Випадок на ставку

“Mамо! Вона така холодна!”

Джейкоб, один із моїх семирічних близнюків, стояв у річці, де вода сягала його щиколоток.

У трьох інших моїх дітей була схожа реакція. Мій чоловік був на полюванні, і я приєдналася до своєї родини для, як я сподівалася, веселої поїздки до гарячих джерел. Поки-що “гарячі” джерела не виправдовували свою назву.

З маленького ставка над річкою піднімалася пара. Я підійшла ближче і відчула його тепло. “Мабуть, оце і є гаряче джерело”, — подумала я.

“Ми можемо тут поплавати?” — запитала я у своєї тітки, чиї діти також були у річці.

“Я не знаю”.

Ми пошукали табличку, яка могла би вказати на призначення цього ставка, але нічого не знайшли. Один за одним наші тремтячі діти перебралися з холодної річки до ставка. Ми з тіткою стояли на березі, спостерігаючи та розмовляючи, поки вони гралися.

На краю ставка з’явився доросліший хлопець. “Я спускаю воду з басейна!”, — вигукнув він. Він повернув великий вентиль, і вода полилася в ставок.

Діти кричали від захоплення, коли потік води досяг ставка. Я була рада, що наполягла, щоб вони вдягнули свої рятувальні жилети. Я усміхалася, коли течія зростаючого рівня води відносила їх на лівий бік ставка.

Джейкоб відділився від них, намагаючись пливти проти течії, аби дістатися правого боку ставка. Він зупинився і на його обличчі виник вираз серйозного подиву. “Мамо, я застряг!”

Довго не думаючи я стрибнула у воду і спіймала його руку, щоб витягнути його в безпечне місце. Він не зрушив з місця. Він за щось зачепився? Я продовжувала тягнути, але не могла його звільнити. Рівень води продовжував зростати.

“Гей, він застряг! Хто-небудь, допоможіть мені!” Але я знала, що вони були надто далеко.

Почувся сплеск і нізвідки з’явився мій дядько. Він схопив Джейкоба, смикаючи і тягнучи.

Вода майже з головою накрила Джейкоба. Може, це рятувальний жилет за щось зачепився? Тремтячими руками я схопила ремінець. Вода накрила Джейкоба з головою, коли я розстебнула одну застібку. “О, допоможи!” — Молилася я.

Мій дядько смикнув з усіх сил, подавшись назад. Джейкоб звільнився і дядько витягнув його на берег.

Я вибралася поряд з Джейкобом і міцно обняла його.

“Там дренажна труба”, — сказав дядько, вказуючи на 60-сантиметрову в діаметрі трубу, якої ми не помітили. Вода з великим напором переливалася нею в річку. Рятувальний жилет Джейкоба, швидше за все, був єдиним, що не дозволило воді засмоктати його у той потік.

З тривогою ми з дядьком обернулися до решти нашої сім’ї. “Всі, виходьте!”

Поки діти вибиралися, я зняла з Джейкоба рятувальний жилет та оглянула його. Він не наковтався надто багато води і не мав жодних подряпин чи синців.

“Ти був таким хоробрим, мій хлопчику. Ти злякався?”

“Ні, я просто продовжував затримувати подих”, — сказав він. Зненацька я відчула вдячність за весь той час, який він провів у басейні, тренуючись затримувати подих.

“Як ви дізналися, що потрібно прийти?” — запитала я свого дядька, коли він приєднався до нас на кам’янистому березі.

“Я відчув спонукання прийти і подивитися, чим усі займаються, — сказав мій дядько. — Тож я прийшов”.

Коли інші приєдналися до нас, ми оглянули краї ставка знову і цього разу побачили знак заборони на плавання, який упав та змішався з камінням і брудом на березі ставка.

Усі були схвильовані, тож я відвела дітей назад до кемпінгового причепа. “Давайте подякуємо Небесному Батьку за те, що допоміг нам”, — сказала я. Коли мої діти молилися разом зі мною, я усвідомила, що сталося.

Я знала, що були й інші люди у подібній ситуації, які пережили зовсім інші, трагічні наслідки. Я не знала, чому Джейкоб був врятований, але я знала, що це було чудо. Коли я пригортала дітей до себе, я була вдячна за час, який ми провели з ними, та за благословення нашої вічної сім’ї. Я знала, що Небесний Батько та Ісус Христос знали про нас, і що Вони послали чудо, коли ми пропустили знак, який попереджав про небезпеку.