Прийдіть у Сіон

Визначаючи ту єдність, без якої Сіон не може процвітати, ми повинні спитати у себе, чи вже здолали “нелади, суперечки, заздрощі й розбрат” (див. УЗ 101:6). Чи ми особисто і як народ в цілому є вільними від розбрату й суперечок і чи ми об’єднані тією “[єдністю], якої вимагає закон целестіального царства”? (УЗ 105:4). Прощати одне одного—це також життєво важливо для цієї єдності. Ісус сказав: “Я, Господь, прощатиму того, кого прощатиму, але від вас вимагається прощати всіх людей” (УЗ 64:10).

Ми станемо людьми одного серця і розуму, коли кожен з нас поставить Спасителя в центрі свого життя і буде слідувати за тими, кого Він уповноважив вести нас. Ми можемо об’єднатися з Президентом Томасом С. Монсоном в любові й турботі одне про одного. На генеральній конференції минулого квітня Президент Монсон звертався до тих, хто відійшов від Церкви і до всіх нас. “У приватному святилищі нашого власного сумління знаходиться той дух, та рішучість скинути з себе свою стару сутність і зростати до міри свого справжнього потенціалу. У цьому дусі ми знову від усього серця запрошуємо: “Поверніться. Ми простягаємо вам чисту любов Христа і висловлюємо наше прагнення допомогти вам і прийняти вас у товариство як повноцінного його члена”. Тим, хто має душевні рани або хто має важкі проблеми або боїться чогось, ми кажемо: “Дозвольте нам підняти вас, і підбадьорити вас, і заспокоїти ваші страхи” (Томас С. Монсон, “Оглядаючись назад і рухаючись вперед”, Ліягона, травень 2008, с. 90).

Наприкінці липня цього року молоді неодружені дорослі з кіль- кох країн у східній Європі мали конференцію поблизу Будапешта, Угорщина. Серед цієї групи були 20 молодих чоловіків і жінок з Молдови, які витратили багато днів, щоби отримати закордонні паспорти і візи, і їхали автобусом більше 30 годин, щоби туди потрапити. У програмі конференції було десь 15 семінарів. Кожний мав вибрати 2-3 з них, які йому хотілося відвідати найбільше. Але замість того, щоби зосередитися виключно на власних інтересах, ці молоді молдавани зібралися і спланували все таким чином, щоби щонайменше одна людина з їхньої групи була присутня на кожному з цих семінарів і конспектувала. Тоді вони мали поділитися тим, про що вони дізналися, з іншими, а пізніше—з тими молодими молдаванами, які не змогли приїхати на цю конференцію. У своїй простій формі це є прикладом єдності й любові одне до одного, і якщо багатотисячно примножити їх в різних проявах, то це знов поверне Сіон (див. Ісая 52:8).

Багато роботи, яку належить виконати заради встановлення Сіону, складається з наших індивідуальних намагань стати “чистими серцем” (УЗ 97:21). “Сіон не може бути збудовано інакше, як тільки за принципами закону целестіального царства; якщо не так, то Я не можу прийняти його до Себе” (УЗ 105:5). Законом целестіального царства, безумовно, є закони і завіти євангелії. Він включає в себе наше постійне згадування про Спасителя і наше обіцяння дотримуватися послушності, жертовності, посвячення й вірності.

Спаситель критикував деяких перших святих за їхні “похітливі… бажання” (УЗ 101:6; див. також УЗ 88:121). Це були люди, які жили в світі, де не було телебачення, кіно, інтернету, мп3-плеєрів. Живучи в світі, який затопили сексуально збуджуючі зображення та музика, чи є ми вільними від похітливих бажань і того зла, що супроводжують їх? Замість того, щоби намагатися зменшувати границі скромності або поринати у аморальність порнографії, ми маємо відчувати голод і спрагу за праведністю. Щоби прийти в Сіон, нам з вами не достатньо бути менш злочестивими, ніж інші. Ми маємо стати не просто хорошими, а святими чоловіками й жінками. Згадуючи фразу старійшини Ніла А. Максвелла, нам слід встановити раз і назавжди своє помешкання в Сіоні та відмовитися від літнього будиночка у Вавилоні (див. Neal A. Maxwell, A Wonderful Flood of Light [1990], 47).

Протягом усієї світової історії Господь оцінював суспільства і окремих людей згідно з тим, як добре вони піклувалися про бідних. Він сказав:

“Бо земля є повною, на ній є досить і навіть більше; так, Я підготував усе і дав дітям людським бути вільними в собі.

