Відновити зернятко віри

Зображення

Альба Фонсека

Альба Лючія Фонсека, член Церкви зі Сполучених Штатів, побачила онлайн-матеріали, які викликали у неї занепокоєння стосовно її релігійних вірувань, і вона швидко втратила віру. Спочатку вона відкинула насіння віри своїми сумнівами, але потім почала розмовляти з дбайливими й обізнаними членами Церкви та зрозуміла, що її зневіра також викликає питання.

“Моє розуміння євангельських понять та історії Церкви не було таким всеосяжним, як я вважала, — розповідає вона.— Це мене упокорило і допомогло усвідомити, що мені все ще потрібно багато навчатися і що віра не з’являється тоді, коли ми знаходимо відповіді на всі запитання”. Альба зрозуміла, що інші “важливі аспекти життя, такі як сім’я, освіта і кар’єра, мають свої ризики, непевності й вимагають жертв і зусиль протягом всього життя. Я повернулася до Церкви і можу підтвердити, що збереження віри варте будь-яких зусиль”.

Президент Рассел М. Нельcон навчав: “Господь не вимагає від нас досконалої віри, аби мати доступ до Його досконалої сили”. Але для постійного зростання нашої віри необхідно докладати, як вказує він, постійних зусиль¹. Президент Нельсон пояснював, що хоча фундамент Солт-Лейкського храму добре служив понад століття, зараз він потребує значних оновлень. Ми також повинні час від часу підсилювати свої духовні фундаменти, аби “протистояти небезпеці та тиску, з якими стикнемося у майбутньому”². Коли ми іноді натрапляємо на негативні матеріали, як це сталося з Альбою, бажання мати в чомусь упевненість може призвести до того, що наша проста віра перетвориться на просту зневіру, якщо ми знехтуємо зусиллями, необхідними для зміцнення і підсилення нашого духовного фундаменту.

Ті, хто вивчає історії повернення людей до віри, помітили, що важливо ставитися до віри як до багатокрокової подорожі, що триває все життя³. Ми можемо почати з простого вірування, як у дитини, але на певному етапі та дитяча віра стикається з питаннями й сумнівами. Хоча, можливо, наша віра, яка не зазнавала випробувань, служила добрим духовним фундаментом, тепер ми повинні рухатися від простої віри через труднощі до зрілої віри, яка зможе протистояти майбутнім проблемам⁴. Може здаватися, що легше відмовитися від віри, що це принесе полегшення, але щедрі благословення супроводжують подорож тих, хто звертається до Бога і продовжує підживлювати свої зернятка віри.

Для Сем’юела Хоглунда зі Швеції випробування віри почалися тоді, коли у членів сім’ї з’явилися запитання. Він пройшов етап, коли “отримання відповіді на одне запитання відразу ж наштовхувало на інше, — розповідає Сем’юел. — Моя віра хиталася, як маятник, поки я не зрозумів цього процесу і того, що я не зможу здобути абсолютної впевненості”. Замість того, щоб намагатися вирішити кожне відносно незначне питання, Сем’юел вирішив вивчати важливі питання, — ті, які лежать в основі міцного фундаменту, яким є Ісус Христос. Пошуки Сем’юела, які супроводжувалися молитвою і дослідженням Писань, допомогли йому, як і Альбі, зрозуміти, як багато ще треба пізнати. Завдяки цьому його віра поглибилася. “Цей досвід надзвичайно зміцнив мою віру, — каже він, — і також навчив, що якщо ви щиро шукаєте, то знайдете”.

“Виявляти віру може бути надзвичайно важко, — визнає Президент Нельсон. — Іноді ми не впевнені, чи спроможемося розвинути достатню віру для отримання благословень, яких так відчайдушно потребуємо”⁵. Але навіть крихітні кроки віри, починаючи з “частинк[и] віри”, можуть “працю[вати] в вас” і почати духовне відродження.

