Навчатися, діяти, бути

Сьогодні ви на власні очі переконалися, якими сильними є обидва радники у Першому Президентстві. Я, стоячи перед вами, проголошую, що це Перше Президентство діє як одне ціле під проводом Господа Ісуса Христа.

З особливою подякою звертаюся до цього хору місіонерів. У моєму житті був випадок, про який їм буде цікаво дізнатися. Можливо, він заціквить і вас. Багато років тому в розпачі мені зателефонував керівник центру підготовки місіонерів. Він сказав: “Президенте Монсон. У мене є місіонер, який збирається додому. І ніщо не може його зупинити”.

Я відповів: “Нічого особливого. Таке було й раніше. А в чому його проблема?”

Він сказав: “Його покликали до іспаномовної місії, а він абсолютно переконаний, що не зможе вивчити іспанську”.

Тоді я сказав: “У мене є пропозиція. Завтра вранці пошліть його на заняття з вивчення японської. А потім нехай він звітує вам о 12 дня”.

Наступного ранку керівник зателефонував о 10:00 і сказав: “Зараз поруч зі мною стоїть цей юнак. Він прийшов сказати, що абсолютно впевнений, що зможе вивчити іспанську!”

Бажання вкаже шлях.

Сьогодні я звертаюся до дійсно царського священства. Ви зібралися в багатьох місцях, але в єдності. Безперечно, це найбільше зібрання носіїв священства за всі часи. Ваша відданість своєму священному покликанню—надихає. Безсумнівним є ваше бажання вивчити свій обов’язок. Чистота ваших душ наближає небеса до вас і ваших сімей.

У багатьох регіонах світу спостерігається економічний спад. Бізнес закривається, люди втрачають роботу, інвестиції стали ризикованими. Ми повинні бути впевнені, що ті, за кого ми несемо відповідальність, не ходять голодні, роздягнені й мають дах над головою. Коли носії священства у цій Церкві працюють разом як одне ціле, намагаючись подолати ці складні обставини, то відбуваються майже чудеса.

Ми закликаємо святих останніх днів розсудливо планувати, жити заощадливо й уникати надмірних чи невиправданих боргів. У своїх фінансових справах церква керується саме такими принципами, бо ми добре розуміємо, що ваша десятина й інші пожертвування—це жертва, тому ці кошти є священними.

Намагаймося зробити свої домівки святилищами праведності, місцем молитви, оселею любові, щоб ми могли бути гідними тих благословень, які можуть прийти лише від Небесного Батька! Нам потрібен Його провід у повсякденному житті.

Без усього цього неможливо застосовувати владу священства, допомагати іншим людям і проповідувати славетну євангелію. Як про це вже казали, нам дані руки, щоб піднімати самозаспокоєних і неактивних. Нам дані серця, щоб вірно служити в покликаннях священства і, таким чином, надихати людей навколо нас ходити вищими дорогами і уникати болота гріха, брудні води якого загрожують багатьом людям. Цінність душ дійсно велика в очах Бога. Ми маємо надзвичайний привілей— озброїтися цим знанням і змінити життя інших людей. Слова у книзі Єзекіїля стосуються всіх нас, хто наслідує Спасителя у виконанні цієї священної роботи:

“І дам вам нове серце, і нового Духа дам у ваше нутро…

І Духа Свого дам Я до вашого нутра, і зроблю Я те, що уставами Моїми будете ходити, а постанови Мої будете стерегти та виконувати.

І ви будете сидіти в Краю, якого Я дав вашим батькам, і будете Мені народом, а Я буду вам Богом!”¹

Як ми можемо заслужити таке обіцяння? Що зробить нас гідними цього благословення? Чи є дороговказ?

Дозвольте запропонувати на ваш розгляд три настійливі поради. Вони однаково стосуються як диякона, так і первосвященика. Вони доступні всім. Добрий Небесний Батько допоможе нам у досягненні мети.

По-перше, вивчаймо те, що нам слід вивчати.

По-друге, робімо те, що нам слід робити.

По-третє, будьмо тими, ким нам слід бути.