Отже, якщо якась людина візьме від рясноти, яку Я створив, і не віддасть свою долю, згідно з законом Моєї євангелії, бідним та нужденним, вона разом із злочестивими зведе очі свої в пеклі, терплячи муку” (УЗ 104:17–18; див. також 56:16–17).

Більш того, Він проголосив: “У мирському ви маєте бути рівними, і в цьому не повинно бути невдоволеності, інакше рясноту проявів Духа буде забрано” (УЗ 70:14; див. також УЗ 49:20; 78:5–7).

Ми контролюємо використання наших фінансів та ресурсів, але ми є підзвітними перед Богом за це управительство земними речами. Це приємно—бачити вашу щедрість, коли ви сплачуєте пожертвування від посту та надаєте кошти на гуманітарні програми. За всі ці роки страждання мільйонів людей були полегшені, а тисячам інших дали змогу самим допомогти собі—завдяки щедрості святих. Однак просуваючи справу Сіону, ми маємо з молитвою визначити, чи ми робимо те, що повинні робити, і чи це все, що ми повинні робити в очах Господа у тому, що стосується бідних і нужденних.

Ми можемо спитати себе, живучи в суспільствах, що поклоняються майну та задоволенням (і багато з нас живе в таких суспільствах), чи ми є вільними від заздрощів і пожадливості на здобуття все нових і нових благ світу цього. Матеріалізм—це просто ще один прояв ідолопоклонства і гордощів, характерних для Вавилона. Мабуть, ми можемо навчитися задовольнятися тим, чого достатньо для наших потреб.

Апостол Павло застерігав Тимофія стосовно людей, які думають, “ніби благочестя—то зиск” (1 Тимофію 6:5).

Він казав: “Ми не принесли в світ нічого, то нічого не зможемо й винести.

А як маєм поживу та одяг, то ми задоволені будьмо з того” (1 Тимофію 6:7–8).

У більшості частин світу починаються нелегкі часи, якщо казати про економіку. Піклуймося одне про одного, докладаючи до цього всіх наших зусиль. Я пам’ятаю історію однієї в’єтнамської сім’ї, яка втекла з Сайгона у 1975 р. і зрештою оселилася в маленькому пересувному домі в Прово, Юта. Молодий чоловік з цієї сім’ї біженців став напарником по домашньому вчителюванню одного брата, прізвище його було Джонсон і який жив неподалік з великою сім’єю. Хлопець розповів таке:

“Одного дня брат Джонсон помітив, що в нашій сім’ї немає кухонного столу. Наступного дня він приніс незграбний, але дуже функціональний стіл, який гарно “став” біля стіни трейлера, навпроти кухонної раковини та полиць. Я назвав стіл незграбним, бо з чотирьох його ніжок тільки дві були його “рідними”. Також кілька маленьких дерев’яних втулок стирчали вздовж одного краю зношеної поверхні столу.

Невдовзі ми вже використовували цей унікальний стіл щоденно, готуючи на ньому їжу та перекусуючи за ним. Ми продовжували їсти всією сім’єю за справжньою в’єтнамською традицією—сидячі на підлозі.

Одного вечора, стоячи біля вхідних дверей в домі брата Джонсона, я чекав на нього, щоб іти на вчителювання. Там, у кухні, що була поруч, я побачив—і був здивований побаченим—стіл, що був практично ідентичним тому, що вони віддали моїй сім’ї. Єдина різниця була в тому, що там, де в нашого столу були втулки, у Джонсонового столу були дірки! Я тоді зрозумів, що, побачивши нашу нужду, цей милосердний чоловік розпиляв свій стіл на дві половинки і приладнав до кожної з них по парі нових ніжок.

Було очевидним, що сім’я Джонсонів не могла розміститися навколо цього маленького елементу меблювання—вони, мабуть, і навколо колись цілого столу не могли розсістися зручно…

Усе моє життя цей акт доброти був для мене переконливим нагадуванням про те, що насправді означає слово “вділяти” (Son Quang Le, as told to Beth Ellis Le, “Two-of-a-Kind Table,” Ensign, July 2004, 63).

Пророк Джозеф Сміт сказав: “Ми зобов’язані вважати побудову Сіону нашою найголовнішою метою” (Teachings: Joseph Smith, 186). У наших сім’ях і в наших колах та округах—прагнімо розбудовувати справу Сіону через єдність, побожність і милосердя, готуючись до того великого дня, коли постане Сіон, Новий Єрусалим. Ось слова одного з наших гімнів:

Я свідчу про Ісуса Христа, Царя Сіону, в ім’я Ісуса Христа, амінь.