“Я б хотів, щоб ви не забували”

Даючи кожну заповідь, Бог обіцяє “приготувати шлях для [нас], аби [ми] могли виконати те, що Він наказав” (1 Нефій 3:7). Господь підготував для нас нагадування, щоб у такий спосіб ми змогли виконувати Його заповідь пам’ятати.

Справді, все було створено для того, щоб свідчити і нагадувати нам про Христа (див. Мойсей 6:63; див. також Алма 30:44). Наприклад, передбачається, що ми згадаємо Його, коли “птахи в гаю співають свіжим ранком, шумить струмок і листя шелестить”¹. Навіть каміння може кричати, аби бути свідченням і нагадуванням про Ісуса (див. Лука 19:40). У дійсності, вся земля — те, що ми чуємо і бачимо на ній, — велично свідчить про свого Творця і дивовижним чином нагадує про Нього.

Здавалося б, ненавмисні нагадування, якими є всі творіння, доповнюються більш свідомими нагадуваннями, які ми знаходимо у священних обрядах. Авінадій навчав, що в давнину Ізраїлю було дано чітко регламентовані обряди, які вони мали виконувати, аби “вони постійно памʼятали Бога і свій обовʼязок перед Ним” (Мосія 13:30). Сучасні пророки навчають про те саме. Спенсер В. Кімбол (1895–1985) проголосив: “Я вважаю, що ніколи не було б відступників, ніколи не було б злочинів, якби люди пам’ятали, по-справжньому пам’ятали, те, що вони обіцяли робити перед тим, як ступити у води хрищення, біля причасного столу і у храмі”².

Спокута Христа поширюється на всіх і на кожного окремо. Так само і Його нагадування. Тож крім сталих обрядів, які пропонуються всім, Він дає нам неоднакові, персоналізовані нагадування про Нього. Наприклад, звичайна глина або грязиво навряд чи змусить багатьох людей згадати про Ісуса або викличе почуття до Нього і вдячність за Нього. Однак чоловік, якому було відновлено зір після того, як Ісус помазав його очі грязивом, імовірно з теплотою згадуватиме про Ісуса кожного разу, коли бачитиме глину — грязь! (Див. Іван 9:6–7). Мабуть і Нааман, коли бачив річку, особливо Йордан, не міг не думати про Господа, Який там його зцілив (див. 2 Царів 5:1–15). Кожному з нас надається одне чи більше персональних нагадувань про Христа. Дивіться на них і згадуйте про Нього.

За допомогою записів та історій Господь також допомагає нам дотримуватися Його заповіді пам’ятати. У Писаннях — літописі про взаємини Бога з Його дітьми — часто йдеться про те, що слід свідчити, тобто “засвідчу[вати]”, про Нього (див. 2 Коринтянам 8:3; 1 Івана 5:7; 1 Нефій 10:10; 12:7; Учення і Завіти 109:31; 112:4).

Священні записи, зокрема і особисті щоденники, допомагають нам засвідчувати. Незабутні миті, коли ми відчуваємо Духа, — це дар, і в ту мить ми впевнені, що ніколи про них не забудемо. Але з огляду на наш стан забудькуватості яскравість навіть найнезабутніших моментів з часом тьмяніє. Запис у щоденнику, фотографія чи підпис можуть допомагати нам не лише згадувати незабутні моменти, але і знову пережити ті емоції та відчути Духа. Тож не дивно, що перша заповідь, яку було дано після того, як Церкву було організовано у цьому розподілі, така: “Має вестися запис серед вас” (Учення і Завіти 21:1). Належне ведення записів збільшує нашу пам’ять, переконує в помилковості того, що ми робимо і приводить нас до Бога (див. Алма 37:8).

Зрештою ми, звичайно ж, можемо засвідчувати про істину, тому що отримали свідчення про істину від Святого Духа, Який є “свідчення[м] небес” (Мойсей 6:61). У цій ролі Святий Дух записує істину на “тілесних таблицях [наших] сер[дець]” (2 Коринтянам 3:3). Він допомагає нам пам’ятати про Христа і все, чого Він нас навчав (див. Іван 14:26).