Давайте обговоримо ці три цілі, щоб бути вигідними слугами в очах нашого Господа.

Перше, вивчаймо те, що нам слід вивчати. Апостол Павло наголошував на необхідності навчання. Він казав филип’янам: “Забуваючи те, що позаду, і спішачи до того, що попереду, я женусь до мети за нагородою високого поклику Божого в Христі Ісусі”². А в Посланні до євреїв він закликав: “Скиньмо всякий… гріх,… та й біжім з терпеливістю до боротьби, яка перед нами, дивлячись на [приклад] Ісуса, на Начальника й Виконавця віри”³.

Президент Стівен Л. Річардс, який протягом багатьох років служив у Кворумі Дванадцятьох Апостолів, а потім у Першому Президентстві, часто звертався до носіїв священства й пояснював свою філософію священства. Він казав так: “Як правило, про священство кажуть, що це “влада Бога, делегована чоловікові”. Я вважаю таке визначення точним”.

Далі він продовжував: “Але з практичної точки зору мені подобається визначення священства в контексті служіння, і я часто називаю священство “досконалим планом служіння”. Я роблю це, оскільки вважаю, що лише застосовуючи божественну силу, передану чоловікам, вони можуть мати надію повною мірою осягнути важливість і життєдайність цього обдарування. Воно є знаряддям у служінні,… і чоловік, який його не застосовує, ризикує його втратити, бо нам чітко сказано через одкровення, що того, хто нехтує їм, “не будуть вважати гідним вистояти”⁴.

Президент Гарольд Б. Лі, одинадцятий Президент Церкви й один з найвеличніших учителів у Церкві, радив просто і зрозуміло. Він казав: “Коли чоловік стає носієм священства, він стає довіреною особою Господа. Він повинен ставитися до свого покликання так, ніби Він на службі в Господа”⁵.

Може, дехто з вас сором’язливий за природою або вважає себе недостойним прийняти певне покликання. Пам’ятайте, що ця робота не лише ваша й моя. Це—Господня робота, а коли ми на службі в Господа, то можемо розраховувати на Господню допомогу. Пам’ятайте, Господь зміцнить вашу спину, щоб вона могла нести покладені на неї тягарі.

Оскільки формальна обстановка класної кімнати може лякати, іноді найбільш ефективне навчання відбувається поза каплицею чи класом. Я добре пам’ятаю, як кілька років тому носії Ааронового священства з нетерпінням чекали на щорічний захід, присвячений святкуванню відновлення Ааронового священства. Цілий автобус молодих чоловіків з нашого колу проїхав 90 миль на північ до цвинтаря в Клакстоні. Там ми відвідали могилу Мартіна Гарріса, одного з трьох свідків Книги Мормона. Всі стали навколо красивого гранітного надгробка, а один із первосвящеників розповів про життя Мартіна Гарріса, зачитав його свідчення з Книги Мормона, а потім сам свідчив про істину. Молоді чоловіки вислухали його з глибокою увагою, доторкнулися до гранітного надгробку й мали змогу поміркувати над почутими словами й новими відчуттями.

У Логанському парку пообідали, а потім ті молоді чоловіки лежали на галявині біля Логанського храму й дивилися на його величні шпилі. Над шпилями пропливали білі хмаринки, гнані легеньким вітерцем. Юнаків навчали про мету храму. А завіти й обіцяння перестали бути просто словами. В серцях тих молодих чоловіків виникло бажанням бути гідними відвідування храму. Небеса були дуже близько. Юнаки безсумнівно навчалися тому, чого нам слід навчатися.

Друге, робімо те, що нам слід робити. В одкровенні про священство, даному через пророка Джозефа Сміта й записаному в 107-му розділі Учення і Завітів, ми читаємо, що після того як “вивчимо”, ми повинні “діяти”: “Отже, нехай кожна людина вивчить свій обов’язок і діє у чині, на який її призначено, з усією старанністю”⁶.

