Янсі

Я і мої брати та сестри завжди хотіли мати коня. Коли мені було приблизно 9 або 10 років, мій батько придбав чудову чорну кобилу. Ми назвали її Янсі. Ми були у захопленні від того, що у нас була ця кобила, однак її не тренували для їзди верхи. Ми були ще надто малими, щоб займатися всією тією важкою роботою, якої вимагає тренування коней, тож мій батько попросив друга, який багато знав про коней, допомогти нам об’їздити Янсі.

Ми часто ходили на пасовище, щоб подивитися на Янсі. Ми не могли дочекатися того дня, коли зможемо їздити на ній. Але, як би наполегливо вони не старалися, ніхто не міг об’їздити Янсі. Вона була надто впертою. Ми не могли осідлати її.

Одного дня друг мого тата спробував проїхатися верхи на ній на параді. Коли Янсі зі своїм вершником рухалися дорогою, вона скинула свого наїзника і помчала містом. Янсі бігла так несамовито, що порізала собі ногу пожежним гідрантом. Я гнався за нею і знайшов її на вулиці. Вона лежала, страждаючи від болю.

Мені стало сумно. Ми любили Янсі. Якби вона була покірною під час тренувань, то могла б бути щасливою і мати чудове життя. Однак Янсі не слухалася і не виконувала вказівок свого господаря. Натомість тепер вона була травмована і лежала посеред вулиці.

Історія Янсі навчила мене про благословення, які приходять тоді, коли ми наслідуємо Господаря, нашого Спасителя Ісуса Христа. Коли ми добрі, лагідні й смиренні, ми можемо бути щасливими, бо дозволятимемо Спасителю вести нас.