Я не здавався

Карлос А. Дель Лонго

За рік після хрищення, яке відбулося в 1963 році в Аргентині, мене покликали діловодом філії. Одного разу я натрапив на бланки запису сімейної групи й карти родоводу. Не знаючи, як це правильно робиться, я почав за допомогою мами заповнювати бланки. Вона пам’ятала імена своїх предків і предків мого батька, а також важливі дати у їхньому житті аж до четвертого коліна. Вона навіть пам’ятала кількох родичів з п’ятого покоління й одного з шостого.

Я відчув бажання продовжити дослідження й працював над тим, щоб перевірити інформацію, надану мамою. Коли я дізнався про мету сімейно-історичної роботи, то негайно почав подавати імена моїх померлих родичів до храму.

Хоча я знайшов багатьох родичів по материнській лінії, у мене було дуже мало інформації про батькову рідню. Я докладав значних зусиль, але майже упродовж 25 років не зміг знайти дату народження дідуся по батьковій лінії. У його свідоцтві про шлюб було вказано, що він народився в Удіні, Італія, тому я написав понад 30 листів до того міста і прилеглих до нього містечок. Жодна з відповідей не містила потрібної інформації.

У 1988 році у Росаріо відкрилася філія бібліотеки сімейної історії, і мене було покликано бібліотекарем. Я відчував себе на сьомому небі, бо всі матеріали стали доступними. Я читав годинами, замовляв мікрофільмовані записи у багатьох містах. У Міжнародному генеалогічному покажчику (IGI) я знайшов точні імена дідуся й прадідуся. Я написав до того міста в Італії, де народилися обидва чоловіки, й попросив їхні свідоцтва про народження. Приходський священик надіслав мені їх, але записи доводили, що ці чоловіки не є моїми родичами.

Я знову написав, запитуючи, чи той священик не має якоїсь інформації про мого дідуся. Він дав мені адресу міської управи, тож я надіслав листа туди. Моє серце калатало від радості, коли я тримав у руках аркуш, у якому вказувалися імена й важливі дати з життя моїх дідусів, бабусь, прадідусів, прабабусь, двоюрідних дідусів та бабусь і багатьох інших членів родини. У листі також вказувалося, що дідусь змінив ім’я, коли приїхав у Аргентину. Саме через це і виникла плутанина під час пошуків інформації.

Я знову написав у те місто й попросив надіслати інформацію про решту своїх прародичів. І це було зроблено, і до мого переліку додалося ще 27 імен. Я зробив обряди для всіх цих членів сім’ї, будучи впевненим, що вони дійсно є моїми родичами.

Завдяки тому чудовому випадку я відчуваю, що отримав нагороду за всі свої зусилля у здійсненні сімейно-історичних пошуків. Хоча мною часом оволодівало розчарування, я не здавався. Я бачу, що Небесний Батько постійно скеровував мене у пошуках.

Я знаю, що Небесний Батько дасть можливість усім Своїм дітям отримати храмові обряди чи то зараз, чи під час Тисячоліття. Але я також знаю, що наші предки, які прийняли євангелію в духовному світі, дуже хочуть, щоб ми виконували сімейно-історичну роботу. Якщо ми докладемо найбільших зусиль, Господь відкриє нам шлях.