Запросити Його до своєї домівки

Зображення

ясла

Ілюстрація Анастасії Суворової

Під час останнього Різдва в моєму домі жила чотирирічна онучка. Її батьки відійшли від Церкви.

Я скористалася часом, проведеним разом, щоб прикрасити з нею Різдвяну ялинку. Коли вона дивилася на вертеп, який я щойно розмістила, на її обличчі відобразилося здивування. Тож я почала розповідати їй простими словами історію народження Ісуса Христа. Я пояснила, що Немовля-Ісус стане найкращою людиною на землі, що Він стане великим Царем і що Він завжди нам допомагає.

Я сказала, що оскільки Марія і Йосип не могли знайти місце, щоб переночувати, вони зупинилися в стайні, разом із тваринами. Її знову щось спантеличило.

Упродовж дня, який ми провели разом, вона час від часу підходила до вертепу й переставляла фігурки. Непомітно від неї я дивилася, як вона їх перемістила. Кожного разу вона забирала фігурку Немовляти-Ісуса зі стайні й переставляла пластикових курей та інших тварин подалі від вертепу. Я повертала їх на місце, але вона знову переставляла їх.

Того вечора, після того як онучка пішла спати, я побачила, що мої маленькі курочки тіснилися в мініатюрних картонних будиночках, інші тварини паслися, а Немовляти-Ісуса знову не було в яслах. Нарешті я зрозуміла.

Після того як вона почула історію про народження малого Ісуса, онучка подумала, що таке дорогоцінне Дитя не повинно залишатися в незручному і нездоровому місці. Я такими високими словами розповідала про Спасителя, що вона не могла залишити Його в стайні серед тварин.

Моя онучка нагадала мені, що важливо відводити особливе місце Ісусу Христу в нашому повсякденному житті. Вона також нагадала мені, що ми не повинні бути такими, як власник заїзду, у якого не виявилося кімнати для сім’ї Ісуса. Натомість нам необхідно запросити Його в свої домівки і серця, вітаючи як Князя миру.