Кожен носійсвященства на цій сесії має покликання, щоб служити і з усім старанням виконувати доручену роботу. Жодне покликання не може бути принизливим у Господній роботі, бо кожне має вічні наслідки. Президент Джон Тейлор застерігав нас: “Якщо ви не звеличуєте своє покликання, то будете відповідати перед Богом за тих, кого могли спасти, якби виконували свій обов’язок”⁷. А хто з нас може не боятися відповідальності за зволікання у приведенні якоїсь душі до вічного життя? Якщо велика радість є нагородою за спасіння однієї душі, то якими ж мають бути жахливими докори сумління тих, хто, через свою нерішучість не попередив якусь дитину Бога і не допоміг їй, змушуючи чекати на більш надійного слугу Бога”.

Старий вислів залишається актуальним: “Якнайкраще виконуй свій обов’язок, а решту залиши для Господа”.

У більшості випадків носії священства виконують своє служіння тихо, без фанфар. Дружня усмішка, привітний жест, щире свідчення про істину в буквальному розумінні наповнюють життя натхненням, змінюють людський характер, спасають дорогоцінні душі.

Прикладом такого служіння був місіонерський досвід Джуліуса й Дороті Фуссеків, яких було покликано на дворічне місіонерське служіння в Польщі. Брат Фуссек родом з Польщі. Він знав мову й любив цей народ. Сестра Фуссек була родом з Англії і зовсім трохи знала польську мову й народ.

Покладаючись на Господа, вони взялися за виконання свого доручення. Умови життя були дуже скромними, вони працювали без помічників, а завдання було грандіозним. У Польщі на той час ще не було місії. Завдання Фуссеків полягало в тому, щоб підготувати шлях для створення місії, аби можна було покликати на служіння інших місіонерів, навчати людей, христити навернених, засновувати філії, зводити каплиці.

Чи впали старійшина і сестра Фуссек у розпач через надзвичайну складність завдання? Ні на мить. Вони знали, що їх покликав Бог. Вони зверталися до Нього в молитвах по небесну допомогу, і вони повністю присвятили себе роботі. Вони прослужили в Польщі не два, а п’ять років. І всі вищеназвані цілі було досягнуто.

Старійшини Рассел М. Нельсон, Ганс Б. Рінггер і я у супроводі старійшини Фуссека зустрілися з міністром з польського уряду Адамом Вопаткою, й він нам сказав: “Ми раді вітати вашу церкву. Ви можете будувати свої будівлі, посилати місіонерів. Вам раді в Польщі. Цей чоловік,—він вказав на Джуліуса Фуссека,—добре послужив вашій Церкві. Ви можете подякувати йому за його приклад і роботу”.

Як і Фуссеки, робімо все, що нам слід робити, виконуючи Господню роботу. Тоді разом з Джуліусом і Дороті Фуссек ми зможемо вторити псалму: “Мені допомога від Господа, що вчинив небо й землю! Він не дасть захитатись нозі твоїй, не здрімає твій Сторож: оце не дрімає й не спить Сторож Ізраїлів”⁸.

Третє, будьмо тими, ким нам слід бути. Павло радив своєму дорогому другові й співробітнику Тимофієві: “Будь зразком для вірних у слові, у житті, у любові, у дусі, у вірі, у чистоті”⁹.

Я звертаюся з проханням до всіх нас молитися про свої покликання й шукати божественної допомоги, щоб ми могли успішно виконати те, до чого нас покликано. Хтось сказав, що “визнання сили, більшої за людську, ніяким чином не принижує людину”¹⁰. Людина має прагнути, вірити, молитися, сподіватися, що знайде. Жодне щире прохання, звернене з молитвою, не залишиться без відповіді; у цьому полягає основа філософії віри. Божественну прихильність відчують ті, хто її шукає.

Про все це сказано в пораді, що міститься в Книзі Мормона. Господь промовляє: “Отже, якими людьми повинні ви бути? Істинно Я кажу вам, такими самими, як Я є”¹¹.

А якою людиною був Він? Який взірець Він встановив для нас Своїм служінням? З 10 розділу Євангелії від Івана ми дізнаємося:

“Я—Пастир Добрий! Пастир добрий кладе життя власне за вівці.

