2008
Випробування
Листопад 2008 р. року


Випробування

Ні погромники, ні армія не могли відвернути святих від того, що, як вони знали, є істиною.

Зображення
Boyd K. Packer

Моя мета—показати, що в неспокійні часи Господь завжди готував безпечний шлях. Ми живемо в ті “тяжкі часи”, про настання яких в останні днів пророкував апостол Павло1. Якщо ми хочемо безпеки для себе, своїх сімей і Церкви, то вона уможливлюється через “послушність законам і обрядам євангелії”2.

24 липня 1849 р. святі відзначали другу річницю свого перебування в Долині. Нарешті минули роки погромів і переслідувань. Святкування було масштабним.

Лише за кілька років до цього, коли пророк Джозеф Сміт кілька місяців страждав у жахливих умовах в’язниці Ліберті [(у перекладі “свобода”)], погромники виганяли святих з їхніх домівок. Слова свобода і в’язниця не дуже в’яжуться між собою.

Джозеф благав:

“О Боже, де Ти? І де те шатро, що покриває Твоє сховище?

Як довго рука Твоя буде стримуватися й око Твоє, так, чисте око Твоє буде дивитися з вічних небес на образи Твого народу і Твоїх слуг, а Твоє вухо будуть пронизувати їхні волання?”3

Пророк Джозеф Сміт ще до того прагнув дізнатися, що робити, і Господь сказав святим добиватися відшкодування у суддів, у губернатора, а тоді—у президента США4.

Їхні апеляції до суддів не дали результату. За життя Джозефа Сміта його притягали до суду більше 200 разів, обвинувачуючи його в чому завгодно. Але засуджено його не було жодного разу.

Коли вони добивалися відшкодування у губернатора Боггза в Міссурі, той у своєму проголошенні заявив: “До мормонів слід ставитися як до ворогів, і їх має бути винищено або вигнано зі штату, якщо це необхідно для суспільного блага”5. Це спровокувало невимовну жорстокість і злочестивість.

Вони звернулися з проханням до президента США Мартіна Ван-Б’юрена, який сказав їм: “Ваша справа справедлива, але я нічого не можу зробити для вас”6.

Я зачитаю останні абзаци з їхньої третьої петиції, адресованої Конгресу Сполучених Штатів:

“Страждання тих, хто подає вам цю петицію, вже стали настільки тяжкими, що це вже занадто для людини, занадто для американських громадян, щоб терпіти й далі. Ми стогнали під залізною рукою тиранії та утисків багато років. Нас грабували, забравши майна на два мільйона доларів. На нас полювали, наче на диких лісових звірів. Ми бачили, як наші переслідувачі вбивали і наших старих батьків, які воювали за Революцію, і наших невинних дітей. Ми бачили, як прекрасних дочок американських громадян кривдили й як над ними чинили найстрашнішу наругу, на яку тільки здатна людина, і, зрештою, ми бачили п’ятнадцять тисяч душ—чоловіків, жінок і дітей,—вигнаних силою зброї в сувору зимову пору з їхніх священних домівок, від їхніх домашніх вогнищ, у землі чужинців, без жодного пенні, без захисту. У таких лихих обставинах ми з благанням простягаємо руки до найвищих рад нашої країни і смиренно звертаємося до славнозвісних сенаторів та членів Палати представників великого й вільного народу за відшкодуванням і захистом.

Почуйте! О, почуйте голос благання багатьох тисяч американських громадян, які зараз стогнуть у вигнанні..! Почуйте! О, почуйте плач і гіркі оплакування вдів і сиріт, чиїх чоловіків і батьків жорстоко вбили в країні, над якою гордий орел… літає! Нехай не залишиться в архівах цієї країни записів про те, що… вигнанці шукали від вашої руки захисту й відшкодування, але шукали даремно. У вашій владі врятувати нас, наших дружин і наших дітей від повторення кривавих сцен в Міссурі, і таким чином значною мірою розвіяти страхи переслідуваних і скривджених людей, і ті, хто благає вас, не припинятимуть молитися”7.

Їх не пожаліли, і їм було відмовлено.

У 1844 р. пророка Джозефа Сміта і його брата Гайрума було застрелено у Картеджській в’язниці, хоч губернатор Іллінойса Томас Форд і гарантував їм захист. Словами не передати жорстокість і страждання, що зносили святі.

І ось, 24 липня 1849 р., вільні нарешті від погромників, вони готувалися до святкування8.

Усе, що було у святих, прибувало разом з ними у ручних візках або фургонах, здолавши тисячомильну (1600 км) подорож пустинею. Залізницю дотягнуть до Солт-Лейк-Сіті більш як через двадцять років. Навіть не маючи майже нічого, чим можна було б відсвяткувати, вони вирішили, що це святкування буде великим виявом їхніх почуттів.

Вони зробили на Храмовій площі шатро з віт. Вони поставили флагшток 104 фути (32 м) заввишки. Вони пошили величезний національний прапор довжиною у 65 футів (20 м) і підняли його на цьому флагштоку свободи.

