Послання Першого Президентства
Наповнити світ Христовою любов’ю
Президент Дітер Ф. Ухтдорф
Другий радник у Першому Президентстві
Коли ми думаємо про Різдво, то часто пов’язуємо його з даруванням і отриманням подарунків. Подарунки можуть бути чудовою традицією, однак вони також можуть затьмарити скромну урочистість цієї пори і відволікати від справжнього святкування Спасителевого народження.
З особистого досвіду я знаю, що найнезабутнішими Різдвяними святами можуть бути такі, які святкуються найскромніше. Подарунки, які я отримував в дитинстві, за сучасними стандартами були надзвичайно скромними. Іноді мені дарували полагоджену сорочку або пару рукавиць чи шкарпеток. Я пам’ятаю одне особливе Різдво, коли мій брат подарував мені дерев’яного ножа, якого він вирізьбив сам.
Необов’язково дарувати дорогі подарунки, аби Різдво набуло свого справжнього сенсу. Я пригадую історію, яку розповів старійшина Глен Л. Рудд, який служив сімдесятником з 1987 по 1992 рік. Багато років тому якось перед Різдвом він, будучи розпорядником комори єпископа, дізнався від одного з духовних провідників про нужденну сім’ю, яка нещодавно переїхала до їхнього міста. Коли він зайшов до невеличкої квартири, то побачив матір-одиначку з чотирма дітьми, молодшими 10 років.
Сім’я була настільки бідною, що мати не могла купити пригощення чи іграшок для своїх дітей на Різдво—у неї навіть не було грошей на ялинку. Брат Рудд поговорив із сім’єю і дізнався, що три маленькі дівчинки хотіли б мати ляльку чи м’яку іграшку. Коли він запитав шестирічного сина, що той хотів би, голодний маленький хлопчик відповів: “Я б хотів миску вівсянки”.
Брат Рудд пообіцяв маленькому хлопчику вівсянку і можливо ще щось. Потім він пішов до комори єпископа і зібрав продукти та інші речі, необхідні для задовольняння найважливіших потреб сім’ї.
Того ж ранку один щедрий член Церкви подарував йому 50 доларів “для когось, хто буде в нужді”. Узявши це пожертвування, брат Рудд зібрав трьох своїх дітей і пішов робити різдвяні покупки—його діти вибирали іграшки для бідних дітей.
Завантаживши автомобіль продуктами, одягом, подарунками, ялинкою та прикрасами, Рудди вирушили до квартири, в якій жила та сім’я. Там вони допомогли мамі та її дітям встановити ялинку. Потім вони поклали під нею подарунки і вручили маленькому хлопчику великий пакет вівсянки.
Мати плакала, діти раділи, і всі вони заспівали різдвяну пісню. Того вечора, коли сім’я Руддів зібралася на вечерю, вони подякували за те, що змогли в Різдвяну пору принести радість іншій сім’ї і допомогли маленькому хлопчикові отримати миску вівсянки1.
Христос і дух дарування
Замисліться над простим, однак сповненим гідності способом, у який Небесний Батько вирішив вшанувати народження Свого Сина. Тієї святої ночі ангели явилися не багатіям, а пастухам. Христос народився не у хоромах, а у стайні. Його загорнули не в шовк, але сповили.
Простота того першого Різдва провіщала життя Спасителя. Хоча Він створив землю, жив у величі та славі й стояв праворуч від Батька, Він зійшов на землю безпомічним немовлям. Його життя було прикладом простого благородства, і Він ходив серед бідних, хворих, зневажених та обтяжених.
Хоча Він був царем, однак не переймався ні почестями, ні багатствами людськими. Його життя, Його слова і Його щоденні справи були монументом простої, однак глибокої гідності.
Ісус Христос, Який досконало вмів дарувати, показав нам взірець дарування. Тим, чиє серце обтяжене самотністю і смутком, Він приносить співчуття і втішення. Тим, чиє тіло і розум вражені хворобою і стражданням, Він приносить любов і зцілення. Тим, чия душа обтяжена гріхом, Він пропонує надію, прощення і викуплення.
Якби Спаситель опинився серед нас зараз, ми б знайшли Його там, де Він завжди був—служачи лагідним, пригніченим, смиренним, тим, хто в біді, й тим, хто бідний духом. Під час Різдвяних свят і завжди робімо Йому подарунки, виявляючи іншим таку любов, яку Він виявляє нам. Пам’ятаймо смиренну урочистість Його народження, дарів і життя. І своїми простими актами доброти, милосердя і співчуття наповнімо світ світлом Його любові і сили, що зцілює.