А наймит, і той, хто не вівчар, кому вівці не свої, коли бачить, що вовк наближається, то кидає вівці й тікає, а вовк їх хапає й полошить.

А наймит утікає тому, що він наймит, і не дбає про вівці”.

Господь каже: “Я—Пастир Добрий, і знаю Своїх, і Свої Мене знають.

Як Отець Мене знає, так і Я Отця знаю, і власне життя Я за вівці кладу”¹².

Брати, навчаймося того, чого нам слід навчитися, робімо те, що нам слід робити, й будьмо тими, ким нам слід бути. І тоді небесні благословення будуть з нами. Ми пізнаємо, що ми не одинокі. Він, хто помічає й падіння горобця, у Свій власний спосіб не залишить без уваги і нас.

Кілька років тому я отримав листа від давнього друга. Він свідчив у тому листі. Я б хотів сьогодні зачитати вам уривок цього листа, бо він є ілюстрацією сили священства, носієм якого був чоловік, який навчався тому, чого слід навчитися, робив те, що йому слід було робити, і який завжди намагався бути тим, ким йому слід було бути. Я прочитаю уривок з листа мого друга Терона В. Борупа, який помер три роки тому в 90-річному віці:

“Коли у вісім років я охристився й отримав Святого Духа, то мав велике бажання робити добро й мати поруч Святого Духа, Який би допомагав мені впродовж усього життя. Мені було сказано, що Святий Дух перебуває лише в хорошому товаристві, а коли зло входить у наше життя, то Святий Дух зникає. Не знаючи, коли мені будуть потрібні Його спонукання й провід, я намагався жити так, щоб не втратити цей дар. Одного разу це врятувало мені життя.

Під час Другої світової війни я був кулеметником на бомбардувальнику Б-24 у південній частині Тихого океану… Одного дня нам оголосили, що намічається найдовший переліт з метою бомбардування нафтопереробної бази. Через спонукання від Духа я відчув, що мене пошлють на це завдання, але я не загину. У той час я був президентом групи святих останніх днів.

Коли ми летіли над Борнео, почалася жорстока битва. Наш літак був збитий літаками супротивника й невдовзі загорівся. Пілот наказав нам приготуватися до стрибка. Я вистрибнув останнім. Коли ми вже були на воді, нас обстрілювали ворожі пілоти. У мене не надувався рятувальний пліт. Я борсався у воді, починав тонути і втратив мужність. Я миттєво взяв себе в руки й закричав: “Боже, врятуй мене!” Я знову спробував надути рятувальний пліт, і мені це вдалося. В ньому було лише стільки повітря, щоб тримати мене на плаву. Я виліз на нього і був надто виснажений, щоб поворухнутися.

Три дні ми пливли по ворожій території. Навколо нас плавали кораблі, над нами літали літаки. Чому вони не помічали кількох жовтих плотів на блакитній воді—це загадка,—писав він.—Почався шторм, і хвилі, висотою в тридцять футів, мало не розірвали наші плоти на шматки. Минуло три дні без їжі й води. Мене запитали, чи я не молився. Я відповів, що молився, і що нас врятують. Того вечора ми побачили наш підводний човен, який приплив, щоб врятувати нас, але він пройшов далі. Наступного ранку човен знову нас не помітив. Ми знали, що то був останній день його перебування в цьому районі. Потім я відчув спонукання Святого Духа: “У тебе є священство. Накажи субмарині підібрати вас”. Я мовчки помолився: “В ім’я Ісуса Христа й силою священства, повернися й підбери нас”. За кілька хвилин вони були поруч. Вийшовши на палубу, капітан сказав: “Я ніколи не сподівався що ми вас знайдемо, бо ми вас і не шукали”. Але я знав¹³.

Я залишаю вам своє свідчення, що ця робота, в якій ми беремо участь, є істинною. Господь за нею спостерігає. Я щиро молюся про те, щоб ми завжди йшли за Ним. В ім’я Ісуса Христа, амінь.