Я роблю те, що залежить від мене, а решту зробить Бог

Я вже доросла, але досвід, який я отримала будучи маленькою дівчинкою, допомагав упродовж усього життя. Я народилася в маленькому чилійському містечку Ренайко. У мене залишилися хвилюючі спогади про те, як моя мама, Рубі, була президентом Початкового товариства. Тоді у нас була маленька філія, і я була єдиною дитиною, яка приходила до церкви. Мама проводила уроки. Коли ми в неділю вранці приходили до церкви, вона завжди казала: “Доброго ранку, Дженні. Я—твоя вчителька в Початковому товаристві”. Цю фразу вона повторювала щотижня. Ми читали вступну молитву, співали пісню, а потім вона викладала урок.

Мама регулярно відвідувала менш активних дітей, яких вона з любов’ю називала “мої маленькі улюбленці”. Часто ми бачили, як ці діти гралися на вулиці. Тоді мама зупиняла машину й казала радісним голосом: “Зустрінемося в неділю у церкві”. Більшість із дітей казали: “Добре”. Але в неділю знову приходили лише ми з мамою.

Іноді я розстроювалася, коли ті діти не приходили до церкви. Я казала: “Ну вже годі, мамо. Вони не хочуть приходити”. Але вона, як завжди з любов’ю, казала: “Я повинна відповідально ставитися до свого покликання і продовжувати роботу”.

Одного дня сталося щось неймовірне. Хлопчик на ім’я Карлос прийшов до церкви і сказав: “Бачите, сестро Рубі, я ж казав, що прийду”. Ну що ж, тепер нас було двоє. Моя мама сяяла від радості. Кожного разу, коли Карлос приходив на урок, вона мені казала: “Бачиш, люба, нам потрібно бути наполегливими, а решту зробить Бог”.

Потім Карлос почав приходити з хлопчиком на ім’я Алексіс. Нам трьом подобалося гратися разом. Ми й досі залишаємося друзями. З того часу почало приходити все більше й більше дітей.

Через два роки маму відкликали. Коли вона йшла з Початкового товариства, щотижня приходило 35 дітей. Як чудово було спостерігати, що мамина любов до дітей принесла такі плоди. Минуло понад 10 років з того часу, як її було відкликано, і Церква в нашій місцевості зросла, але нікому не вдалося перевершити її досягнення: ніколи до Початкового товариства не приходило більше, ніж 35 дітей!

Зараз я президент Початкового товариства. Я люблю цих маленьких дітей, які мене багато чому навчають. Я така вдячна за це чудове покликання і за мамин приклад наполегливості. Я знаю, що Небесний Батько живий і що слова, сказані мамою, істинні: “Я роблю те, що від мене залежить, а решту зробить Бог”.