Довготривала допомога сприяє реабілітації жертв цунамі

Одразу ж після трагедії і протягом кількох наступних місяців Церква почала надавати невідкладну допомогу. Вона надсилала речі першої необхідності: їжу, гігієнічні набори, медикаменти та одяг. Завдяки значним пожертвуванням членів Церкви, Церква розпочала підготовку плану довготривалої допомоги. Так, рибалкам та теслям була надана робота з будівництва понад 130 рибальських човнів, що мали замінити втрачені. Для відновлення дамб навколо креветкових ферм були найняті працівники для роботи на великих широкогусеничних екскаваторах. Були пожертвувані швейні машини, ткацькі верстати, міні-трактори та інші знаряддя, щоб сприяти відновленню самодостатності.

“Весь перший рік ми зосереджувалися на тому, щоб відновити нормальне життя, а також допомогти людям повернутися до роботи,—сказав Бретт Басс, директор Гуманітарної служби Церкви.—Потім ми оцінили наші ресурси, визначили найбільш нагальні потреби і зосередили зусилля на довготривалому відновленні”.

Церква також допомагала зводити громадські будівлі, будинки, школи, медичні амбулаторії та водоочисні системи. Все це стало можливим завдяки надзвичайно щедрим пожертвуванням членів Церкви з усього світу у фонд гуманітарної допомоги.

Велетенська гуманітарна робота Церкви в Індонезії завершилася в грудні 2007 року. Найбільшими її досягненнями було зведення 902 будинків, 3 громадських будівель, 15 шкіл; побудовані і повністю оснащені 3 амбулаторії, відбудовано корпус шпиталю і виконано 24 проекти з оснащення селищ питною водою.

Абдул Самад протягом двох з половиною років мешкав у нашвидку зведених громадських бараках, доки не переїхав з сім’єю до свого нового дому. Він втратив дружину і матір під час повені, але зараз сподівається на те, що життя стане кращим для вцілілих членів його сім’ї—трьох дочок і сина.

Кожен із побудованих і подарованих 902 будинків має площу 44 квадратні метри. Сотні людей, які отримали це житло, часто говорили, що їхні будинки найкращі з усіх інших, і вони передадуть їх своїм дітям і внукам. Їм сподобались підбір кольорів та кахельна підлога, і вони висловили вдячність за те, що в їхньому житті знов з’явилося щось міцне і надійне.

“Коли стався землетрус, а за ним цунамі, люди, які були на той час вдома, одразу почали вибігати надвір,—розповів Джеф Мак-Мурдо з Міжнародної організації у справах міграції, яка допомагала Церкві зводити будинки.—Вони ставали біженцями. Тож, отримавши ключі від будинків, потерпілі, нарешті, зможуть відчути завершення тієї трагедії, яка сталася через цунамі”.

Співпрацюючи разом з Організацією ісламської допомоги та Адвентистським агентством розвитку та допомоги, Церква продовжувала роботу з відновлення. Зводила 15 шкіл і одночасно допомагала навчати нових вчителів, розробляла навчальну програму та системи підтримки освіти.

Багато місцевих вчителів загинули під час цунамі, тож їх дуже не вистачало. Камаруззаман є одним з двох вчителів, які вціліли зі школи у Банда-Асе, де він викладав. Шкільні будинки були зруйновані, багато вчителів та дітей загинуло, і система освіти діяла у дуже імпровізованому режимі, аж доки не було відбудовано нові школи.

“Учні відвідували заняття, які проходили у тимчасово прилаштованому для цього приміщенні. У ньому збиралося близько 40 учнів,—згадував Камаруззаман, який зараз є головним вчителем новозбудованої школи.—Тепер у них є краща школа, більш пристосована для навчання, і вони мають більше сподівань на майбутнє”.

Кожну школу було оснащено партами, дошками і бібліотекою, щоб створити для дітей усі необхідні умови для навчання. Коли кількість вчителів збільшилася, увагу зосередили на навчанні та розробці нової навчальної програми.

Герліана, координатор з питань освіти Організації ісламської допомоги, сказала, що вона дуже пишається можливістю брати участь у цьому проекті. “Там не було жодної школи; залишилося лише кілька професійних вчителів,— сказала вона.—Це великий внесок у розвиток місцевих громад. Разом ми значною мірою змінюємо життя дітей, вчителів, батьків і сімей”.

Фаузія, активна і усміхнена жінка, зараз працює оператором системи водопостачання у своєму селищі поблизу Біреуен в провінції Асе. Обіймаючи цю посаду, вона веде записи і збирає платню з тих, хто користується новою комунальною системою водопостачання.