Зв’язок між Ісусом, літописами, Святим Духом і пам’ятанням ми спостерігаємо в Мороній 10:3–5. Нам обіцяно, що якщо ми будемо читати Книгу Мормона, священний літопис, у дусі, який спонукатиме нас пам’ятати, і будемо питати в Бога в ім’я Христа зі щирим серцем, справжнім наміром і вірою в Христа, Святий Дух явить нам істинність цього літопису. І якщо саме цей літопис є правдивим, тоді Ісус є Христос.

Зображення

Алмі й синам Мосії являється ангел

Алмо, підіймися, художник Уолтер Рейн

Згадуйте, щоб вас було викуплено

Згадування про Христа приносить викуплення і спасіння. Поміркуйте над тим, яку роль згадування відіграло у викупленні молодого Алми. Коли ангел явився Алмі, він дав йому наказ: “Не намагайся більше знищити церкву”. Але навіть перед тим як виголосити цю настанову, ангел проголосив: “Памʼятай неволю твоїх батьків … і памʼятай, які великі справи [Христос] зробив для них; бо вони були в залежності, і Він визволив їх” (Moсія 27:16; курсив додано).

Наказ ангела пам’ятати був не лише мудрою настановою з широким застосуванням. Для Алми то був особливий ключ, дана з любов’ю підказка, як йому пережити смертельну небезпеку, що чекає на нього попереду.

Через двадцять з лишком років Алма з хвилюючими подробицями розповідав своєму синові Геламану те, що пережив, коли упродовж трьох днів лежав паралізований, неспроможний говорити, “покаяв[шись] майже перед смертю” (Мосія 27:28). Коли ангел пішов, Алма дійсно почав усе згадувати, але міг згадати лише свої гріхи.

“Я був виснажений вічним катуванням, — згадує Алма. — … Так, я згадав усі свої гріхи і беззаконня, за які я був катований муками пекла” (Aлма 36:12–13). Думка про те, що він постане перед Богом, сповнила Алму таким “невимовним жахом”, що він думав врятуватися не просто померши, але “зник[нувши] і душею і тілом” (Алма 36:14–15).

Зараз зупинімося і зрозуміймо: Алма не лише переживав жахливе триденне покарання, яке було неминучим з огляду на скоєні ним гріхи. Ні, він безпосередньо відчув на собі — перші три дні, — що означає бути “оточен[им] навколо вічними путами смерті” (Алма 36:18; курсив додано).

Безсумнівно, що він залишався б у цьому жахливому стані більше трьох днів — невизначений час, — якби не той факт, що, на щастя, він якимось чином звідкись згадав, що його батько проповідував “про пришестя якогось Ісуса Христа, Сина Божого, щоб спокутувати гріхи світу”. Потім він розповідав:

“Тож коли мій розум схопився за цю думку, я заволав у серці своєму: О Ісусе, Ти, Сину Божий, змилуйся наді мною, бо я у жовчі гіркій, і оточений навколо вічними путами смерті.

І ось, знаєш, коли я подумав це, я не пам’ятав більше болю; так, мене більше не мучила згадка про мої гріхи” (Алма 36:17–19).

Алма виконав наказ ангела пам’ятати. Він згадав про Ісуса. І так само, як Ісус визволив предків Алми із їхньої залежності, Він визволив Алму.

Яка лагідна милість і могутнє визволення! Яка дивовижна переміна в серці й розумі! Алма, який лише за мить до того думав про те, що йому краще зникнути, аби лише не бути в присутності Бога, тепер бачив Бога і Його святих ангелів і “палко бажа[в] бути там” (Алма 36:22).

Це дивовижне перетворення сталося завдяки простому згадуванню. Те, що відбулося з Алмою, дає нам зрозуміти буквальне значення слів царя Веніямина в його останній проповіді: “І ось, о людино, памʼятай, і не загинь” (Moсія 4:30).

Якщо ми намагаємося завжди пам’ятати Ісуса, то важливо не забувати, що Він завжди пам’ятає нас. Він вирізьбив нас на долонях Своїх рук (див. Iсая 49:16). Лише задумайтеся над цим: доброзичливий Ісус не забуде, не зможе забути нас, однак Він так легко і охоче забуває про наші гріхи, які завдали Йому таких ран.

Про це варто пам’ятати.