Може здатися загадковим, неймовірним, майже нереальним, що темою цього першого святкування вони обрали патріотизм і вірність тому самому уряду, який їх зневажив і відмовився допомогти. Про що вони могли думати? Якщо ви зможете зрозуміти, чому вони так зробили, ви зрозумієте силу вчень Христа.

Грав духовий оркестр, і Президент Бригам Янг очолював велику процесію, що прямувала до Храмової площі. За ним ішли Дванадцять Апостолів і сімдесятники.

Наступними йшли 24 молоді чоловіки у білих штанях, чорних сюртуках з білою стрічкою на правому плечі; на їхніх головах були вінці, а з лівого боку—шаблі в піхвах. У правій руці кожен з них тримав примірник Декларації Незалежності та Конституції Сполучених Штатів. Декларацію Незалежності зачитав один з тих молодих чоловіків

За ними йшли 24 молоді жінки у білому вбранні з блакитною стрічкою на правому плечі та з білими трояндами на голові. Кожна несла Біблію і Книгу Мормона.

Майже настільки ж дивовижним, як і тема патріотизму, було те, хто йшов наступними: 24 старі батьки (як їх називали), яких вів патріарх Айзек Морлі. Вони були відомі як “сиві”—усім було за 60 років. Кожний ніс посох, пофарбований у червоне і з білою стрічкою угорі. Один з них ніс американський прапор. Ці чоловіки символізували священство, яке було “від початку, до того, як світ був”9, і яке було відновлено в цьому розподілі євангелії.

Святі знали, що Господь сказав їм бути “підлегл[ими] монархам, президентам, правителям і урядовцям, дотримуючись закону, шануючи й підтримуючи його”10. Ця заповідь, відкрита тоді, залишається в силі й сьогодні для членів нашої Церкви в кожній країні. Ми маємо бути законослухняними, достойними громадянами.

Господь сказав їм: “Встановив Я Конституцію цієї країни руками мудрих людей, яких Я поставив саме для цієї мети”11.

А в іншому вірші Господь сказав їм, що “це неправильно, щоб одна людина була в неволі в іншої”12. Отже вони були проти рабства. Це викликало велике роздратування у жителів Міссурі.

Отже, у той день святкування в 1849 р. “старійшина Фінеас Річардс, один із “сивих”, вийшов і виголосив промову від імені 24 “старих батьків”, зачитавши їхнє звернення, сповнене вірності й патріотизму13. Він говорив про те, що їм треба навчати своїх дітей патріотизму, а також любити й шанувати свободу. Коротко сказавши про небезпеки, здолані ними, він сказав:

“Браття й друзі, ми, хто вже розміняв сьомий десяток, бачили уряд Сполучених Штатів у його славі, і ми знаємо, що ті кричущі жорстокості, яких ми зазнали, йшли від корумпованої та занепалої адміністрації, але чисті принципи нашої Конституції, якою можна пишатися, залишаються незмінними…

Ми успадкували дух свободи й полум’я патріотизму від наших батьків, тож нехай вони перейдуть незайманими до нашого потомства”14.

Можна було б подумати, що в силу людської природи святі шукатимуть помсти, але було в них щось значно сильніше за людську природу.

Апостол Павло пояснював:

“А людина тілесна не приймає речей, що від Божого Духа, бо їй це глупота, і вона зрозуміти їх не може, бо вони розуміються тільки духовно…

А ми маємо розум Христів!”15

Той дух визначав тих перших членів Церкви як послідовників Христа.

Якщо ви зможете зрозуміти людей, настільки довготерпеливих, настільки толерантних, настільки здатних прощати, людей, які настільки поводилися по- християнськи після того, що їм довелося відстраждати, то ви знайдете відповідь на запитання: який він—святий останніх днів. Вони не були поглинуті жагою помсти, а трималися за одкровення. Їхній курс було визначено вченнями, які й дотепер можна знайти у Старому і Новому Завітах, у Книзі Мормона, в Ученні і Завітах, а також у Дорогоцінній Перлині.

Якщо ви зможете збагнути, чому вони так це святкували, то зрозумієте, чому ми маємо віру в Господа Ісуса Христа, у принципи євангелії.

Книга Мормона навчає: “Ми говоримо про Христа, ми втішаємося у Христі, ми проповідуємо Христа, ми пророкуємо про Христа, і ми записуємо наші пророцтва, щоб наші діти могли знати, до якого джерела їм звертатися за прощенням їхніх гріхів”16.

Так і сьогодні, у ці надзвичайно тяжкі часи, в істинній Церкві Ісуса Христа17 ми навчаємо принципів Його євангелії й живемо за ними.

Три речі у тому святкуванні в 1849 р. були й символічними, й пророчими: перше, молоді чоловіки несли Конституцію і Декларацію Незалежності; далі, кожна моло- да жінка несла Біблію і Книгу Мормона; і, нарешті, старі чоловіки—“сиві”—були вшановані включенням до цього параду.

