність йти за Богом. Іван Христитель і апостоли заплатили за свої переконання власним життям. Сам Ісус виконав волю Небесного Батька, віддавши найдорожче, що мав—Своє життя. Дивовижно те, що кожен з них мав право і міг виявити свою свободу волі, щоб піддатися тілесним і мирським бажанням (таких прикладів у Писаннях теж багато!), проте вони прийняли інше рішення і отримали вічну нагороду. І все це завдяки любові.
Розмірковуючи про те, що ж таке справжня любов, я дійшла висновку, що, напевне, головним показником любові є готовність людини відмовитися від власних інтересів заради потреб інших. Звичайно ж, мова йде не про те, щоб постійно “добувати сніг у липні”, тим самим доводячи комусь щирість своїх почуттів, а про те, щоб усім своїм серцем, розумом і силою намагатися стати “спасителями на горі Сіон”, і приходити на допомогу іншим попри втому, поганий настрій або зайнятість. Саме так жив народ Сіону, який був одного серця і розуму: “Ти піднімеш мене, а я підніму тебе—і піднесемося разом”. Саме так ми й обіцяємо жити, погоджуючись виконувати закон посвячення.
Ось яка вона справжня любов. У Різдвяну пору ми дуже часто говоримо про любов Бога і про нашу любов до близьких. Різдвяний календар “Освіти цей світ” допомагає більше думати про інтереси і потреби оточуючих людей. Ті члени приходу, які виконують завдання з нього, зізнаються, що стали щасливішими і спокійнішими, а також зміцнили свої стосунки з сусідами і близькими. З цього може початися історія нашої любові до Бога і людства, яка триватиме все життя. Така любов “ніколи не минає” (Мороній 7:44–48) і допомагає нам стати схожими на Господа, а саме це і є метою нашого життя на землі.