Втрачені 500 РОКІВ: Від Малахії до Івана Христителя

Пророки, такі як Ісая і Єремія, застерігали мешканців Єрусалима, що якщо вони будуть і далі порушувати свої завіти з Господом, місто і його храм будуть зруйновані. Це пророцтво здійснилося, коли приблизно в 600 р. до Р.Х. Вавилон вперше напав на Юдею, руйнуючи села, містечка, міста і релігійне життя.

Зрештою Єрусалим був захоплений у 587 р. до Р.Х., і полонені юдеї були змушені залишити свою зруйновану батьківщину (див. Псалми 137:1). Небагато людей залишилися в Єрусалимі та навколо нього, у тому числі самаряни, які згодом почали укладати шлюби з не ізраїльтянами (див. Єремія 40:7, 11–12). Пізніше вигнанці почали повертатися до Палестини і відбудовувати свої домівки та релігійне життя (див. Eзра 3). Храм у Єрусалимі було нарешті відбудовано в 515 р. до Р.Х., і він знову став центром поклоніння юдеїв.

Оскільки юдеї не прийняли пропозицію самарян допомагати у відбудові храму, в кінці четвертого століття самаряни побудували свій храм на горі Герізім за 64 км на північ від Єрусалима. Таким чином поклоніння і віра в Єгову почали ділитися між новим храмом на горі Герізім і храмом у Єрусалимі, оскільки кожен з них оспорював право на владу священства (див. Іван 4:20).

Але це суперництво не тривало довго. Після Малахії, відповідно до пророцтва пророка Амоса, Господь послав “голод … на землю,—не голод на хліб, і не спрагу на воду, але спрагу почути Господні слова” (Aмос 8:11). Ця кардинальна зміна призвела до важливих наслідків, коли люди намагалися зрозуміти закон и жити за ним без учень і тлумачень уповноважених пророків.

Внаслідок такого відступництва люди поділилися на угрупування з різними політичними, релігійними і соціальними поглядами. Вони також різнилися своїми поглядами і традиціями стосовно Месії. Релігійні угрупування намагалися жити за законом Мойсея так, як вони його розуміли, але кожне угрупування тлумачило Писання з таких різних позицій, що юдейське суспільство ще більше розділялося. Внаслідок цього важко стало зрозуміти істину про те, хто буде Спасителем.

Оскільки голосу пророків більше не було чути, священики та близькі їм храмові служителі—левити—стали найбільш важливими особами серед юдеїв і проголошували за собою право на тлумачення Писань. Однак посада первосвященика стала корумпованою, оскільки в той час її купували і продавали.

Багато юдеїв відчували, що священики і левити не виконують свого обов’язку правильно навчати закону (див. Повторення 33:10), тож виникло нове угрупування, яке прагнуло навчати закону. Їх називали книжниками, і вони наслідували Езру, який допомагав людям відчути нагальність вивчення і виконання закону (див. Eзра 7:25; Неємія 8:1–8).

Олександр Великий завоював цей регіон у 332 р. до Р.Х. Коли він помер, його царство було поділено серед воєначальників. З часом Палестиною почали управляти Селевкіди—грекомовна династія імператорів. У 167 р. до Р. Х. Селевкіди оголосили юдейську віру поза законом, заборонили обрізання і осквернили храм, приносячи в жертву свинину на олтарі. Багато юдеїв чинили спротив. Їх очолювала сім’я, відома як Маккавеї або Хасмоніди. Повстання, яке називалося Маккавейською війною, згодом принесло юдеям визволення і вперше з часів падіння Єрусалима сприяло створенню Юдейської держави. У той же час виникло ще одне релігійне угрупування, відоме під назвою Хасіди. Вони виявляли свою відданість Богові, намагаючись жити за кожним аспектом закону Мойсея, як вони його розуміли.

У міжзавітний період з’явилися також інші релігійні угрупування, кожне з яких заявляло про виняткові права на тлумачення Писань. Фарисеї були незалежним релігійним угрупуванням, яке виникло невдовзі після Маккавейської війни. Вони стали дуже впливовими у юдейському суспільстві, приділяючи особливу увагу законам щодо харчування і ритуальної чистоти—аспектам, що, головним чином, основувалися на їхніх усних традиціях, а не на Писаннях. У своєму домі вони намагалися поводитися так, як нібито вони жили у храмі.