Після духовних блукань у студентські роки Аманда Фріберн зі Сполучених Штатів зробила невеличкий крок — молилася. Завдяки цьому вона відчула спонукання відвідати храмову ділянку в її місцевості. “Я відчула Духа, і це пробудило мою віру”, — каже вона. Вона повернулася до Церкви, прийняла покликання навчати в Початковому товаристві. Це поглибило її віру та допомогло зробити подальші кроки, внаслідок чого Аманда повністю прийняла євангелію. Поки тривав цей процес, як зазначає Аманда: “Я знайшла відповіді на запитання, які так відчайдушно шукала”.

Зображення

Ден Еллсворт

У якусь мить Ден Еллсворт, також зі Сполучених Штатів, не був упевнений, що в нього залишилася хоч би частинка віри. З самого початку він застосовував академічний та історичний підходи до Старого Завіту, і це послабило його віру в Біблію та вплинуло на його віру в усі Писання. Але Ден продовжував ходити до церкви і вирішив поставити експеримент: упродовж шести місяців планомірно молитися, поститися і служити в Церкві. Іноді він просив своїх малих донечок також молитися за віру татка.

Через певний час Ден почав відчувати прояви Духа і знаходити відповіді на певні запитання, які найбільше його непокоїли. Одного дня, перебуваючи в бібліотеці, він відчув спонукання подивитися на одну з нижніх полиць з книжками і взяти одну з них. У тій книзі він знайшов обґрунтовані контраргументи до тієї книги, яка раніше похитнула його віру в Біблію. І хоча внаслідок цього він не отримав відповіді на всі запитання, однак Ден засвоїв важливі уроки: “По-перше, я маю бути смиренним у тому, як багато я насправді можу дізнатися самостійно. І, по-друге, крім інтелектуальних обґрунтувань, існують ще й інші способи пошуку істини: духовні враження, плоди Духа, ідеї, що просвітлюють розум, внаслідок яких переконання та віра зміцнюються”.

Зображення

Зак Маршалл з сім’єю

Для Зака Маршалла з Англії простий крок — перегляд навчального відео про Книгу Мормона — допоміг розумово сприйняти ідею того, що ця книга може бути правдоподібною. “Я читав її раніше під час сімейного вивчення Писань і самостійно, але без справжнього наміру, —розповідає він. — Однак у підлітковому віці я став неактивним у Церкві, тож докази, які я побачив у відео, спонукали мене вперше свідомо перечитати Книгу Мормона”. Після того як Зак зробив дослід над словом Бога, на місце сумнівів прийшла віра. Зараз він каже: “Якщо раніше я вважав, що Церква мене обмежує, тепер я бачу, що вона звільняє у той спосіб, про який казав Ісус: “Правда вас вільними зробить” [Іван 8:32].”

Роблячи невеликі кроки, щоб живити нашу віру, нам також необхідно бути обережними і не піддаватися думкам, що заважають і перешкоджають вірі. Вивчаючи історії членів Церкви з різних країн, які повертаються до віри, Ерік і Сара д’Евені, професори з Університету Бригама Янга–Айдахо, зазначають, що те, “як ми думаємо, настільки ж важливо, як і те, що ми думаємо”. Наприклад, сподівання, що відданість релігії врятує нас від незручностей і випробувань, які завдадуть душевного болю, суперечать дійсності й створюють нереалістичні сподівання. Ісус Христос пообіцяв, що ніколи нас не залишить, але попереджав, що “страждання зазнаєте в світі” (Іван 16:33). Утім життєві труднощі можуть, як це було з Сарою, “змушувати нас песимістично дивитися на євангелію. Іноді ми відкидаємо ідеал, коли стикаємося з тим, що є меншим за ідеал”.

Письменник і незалежний історик Дон Бредлі зі Сполучених Штатів, стикнувся із питанням стосовно історії Церкви в той час, коли, як він пояснює: “Я був просто нещасливим і ставився до всього скептично. Цинізм у спілкуванні з будь-ким негативно впливає на стосунки, і я втратив віру та стосунки з Богом”. Через багато років Дон почав працювати над тим, щоб повернути надію та відчуття вдячності в особистому житті.