Разом з Міжнародною організацією допомоги і розвитку, Церква виконала 24 проекти забезпечення селищ питною водою, що складалися з відновлення колодязів, встановлення цистерн для зберігання води, покращення санітарних умов і оновлення водогонів. Завдяки цим зусиллям чистою водою забезпечено 20000 людей.

“Раніше було важко отримати добру воду, і на те, щоб її здобути, витрачалось багато часу,—подякувала Фаузія за можливість мати доступ до водогону поруч з її будинком.—Тепер наші діти будуть здоровішими і матимуть краще майбутнє”.

Також у селищах були збудовані лазні та пральні, а місцевих мешканців навчили обслуговувати їх і підтримувати в чистоті.

Поки мешканців селищ навчали особистій гігієні, більш значні зусилля, спрямовані на покращення системи охорони здоров’я, принесли результати із завершенням будівництва трьох повноцінно обладнаних амбулаторій і відбудовою корпусу шпиталю.

“Це дуже потрібно,—зазначив Сіармен, керівник громади з округу Біреуен. Раніше, щоб отримати медичну допомогу, мешканцям доводилось долати пішки відстань у 15 кілометрів.—Люди зможуть отримувати необхідну медичну допомогу неподалік від своїх домівок. Це краще, ніж було раніше, і ми вдячні”.

Церква також забезпечила навчання для лікарів і медичного персоналу та надала необхідне медичне обладнання.

Для Білла та Лінди Хамм з Анкоріджа, шт. Аляска, США, робота стала особистим викликом: їх було покликано місіонерами гуманітарного служіння, які скеровують роботу з подолання наслідків цунамі в Індонезії. “Нас підбадьорювали виклики і приголомшували можливост”,—сказав брат Хамм.

Така можливість була також надана Джиму та Керен Гредінг з Саузенд-Оукс, шт. Каліфорнія, США—подружній парі, яку було покликано наглядати за завершенням проектів після того, як брат і сестра Хамм мали завершити 18-місячне служіння на місії. Маючи доручення спостерігати за роботою і перевіряти її виконання, вони діяли, представляючи не лише Церкву, але також і багатьох людей, які зробили пожертвування.

“Нашим завданням було наглядати за тим, щоб робота виконувалась якісно, а гроші, виділені для проектів, витрачалися належним чином”, —сказала сестра Гредінг. Представники Церкви були присутніми на кожному з етапів процесу і це, разом зі шляхом фінансування, відрізняло Церкву від інших організацій.

“Ми вважали наші кошти священними фондами і докладали найбільших зусиль, щоб пересвідчитися, що вони використовуються ефективно і за призначенням,—сказав Білл Рейнольдс, керівник виїзних проектів з подолання наслідків цунамі.—Багато організацій надають кошти, а потім очікують нечасті звіти і просто спостерігають за тим, що відбувається. Ми надавали поступове фінансування, відповідно до проміжних результатів, за якими наглядали особисто. Організації, які працювали з нами, знали: якщо ми скажемо, що прагнемо щось зробити і в певний спосіб, вони мають зробити це саме так”.

Церква зосередила свої зусилля на тому, щоб допомогти Індонезії і її народу зробити крок вперед— від трагедії і болю до відновленого життя. Ця робота була лише малою частиною серед багатьох зусиль окремих людей і організацій, які надали допомогу постраждалим від цунамі, але місіонери змогли поділитися своєю любов’ю, любов’ю членів Церкви і чистою любов’ю Христа.

“Нам не дозволили проповідувати, але ми представляли Господа і намагалися ділитися своїми свідченнями через нашу роботу, добре ставлення, ввічливість або просто усмішки,—сказала сестра Хамм.—Інколи у нас з’являлась можливість пояснити, звідки ці кошти. Ми розповідали про нашого пророка і про те, як він закликав поститися протягом 24 годин і пожертвувати кошти, що були б витрачені на їжу, до спеціального фонду. Думаю, що Дух свідчив тим, хто нас слухав, і вони зрозуміли, що по всьому світу є люди, які люблять їх”.

Наслідки цунамі все ще можна побачити, але люди висловлюють вдячність за будь-яку надану їм допомогу.

“Цього ніколи не забути, і кожен, хто подорожує цими місцевостями не може не бачити ознак спустошення. Там, де був суходіл, тепер море. Стільки людей загинуло, стільки людей втратили своїх близьких! —співчувала сестра Гредінг.—Але у багатьох тих, хто з недовірою ставився до християн, сталася зміна у серці. Дехто просто дивився на нас, але більшість людей, майже не знаючи англійської мови, казали нам: “Дякуємо вам”. Ми чули це часто”.