Керовані Духом

Будівельник лежав там, куди він упав, ледве утримуючись на дошці шириною 23 см, зависнувши на висоті 30 м. Його збила падаюча сталева опора, частково пошкодивши ліву руку й ліву ногу.

Я працюю парамедиком на Йоркширській повітряній швидкій допомозі, яка обслуговує більшу частину північної Англії. Я ніколи не знаю, звідки надійде виклик чи в яку ситуацію ми потрапимо, коли прибудемо на місце події.

У даному випадку постраждалого не можна було рухати до того, як ми визначимо серйозність ушкодження. Мене підняли на крані на металеву вантажну платформу. Як тільки я дісталася до постраждалого, один з будівельників тримав мене за задню частину куртки і виступив у ролі живого “підйомного крану”, надаючи можливість вільно рухатися, щоб оглянути постраждалого.

У мене був багаторічний досвід підготовки до подібних ситуацій, тож я почала оглядати ушкодження того чоловіка. На його коліно вже було накладено пов’язку. Це зробив відповідальний за надання першої допомоги на будівництві. Як правило, я оглядаю поранення, щоб визначити, наскільки вони важкі. Цього вимагає протокол, якого ми маємо дотримуватися.

Але як тільки я захотіла це зробити, Дух прошепотів мені: “Не знімай пов’язку”. Тож я залишила її. Ще три рази під час огляду члени нашої команди—відповідальний за виклики, мій колега на землі, і лікар—переконували мене оглянути рану, і всі три рази Дух спонукав мене не знімати пов’язку. Як тільки ми пересвідчилися, що стан того чоловіка стабільний, ми підняли його на вантажну платформу, нас обох опустили на землю, і ми перевезли його до лікарні.

На нас уже чекала команда в реанімаційному відділенні. Один з лікарів швидко зняв з коліна пов’язку. Відразу ж прорвало артерію і відкрилася сильна кровотеча. У лікарні, де є все необхідне для надання допомоги, цю небезпечну для життя ситуацію було швидко взято під контроль. Але якби це сталося на тій дошці на висоті 30 метрів над землею, постраждалий, найвірогідніше, не вижив би.

Кожного ранку я молюся і прошу Небесного Батька допомагати мені і благословляти натхненням, щоб я знала, як найкраще допомагати братам і сестрам, які сьогодні потребуватимуть допомоги. З роками завдяки життєвому досвіду я навчилася слухняно виконувати все, до чого спонукає Дух. Той послух був захистом і для мене самої.

Наприклад, якось я була штурманом, вказуючи пілоту гелікоптера, як долетіти до потрібного місця. Гелікоптери, які використовують для надання допомоги в надзвичайних випадках, можуть літати і літають майже скрізь. Це дає їм можливість безперешкодно діставатися до місця аварії швидко, але це ж робить їх вразливими. Коли ми летимо зі швидкістю понад 225 км на годину, то лінії електропередачі й телефонні проводи стають майже невидимі. І вони можуть миттєво розкроїти гелікоптер.

Під час одного польоту ми мали приземлитися в дуже незвичайному місці. Раптом Дух сказав мені: “Поклади планшет для записів внизу!” Ще раз і майже відразу ж я відчула: “Поклади його вниз!” Тож я нахилилася вперед, щоб покласти планшет на сумку, що лежала біля моїх колін. І як тільки я це зробила, змінився кут мого зору і я побачила лінію електропередач прямо під нами. “Дроти! Дроти! Під нами дроти!”—все, що я могла сказати. І хоча ми дійсно доторкнулися до кабеля і він прогнувся, пілот відреагував миттєво, ми піднялися вгору й були врятовані. Я ніколи не була так близько від біди. Якби не спонукання Духа, той виїзд для надання допомоги міг би закінчитися зовсім по-іншому.

Я така вдячна, що люблячий Небесний Батько знає про всі наші потреби. Господь завжди наглядає за нами. Він хоче, щоб усі ми були в духовній безпеці й повернулися до Нього додому. Тому Він часто промовляє до нас тихим спокійним голосом Духа. Все, що нам потрібно робити,—слухати і виконувати настанову.