Він також почав вивчати дослідження про позитивний вплив організованої релігії на розумове та психічне здоров’я. “Я не міг заперечувати ті дослідження, — згадує Дон. — Поступово я усвідомив, що на зміну скептицизму приходить критичне мислення, а здобувши більшу надію в житті, я відновив віру в Бога та Ісуса Христа”. Дон повернувся до історичної інформації, за яку він колись ухопився, але тепер той самий матеріал викликав у нього переконання, що Джозеф Сміт є пророком Бога.

Навіть коли є бажання зробити дослід зі Словом Бога і здобути надію в житті, повернення до віри та відвідування Церкви може бути складним, майже непосильним процесом. Ці зусилля вимагатимуть не лише терпіння, відваги і смирення, але і любові друзів та сім’ї. Приймаючи допомогу щирих друзів, ми підживлюємо насіння і даємо йому вкорінитися, а не зів’яти.

Зображення

Лео Вайнегер

Коли у Лео Вайнегера зі Сполучених Штатів уперше виникли питання стосовно історії Церкви, він зрозумів, як важливо мати співчутливих друзів. Він пояснював, що його свідчення похитнулося, коли він переживав період “самотності й темного розпачу” і йому було важко молитися. Одного дня Лео відчув спонукання зв’язатися з професором, який вивчає історію Церкви. Той не лише заохотив Лео ще раз обдумати свій шлях сумнівів, але і став його близьким другом. Свідчення Лео поступово поверталося завдяки його наставнику та багаторічному, сповненого надії вивченню матеріалів. З часом він знайшов відповіді на багато запитань. “Я буду вічно вдячний Спасителеві Ісусові Христу за те, що скерував мене назад, — каже він, — і за друзів, які Його уособлюють”.

“Якщо друзі і члени сім’ї… відійдуть від Церкви, продовжуйте любити їх, —радить Президент Нельсон. — Вам не слід судити вибір іншої людини, так само, як і ви не заслуговуєте на критику за те, що зберігаєте вірність”⁶.

Зображення

Летиція Рул

Страх відчути на собі такий критицизм упродовж 20 років заважав Летиції Рул, члену Церкви з Англії, повернутися до євангелії. Вона часто хотіла повернутися, але “боялася навіть переступити поріг, увійти в двері, відчуваючи, що мене засуджують і що я живу неправильно”. Лише загрозливий для життя діагноз дав їй сміливості зробити той важкий крок. Члени Церкви зустріли її тепло і з любов’ю, допомагаючи їй відчути бажання повернутися до життя за євангелією.

Наприкінці своєї проповіді Алма дає чітко зрозуміти, що хоча дуже важливо докладати зусилля і підживлювати насіння, вони не є самим насінням. Натомість ми садимо хороше насіння, коли “поч[инаємо] вірити в Сина Божого, що Він прийде викупити Свій народ, і що Він страждатиме і загине, щоб спокутувати їхні гріхи” (Aлма 33:22).

Майкл Ойрас з Німеччини засвоїв важливий урок про пріоритетність євангелії після того, коли ще в юності зійшов на манівці. “Євангелія містить в собі так багато усього хорошого і чудових стосунків, але лише віра в Ісуса Христа буде підтримувати наше свідчення, — каже він. — Ми з батьком удвох на якийсь час втрачали віру, маючи багато запитань, але повернулися, коли вирішили, що основою нашої віри буде Ісус Христос, а не щось інше”.

Президент Нельсон запевняє нас: “Спаситель ніколи не буде ближчим до вас, ніж тоді, коли ви постаєте перед горою або сходите на неї з вірою”⁷. Сам Ісус побіцяє: “Я перебуватиму з вами повсякденно аж до кінця віку” (Maтвій 28:20). Він ходитиме з нами, любитиме нас “вічним коханням” (Єремія 31:3) і дасть нам життя подостатком( див. Іван 10:10). Ті, хто має бажання посадити це насіння, побачить, що навіть їхня маленька віра зможе, завдяки Спасителеві, стати “деревом, що проросте у вас у вічне життя” (Aлма 33:23).