“Вдячна за можливість “Слухати Його”, Ліягона, вер. 2023.
Вдячна за можливість “Слухати Його”
Я погано чула, що відбувається в церкві, однак ця історія з Нового Завіту допомогла мені по-іншому поглянути на свою ситуацію.
Більшу частину свого життя я дуже погано чую й під час більшості церковних зборів можу розуміти лише 20 відсотків того, що кажуть з трибуни. Час від часу через свою глухоту я почувалася самотньою і відокремленою, наприклад, коли всі присутні сміються з жарту промовця, а я не можу, бо не почула його. І я була не одна. Літні члени приходу зізнавалися мені, що їм також погано чути.
Іноді, силкуючись зрозуміти, що під час причасних зборів каже промовець із тихим голосом або коли під час Недільної школи вчитель оголошував, що немає потреби в мікрофоні, оскільки всі все чують, я думала, навіщо взагалі ходити до церкви, якщо я майже нічого не чую. Чи не було б краще залишитися вдома і читати уроки з посібника За Мною йдіть або вивчати Писання?
Утім я хотіла бути слухняною і продовжувала разом зі своєю сім’єю поновлювати свої завіти хрищення і згадувати Спасителя під час причастя. Завжди великим благословенням була можливість відчувати Духа, і мене завжди зміцнювало те, що я могла чути.
Однієї неділі член вищої ради, який промовляв на причасних зборах, мав той чіткий гучний голос, який легше чути. Він обговорював історію з Нового Завіту про жінку, яка 12 років страждала на кровотечу і вірила, що може зцілитися, якщо хоча б доторкнеться до Ісусового одягу, коли Він буде повз неї проходити (див. Лука 8:43–48).
Потім промовець поділився важливою думкою, яка сильно мене вразила, сказавши, що через свою хворобу та жінка вважалася нечистою і, найвірогідніше, їй не дозволялося відвідувати церкву. Упродовж 12 років!
Від думки про це у мене перехопило подих. Хоча та жінка була хвора, ймовірно їй не було настільки зле, щоб не ходити до церкви, принаймні іноді. Але через тогочасні суспільні звичаї їй не дозволялося приходити. Яке жахливе випробування для віруючої людини!
Коли я розмірковувала, як їй мало бути боляче через заборону поклонятися Богові зі своїми одновірцями через свою хворобу — стан, який вона не була спроможна контролювати, — Дух відкрив мої очі й дав можливість порівняти її ситуацію з моєю. Я зрозуміла, що хоча й не могла повною мірою долучатися до того, що відбувається церкві, все ж я мала привілей відвідувати церкву й чути те, що могла почути. У тієї жінки такого вибору не було. Мені стало соромно від того, що іноді ненадовго у мене закрадалася думка залишитися вдома.
Миттєво Бог звернувся до мого серця і дав зрозуміти, що Він не хоче, аби я почувалася винною. Він хотів, щоб я почувалася вдячною — вдячною за привілей відвідувати церкву і зміцнюватися завдяки спілкуванню з вірними учнями Христа. Хоча я не могла чути все, я могла розуміти дещо — і це благословляло моє життя. Також були особливі моменти, коли Дух допомагав мені розуміти те, що я не могла почути.
Я відчула вдячність за свободу поклонятися Богові й насолоджуватися благословеннями від відвідування Його дому. Дух свідчив мені, що для мене набагато, набагато краще приходити на церковні збори, приймати причастя й навчатися того, що я можу, ніж не приходити взагалі.
Того дня моє ставлення змінилося. Замість того, щоб почуватися пригніченою через свої обмеження, я відчула у серці спокій і вирішила зосереджуватися на благословеннях, які маю завдяки відвідуванню церкви. Я вирішила докласти щирих зусиль, щоб дякувати за те, що я можу чути, замість того, щоб засмучуватися через те, чого не можу.
Старійшина Дітер Ф. Ухтдорф, з Кворуму Дванадцятьох Апостолів, сказав: “Бути вдячними в часи страждань не означає, що ми задоволені нашими обставинами. Це означає, що очима віри ми сягаємо за межі наших сьогоденних труднощів”1. Жінка, яка доторкнулася до одягу Ісуса, стала для мене чудовим нагадуванням про те, що слід мати достатньо віри в Господа, аби бачити не лише мої неспроможності, і довіряти Богові настільки, аби знати, що Він благословить мене здатністю піднятися над моєю неспроможністю.
У житті є багато викликів, які випробовують нас духовно, емоційно або фізично, але навіть у часи випробувань ми маємо бути вдячними за ті благословення, які маємо. Господь сказав:
“Мої друзі, не бійтеся, нехай серця ваші заспокояться; так, завжди радійте і в усьому приносьте дяку. …
І все, від чого ви страждали, спрацює вам на благо і у славу Мого імені” (Учення і Завіти 98:1, 3).
Авторка живе в штаті Юта, США.