Лагідність жінки з Ханаану

У Матвій 14 ми читаємо, що Спаситель дізнався про смерть Івана Христителя, якому відтяли голову за наказом Іродіади. Дізнавшись про смерть Свого двоюрідного брата, Ісус намагався човном відплисти “у місце пустинне й самотнє”, можливо, щоб потужити, але люди йшли за Ним пішки (див. Матвій 14:13). Виявляючи велике співчуття, Христос провів день з людьми і навіть здійснив одне зі Своїх могутніх чудес, нагодувавши тисячі людей п’ятьма хлібами й двома рибками (див. Матвій 14:15–21).

Тієї ночі Спаситель здійснив друге велике чудо. Він залишив учнів і пішов на гору “у місце … самотнє”, щоб помолитися. Його учні сіли в човна і попливли Галілейським морем, в якому вирували хвилі й вітер. “А … Ісус підійшов до них, ідучи по морю”. Тому учні сказали: “Ти справді Син Божий!” (Див. Maтвій 14:23–25, 33).

Потім Ісус пішов на північ від Галілеї на узбережжя, де розташовані Тир і Сидон (нинішня територія Лівану). Безсумнівно, що Він шукав “відпочинку, усамітнення або належної нагоди навчати Дванадцятьох”, чого не зміг зробити раніше¹. І саме тоді “жінка одна хананеянка, із тих околиць прийшовши, заголосила до Нього й сказала: “Змилуйся надо мною, Господи, Сину Давидів, — демон тяжко дочку мою мучить!” (Maтвій15:22).

Зображення

мапа і зображення Сидону й Тиру

Ілюстрація Сидону, автор Балейдж Балог

Жінка з Ханаану

Дивовижним є те, що та жінка взагалі підійшла до Ісуса. Вона була хананеянкою, “язичницького або поганського походження”, а хананеяни були “в особливій неповазі у юдеїв”². Однак її віра в силу Ісуса Христа і любов до дочки підштовхнули її благати Спасителя про допомогу. Старійшина Джеймс Е. Талмейдж (1862–1933), з Кворуму Дванадцятьох Апостолів, пояснював: “Той факт, що вона звернулася до Ісуса як до Сина Давидового, є виявом її віри в те, що Він був Месією Ізраїля”³.

Хоча ми знаємо дуже мало про цю матір-язичницю, однак можна дійти висновку, що її віра була такою ж, як і віра інших жінок, згаданих у Новому Завіті. Подібно до жінки, яка мала “кровотечу” (Марк 5:25), Марії й Марти з Віфанії та Марії Магдалини, хананеянка всю свою довіру поклала на Спасителя. Вона мала тверде й впевнене розуміння того, Ким Він був.

Спочатку Ісус їй не відповідав. Учні заохочували Його прогнати її, бо вона надокучала їм і вони розуміли, що вона надокучає Йому, в той час як Він шукав спокою⁴.

Зрештою Ісус відповів. Пояснивши своє попереднє мовчання, Він сказав: “Я посланий тільки до овечок загинулих дому Ізраїлевого” (Maтвій 15:24).

З огляду на ці слова Спасителя ще більш дивовижним є той факт, що ця жінка-язичниця підійшла просити благословення для своєї дочки. Вона не була ізраїльтянкою, але якимось чином знала, що Ісус Христос є Месією, Царем. І хоча він чітко пояснив, що Його місією було проповідування юдеям Ізраїля, жінка мала віру, що Він зцілить її дочку. Зі смиренням вона впала до Його ніг, визнаючи Його царство і владу (див. Maрк 7:25), “уклонилась Йому” і знову благала: “Господи, допоможи мені!” (Maтвій 15:25).

Відповідь, яку їй дав Ісус, може здаватися різкою сучасним учням: “Не годиться взяти хліб у дітей, і кинути щенятам” (Maтвій 15:26). Дослідники Біблії пояснюють, що в цій аналогії “діти” — це юдеї, а “щенята” — це іновірці.

Іншими словами, головна робота Христа відбувалася серед юдеїв. Він мав годувати їх — тобто в першу чергу дати євангелію їм, — а потім вони нагодують, або навчать, решту світу. Старійшина Талмейдж пояснював: “Слова, якими б різкими вони нам не здавалися, були зрозумілі для неї в дусі Господнього наміру. … Звичайно ж, та жінка не образилася на таке порівняння”⁵.

Крім того, відповідь цієї доброї жінки зворушлива, дивовижна і смиренна: “Так, Господи! Але ж і щенята їдять ті кришки, що спадають зі столу їхніх панів” (Матвій 15:27).

Ця сповнена віри жінка була безстрашною. Замість образи вона обрала віру. Її відповідь є виразом надії, навіть якщо вона є крихітною. Яка неймовірна віра в те, що однієї крихти зі столу Спасителя буде достатньо, аби подолати все, що мучило її дочку. Ця відповідь сповненої віри матері є виявом смирення і лагідності.

Старійшина Девід А. Беднар, з Кворуму Дванадцятьох Апостолів, пояснював, що лагідність є “сильною, а не слабкою; активною, а не пасивною; відважною, а не боязкою”⁶. Жінка з Ханаану була дійсно сильною, активною і відважною, проголошуючи свою віру в те, що навіть маленької часточки Спасителевої сили буде достатньо.

Зображення

тарілка з крихтами

Зрештою відповідь Ісуса Христа була надихаючою і знайомою: “О жінко, твоя віра велика, — нехай буде тобі, як ти хочеш!” Після цього вияву того, що Він цінує і приймає кожного з нас на нашому шляху до Нього в Писаннях міститься запевнення, що “тієї години дочка її видужала” (Матвій 15:28).

Старійшина Талмейдж пише: “Гідна похвали наполегливість тієї жінки основувалася на вірі, яка подолала видимі обставини й залишалася непохитною навіть за несприятливих умов”⁷.

Така непохитна віра в Ісуса Христа є саме такою, яку радить нам розвивати наш улюблений пророк, Президент Рассел М. Нельсон: “Віра в Ісуса Христа є найбільшою силою, доступною в цьому житті. Тим, хто вірує, все можливе”⁸.

Я прославляю ту жінку з Ханаана, яка була сильною, активною, відважною та наполегливою у відстоюванні своєї віри в Ісуса Христа як Спасителя, Месії й Царя. Вона є прикладом віри й лагідності, який ми знаходимо в Новому Завіті. Цього Ісус Христос вимагає від усіх Своїх учнів. Давайте сміливо й наполегливо виявляти таку віру в “Первосвященик[а] майбутнього доброго” (Євреям 9:11).