Свідчення як процес

Кілька років тому, коли я служив територіальним сімдесятником у Бразилії, я з сім’єю проводив відпустку у красивому місті Флоріанополісі. У неділю, як завжди, ми пішли до найближчої церкви, яку ми могли знайти. Моя дружина, я і наша старша дочка були на уроці Недільної школи, на якому обговорювалася тема особистого свідчення про євангелію.

У ході уроку учителька спитала учнів, чи не хотіли б вони згадати про якийсь свій сильний духовний досвід, що сприяв розвитку їхнього свідчення про Церкву. Поки брати і сестри ділилися своїми історіями, я подумки переглянув свій власний духовний досвід наверненого, щоби знайти те, чим я міг би з ними поділитися, але не зміг пригадати нічого такого надзвичайного з процесу мого набуття свідчення.

Поки я думав і слухав, як інші ділилися своїм досвідом, я усвідомив, що вчителька чекає від мене, що я також візьму в цьому участь. Вона слухала інших членів Церкви, і дала мені знати, що чекає, щоб я поділився своїм вражаючим досвідом. Як-не-як, я був територіальним сімдесятником і просто був зобов’язаний пригадати щось вражаюче й поділитися цим. Відчуваючи, що час спливає, а вона чекає мого свідчення, я почав старанніше шукати в пам’яті те, що відповідало б цій категорії вражаючих подій, але, на розчарування вчительки, не зміг пригадати нічого. Я дуже хотів допомогти, але не виправдав її сподівань.

На щастя, це була пісна неділя, і на причасних зборах я скористався з нагоди свідчити громаді, а особливо—тій сестрі та учням з її класу Недільної школи. Мені довелося ділитися не вражаючим досвідом, але щирим свідченням, що я мав про істини відновленої євангелії.

Іноді ми думаємо, що для здобуття свідчення про Церкву ми маємо набути якийсь великий, вражаючий досвід або має статися якась подія, що покладе край усім сумнівам щодо того, що ми дійсно отримали відповідь або підтвердження.

Президент Бойд К. Пекер навчав: “Голос Духа описують у Писаннях як такий, що не є “грубим” або “гучним”. Це “не був голос грому,.. не був голос великого збудженого галасу”. Але, швидше, “спокійний голос цілковитої лагідності, немов шепіт”, і він міг “проникати до самої душі” і “робити так, що (серце) палало” (3 Нефій 11:3; Геламан 5:30; УЗ 85:6–7). Згадайте, що Ілля зрозумів, що голос Господа був не у вітрі, не в землетрусі, не в огні, але це був “тихий лагідний голос” (1 Царів 19:12).

Президент Пекер продовжує: “Дух не привертає нашої уваги, волаючи або струшуючи нас важкою рукою. Він, швидше, шепоче. Він пестить настільки м’яко, що коли ми чимось захоплені, ми можемо зовсім не відчути його…

Іноді він тиснутиме на нас достатньо сильно, щоб ми звернули на це увагу. Але у більшості випадків, якщо ми не звертаємо уваги не це тихе почуття, Дух відійде й чекатиме, коли ми прийдемо, шукаючи й слухаючи, і по-своєму скажемо, як Самуїл в давні часи: “Говори, Господи, бо раб Твій слухає!” (1 Самуїлова 3:10). (“Candle of the Lord,” Ensign, Jan. 1983, 53).

Великі події не гарантують того, що наше свідчення буде сильним. Ламан і Лемуїл є хорошим прикладом цього. Їх відвідували ангели, і навіть після цього, майже в наступну хвилину, вони піддавали сумнівам волю Господа. Приклад деяких великих провідників цих останніх днів також може навчити нас цьо-го принципу. Їх навчали згори з перших же днів Відновлення, але вони не були достатньо сильними, щоби вистояти до кінця. Це показує нам, що отримання свідчення від “тихого, негучного голосу” іноді може мати більший вплив на наші свідчення, ніж відвідування ангела.

Я пам’ятаю, як юнаком у Порто-Алегре, Бразилія, я дізнався про Церкву від двох місіонерок, і як я шукав відповіді на свої молитви, чекаючи чогось великого й безсумнівного. Але я так і не дочекався такого. Це не означає, що я не розвинув у собі достатньої впевненості, щоби приєднатися до Відновленої Церкви.

Алма навчає цього процесу виховання свідчення: “Але знайте, якщо ви прокинетеся і пробудите сили свого розуму, аж до того, щоб зробити дослід над моїми словами, і скористуєтеся принаймні частинкою віри, так, навіть якщо ви не можете нічого, окрім того, щоб мати бажання повірити (і я думаю, що зі мною, дослідником євангелії, так воно все й було), нехай це бажання працює в вас, аж до того, як ви повірите так, що зможете дати місце для частини моїх слів” (Алма 32:27).

З тих днів, коли я був спершу як дослідник Церкви, пізніше—як місіонер, а ще пізніше—як батько й провідник, увесь цей досвід сформував сукупність переживань і почуттів,—найчастіше непомітних,—які не залишили сумнівів у тому, що “це сім’я є добрим сіменем” (див. Алма 32:30).

Алма продовжує навчати стосовно свідчення: “Тепер ми порівняємо Слово з насінням. Тож, якщо ви знайдете місце, щоб насіння могло бути посіяне у вашому серці, знайте, якщо це справжнє насіння, тобто добре насіння, якщо ви не викинете його вашою зневірою, щоб чинити опір Духові Господа, знайте, воно почне розбухати у вашій душі; і коли ви відчуєте ці рухи розбухання, ви почнете говорити собі—Певно, що це є добре насіння, тобто що Слово є добрим, бо воно починає збільшувати мою душу; так, воно починає освітлювати моє розуміння, так, воно стає приємним для мене” (Алма 32:28).

Отже, свідчення для деяких людей може прийти через якусь одну подію, яку неможливо заперечити, а для інших воно може прийти і в процесі певних відчуттів, можливо, і не дуже вражаючих, але якщо розглянути їх усі разом, вони незаперечно свідчать: те, що ми пізнали і чого тримаємося, є істинним.

Сьогодні, будучи членом Церкви Ісуса Христа Святих Останніх Днів вже багато років, я, можливо, і не згадаю більшості з того, що сформувало моє свідчення. Але усе це залишило свій слід і збільшило моє свідчення про Відновлену Церкву. Сьогодні я маю абсолютну впевненість в істинах Євангелії Ісуса Христа.

Я хотів би закінчити виступ своїм свідченням—не тільки для тієї сестри, що навчала в класі Недільної школи, але й для всіх вас. Я знаю, що наш Небесний Батько живе. Я знаю, що Він любить нас. Ми є Його дітьми. Він чує наші молитви. Я знаю, що Ісус Христос є нашим Спасителем. Він помер і воскрес; Він спокутував наші гріхи. Його Спокута благословляє мене кожного дня у моєму житті.

Я свідчу, що Церква Ісуса Христа була відновлена в ці останні дні через пророка Джозефа Сміта. Він був пророком Божим. Я знаю, що сьогодні нас веде живий пророк, Президент Томас С. Монсон. Я знаю, що він є пророком для нашого часу, саме як Мойсей, Авраам та Ісая були пророками у свої часи.

Книга Мормона є словом Божим, як і Біблія, і вона є ще одним свідченням про Спасителя. Я знаю, що влада священства була відновлена і що вона благословляє багатьох святих по всьому світу. І я свідчу про це у священне ім’я Ісуса Христа, амінь.