Після офіційної програми на імпровізованих столах влаштували бенкет. Запросили також кілька сотень мандрівників, що подорожували в землі золотої лихоманки, а також 60 індіанців.

А потім вони повернулися до роботи.

Президент Янг сказав: “Якщо населення Сполучених Штатів не буде нас чіпати десять років, ми не будемо просити від них жодних особливих привілеїв”18.

Рівно через вісім років після того святкування у 1849 р. святі були в каньйоні Біг-Коттонвуд, проводячи чергове святкування 24 липня. Прискакали четверо вершників, щоби повідомити, що армія в 2500 вояків прибула на ці рівнини. Президент Джеймс Б’юкенен наказав, щоб армія Сполучених Штатів, якою командував полковник Альберт Сідні Джонстон, придушила мормонське повстання, якого насправді не було.

Святі залишили табір і попрямували додому, щоб готуватися до захисту. Оскільки цього разу вони не збиралися тікати, Президент Янг проголосив: “Ми не порушили жодного закону, і в нас немає ні приводу робити це, ні наміру; але хто б не йшов сюди, щоби знищити цей народ, то, нехай допоможе мені Бог Всемогутній,—вони сюди не дійдуть”19.

Мої прадід і прабабуся поховали своє дитя під час переходу з Фар-Уеста до Наву, а ще одне—в Уінтер-Квортерзі, коли змушені були йти на Захід.

Ще одна моя прабабуся, тоді ще підліток, штовхала ручний візок уздовж південних берегів річки Платт. Вони співали:

В західний край завітний Свій народ

Сам Господь приведе.

Там Божий люд спочине від скорбот,

Мир і спокій знайде20.

За рікою вони могли бачити відблиски сонця на зброї солдат21.

У Сент-Луїсі моя прабабуся купила собі маленький значок—американський прапор. Вона носила його […] до кінця своїх днів.

Ні погромники, ні армія не могли відвернути святих від того, що, як вони знали, є істиною. Переговори завершилися угодою, і війна в Юті (пізніше названа Прорахунком Б’юкенена) закінчилася.

Ми керуємося тими самими одкровеннями, і нас веде пророк. Коли пророк Джозеф Сміт загинув, наступний став на його місце. Порядок наслідування в силі й сьогодні.

Шість місяців тому на генеральній конференції Томас С. Монсон був підтриманий як 16-й Президент Церкви, якраз за п’ять місяців до свого 81-го дня народження. Він став наступником Президента Гордона Б. Хінклі, який помер у віці 98 років.

Вищі провідники Церкви дійсно завжди будуть підготовлені десятиліттями підготовки.

Президент Монсон ідеально підходить для випробувань наших днів. Його підтримують два радники і Кворум Дванадцятьох Апостолів— усі вони є пророками, провидцями і одкровителями.

Той самий Люцифер, якого було скинуто з присутності нашого Батька, і досі зайнятий своєю роботою. Разом з ангелами, що послідували за ним, він буде заважати роботі Господа і зруйнував би її, якби міг.

Але ми залишимося на шляху. Ми будемо триматися як сім’ї і як церква за ті принципи і обряди. Які б випробування не чекали попереду, а їх буде багато, ми мусимо залишатися вірними й відданими.

Я свідчу про Бога Батька і Його Сина Ісуса Христа, що Вони живуть, що Томас С. Монсон покликаний Богом через пророцтво.

“Прапор істини піднято; жодна нечестива рука не зможе зашкодити прогресу цієї роботи” (History of the Church, 4:540). Сьогодні сонце ніколи не заходить над громадами святих останніх днів. В ім’я Ісуса Христа, амінь.

ПОСИЛАННЯ

  1. Див. 2 Тимофію 3:1–7.

  2. Уложення віри 1:3.

  3. УЗ 121:1–2.

  4. Див. УЗ 101: 86–88.

  5. History of the Church, 3:175.

  6. Martin Van Buren, quoted in Eliza R. Snow Smith, Biography and Family Records of Lorenzo Snow, (1884), 77.

  7. Quoted in Biography, 152–153.

  8. Див. Biography, 95–107.

  9. УЗ 76:13.

  10. Уложення віри 1:12.

  11. УЗ 101:80.

  12. УЗ 101:79.

  13. Biography, 100.

  14. Phineas Richards in Biography, pp. 102–104.

  15. 1 Коринтянам 2:14, 16.

  16. 2 Нефій 25:26.

  17. Див. УЗ 1:30.

  18. Brigham Young, “Remarks,” Deseret News, Sept. 23, 1857, 228.

  19. Deseret News, Sept. 23, 1857, 228.

  20. Гімни, с. 30, куплет 3.

  21. Див. “By Handcart to Utah: The Account of C. C. A. Christensen,” tr. Richard L. Jensen, Nebraska History, winter 1985, 342.