Саддукеї, з іншого боку, походження яких залишається невідомим, заперечували будь-яке посилання на усну традицію і суворо дотримувалися п’яти книг Мойсея, зовсім відвертаючись від писань інших пророків. Це угрупування переважно складалося з еліти єрусалимського суспільства. На той час, коли народився Ісус, вони поширили свою владу, встановивши контроль над єрусалимським храмом.

Кожне з цих релігійних угрупувань зберігало традиції та вірування, які вони вважали важливими для посвяченого Богу життя. Але оскільки їм не вистачало скерування істинного пророка, вони могли покладатися лише на власні тлумачення.

Незалежно від релігійних переконань праведні чоловіки і жінки в міжзавітний період все ще очікували на прихід Месії. Поети співали псалми, а прості люди молилися, розмовляли і мріяли про Його прихід—Царя з родоводу Давида, завданням Якого було спасіння Його народу.

Одне угрупування з тих, які чекали на Месію, це ессеї, які з’явилися під час Маккавейського повстання. Ессеї вірили в те, що храмові священики в Єрусалимі були корумповані, а храм потребував серйозної реформи. Вони вважали, що прихід Месії був зовсім поруч. Вони вірили, що Він приєднається до них і скине принизливе ярмо Риму, який завоював Палестину приблизно за 60 років до народження Христа.

Подібно до Реформації, яка передувала Відновленню, міжзавітний період також був свідком подій, що підготували світ до приходу Ісуса Христа. Цей період є часом написання релігійної літератури, у тому числі перекладу гебрейської Біблії грецькою мовою і початком створення сувоїв Мертвого моря та Апокрифів. У цей час розвивається та вдосконалюється ідея про ангелів, воскресіння і поняття про небеса і пекло.

Однак без пророка, який би скеровував їх, юдеї оспорювали значення Писань і те, хто буде Месією. У той час як більшість людей чекали на Месію з родоводу царя Давида, інші відстоювали Месію, який був сином Аарона—священничеського Месію. А були й такі, які не сподівалися на приход Месії.

Тож було багато очікувань серед різних угрупувань під час міжзавітного періоду, і ці угрупування не знали, як розпізнати Месію, коли Він прийде до них. Жодне з угрупувань—-книжники, фарисеї ессеї чи саддукеї—не прийняло Івана Христителя як пророка або Ісуса як Месію. Деякі члени цих угрупувань стали, головним чином, супротивниками Івана та Ісуса під час їхнього служіння (див. Maтвій 21:23–46).

Дебати і сперечання стосовно Месії серед різних угрупувань продовжувалися. Перший пророк нового розподілу, Іван Христитель, проголосив прихід істинного Месії і пояснив, яке саме спасіння Той несе. Вказуючи на Ісуса Христа, Іван сказав: “Оце Агнець Божий, що на Себе гріх світу бере” (Іван 1:29). Багато юдеїв прийняли Івана, поки він готував народ до приходу Христа.

Коли Ісус Христос почав Своє служіння, Він навчав людей “як можновладний, а не як ті книжники їхні” (Maтвій 7:29). У Нього було багато обговорень з релігійними провідниками, під час яких Він пояснював вчення про шлюб, воскресіння, Божество і Свою роль Спасителя. Оскільки багато релігійних провідників не прийняли Його (див. Maтвій 26:4), Ісус сказав їм: “Не знаєте ви ні Мене, ні Мого Отця. Якби знали Мене, той Отця Мого знали б”. Він додає: “Якби Бог був Отець ваш,—ви б любили Мене” (Іван 8:19, 42).

Оскільки вони чекали на Месію, Який так відрізнявся від Ісуса, вони Його не прийняли. На щастя, ми живемо у час, коли істини про євангелію будуються на основі вчень пророків і апостолів (див. Eфесянам 2:20). Нам не потрібно вибирати серед духовних течій, які виникають без скерування пророків та апостолів. Якщо ми йдемо за пророками та апостолами останніх днів, ми прийдемо до розуміння істинних учень про Спасителя Ісуса Христа, як було дано через одкровення пророку Джозефу Сміту:

“Бо [я] бачи[в] Його, саме праворуч Бога; і [я] чу[в] голос, що засвідчив, що Він є Єдинонародженим від Батька—

Що Ним, і через Нього, і від Нього світи є та було створено, і жителі їхні є синами й дочками, народженими Богові” (УЗ 76:23–24).