Повернення додому

Взимку в моєму рідному місті Мінасі (Уругвай) стає дуже холодно. Коли сонце починало сідати, мати клала поліна у камін, щоб зігріти вітальню, і один за одним батьки, я і мої сестри збиралися разом по завершенню всіх своїх справ. Затишна кімната, тепло каміну та присутність всіх членів моєї сім’ї приносили мені в душу такі відчуття, які я плекатиму вічно.

Коли ми з дружиною створили власну сім’ю, де б ми не жили, ми також часто збиралися—чи то біля каміну, чи просто з теплом ніжних почуттів, які завжди виникають, коли ми разом з дітьми.

Яке прекрасне це почуття! Яким чудовим місцем для нас є наш дім, наш притулок.

За ці роки наша сім’я жила в різних країнах, і в кожній з них ми знаходили в різних приходах те саме почуття тепла, що линуло від членів Церкви.

Усі члени Церкви повинні мати можливість відчути ці прекрасні емоції, а зробити це вони можуть завдяки нашим спільним зусиллям з активізації та місіонерській роботі.

Хочу розповісти вам про те, що роблять деякі коли та округи в Перу. При цьому я називатиму окремі прізвища: сім’я Каусо, сім’я Банда, сім’я Варгас, і цей список продовжується і містить понад 1700 імен членів Церкви, які повернулися додому. Вони є членами різних приходів, філій, колів та округів з усього Перу, яких президенти колів, єпископи та провідники кворумів і допоміжних організацій запросили повернутися. Вони прийняли запрошення провідників священства, місіонерів повного дня та інших членів Церкви, які взяли на себе обов’язок допомогти їм повернутися до Церкви і прийти до Христа. Кожному з них ми кажемо: Вітаємо вдома!

Що допомогло цим людям повернутися? Це сталося завдяки спільній роботі 14 колів і 4 округів під час здійснення однорічної місії, мета якої—повернути всіх цих людей шляхом активізації та завдяки обрядам хрищення і конфірмації.

Ця робота була натхнена словами Спасителя: “Чи ти любиш мене?.. Паси вівці Мої!” (Іван 21:16), а також вченнями Президента Томаса С. Монсона: “Протягом багатьох років ми звертаємося до менш активних, ображених, до критиканів, до грішників: “Поверніться! Поверніться і бенкетуйте за столом Господнім і знову куштуйте прекрасні й ситні плоди товаришування зі святими” (“Оглядаючись назад і рухаючись вперед”, Ліягона, трав. 2008 р., с. 89).

Алма, відчуваючи біль за душі своїх братів, молився Господу такими словами:

“О Господи, даруй нам, щоб ми могли мати успіх у приведенні їх знову до Тебе через Христа.

Дивись, о Господи, їхні душі дорогоцінні, і багато з них є нашими братами; тому дай Ти нам, о Господи, силу і мудрість, щоб ми могли привести цих наших братів знову до Тебе” (Алма 31:34–35).

Президент Анхель Аларкон з колу Пуенте-П’єдра в Лімі (Перу) розповів мені про наступне: “Кожної суботи з 8:30 ранку і до полудня місіонери, єпископ, кілька провідників допоміжних організацій і я відвідуємо малоактивних членів Церкви, деяких нечленів Церкви та новонавернених”.

Коли він це розповів, мені пригадалися слова одного з гімнів:

У домі брата Варгаса, який проживає у важкодоступній місцевості, одного суботнього ранку задзвонив телефон. То з мобільного дзвонив президент Аларкон і сказав, що скоро буде. Брат Варгас відповів: “Нічого собі! Але ж до мене дуже важко дістатися”.

На що прозвучала відповідь: “Що ж, я вже перед вашими дверима і хотів би поговорити з вами. Ви потрібні нам, і ми запрошуємо вас на завтрашні церковні збори”.

Тоді чоловік, який вже багато років не відвідував Церкву, сказав: “Я прийду”. Так розпочалося його повернення.

“Бо Я голодував був—і ви нагодували Мене, прагнув—і ви напоїли Мене, мандрівником Я був—і Мене прийняли ви.

Був нагий—і Мене зодягли ви, слабував—і Мене ви відвідали, у в’язниці Я був—і прийшли ви до Мене. …

Що тільки вчинили ви одному з найменших братів Моїх цих,— те Мені ви вчинили“ (Матвій 25:35– 36, 40).

Кілька тижнів тому на недільних зборах я познайомився з одним братом, що прийшов на богослужіння вперше за останні багато років. З ним була його дружина, нечлен Церкви.

Коли я спитав, чому він вирішив повернутися, він відповів: “Мене запросили мій друг Фернандо і цей чудовий єпископ, і я прийшов. Я знайшов Церкву багато років тому, і в моєму серці досі теплиться вогник. Можливо, він слабкий, але він є”.

Я відповів: “Що ж, ми, ваші брати, будемо разом дмухати, щоб цей вогник палав”. Потім ми обійнялися.

Зацікавленість у наших братах, увага до них і турбота про них є виявленням глибокої любові нашого Небесного Батька. Взагалі-то, коли ми служимо і коли це служіння зосереджено на благополуччі ближнього, тим самим ми проявляємо любов до Бога.

Про це учив цар Веніямин: “І слухайте, я кажу вам це, щоб ви навчилися мудрості; щоб ви дізналися, що коли ви служите вашим ближнім, то ви тільки служите вашому Богові” (Мосія 2:17).

Який могутній вплив ми можемо мати на життя стількох малоактивних сімей і тих, хто не є членами Церкви, коли приймаємо запрошення Спасителя “пасти Його овець” і допомогти всім “прийти до Христа”!

Ці приклади є лише кількома з тисяч, коли брати смиренно служать, приймаючи Господнє запрошення пасти Його овець. Пам’ятаймо, що Любов і Служіння подібні до близнюків, які прагнуть завжди бути разом.

О, якби кожен з нас, членів цієї Церкви, взявся за свій обов’язок шукати тих, кого з нами сьогодні тут немає, виявляючи тим самим любов до нашого Небесного Батька! Якщо через це безкорисливе служіння ми приведемо лише одну душу до Церкви і якщо зробимо це метою у своєму житті, скільки радості ми принесемо собі і тим, кому ми допоможемо повернутися до Христа!

Я свідчу, що ми є синами і дочками Небесного Батька, Який любить нас і знає кожного з нас за ім’ям.

Я свідчу про любов нашого Батька і Спасителя. Він перший полюбив нас і дав Свого Сина, щоб через Нього ми змогли повернутися додому. Я виражаю свою любов до Нього, мого Спасителя, мого Господа і Вчителя, мого Викупителя, в ім’я Ісуса Христа, амінь.